Як святкова листівка повернула шкільне кохання

Трапляється, що кохання неочікувано стукає у двері і наповнює життя яскравими барвами. Саме це пощастило відчути Віктору з Кривого Рогу і пронести це світле почуття крізь роки.

ЦІКАВА ІДЕЯ

Історія Віктора сталася в 2001 році. Чоловік прагнув урятувати стосунки з дівчиною, які тривали майже півтора року. Здавалося, що вони вичерпались і скоро закінчаться. Як часто буває, починалося все прекрасно, але з часом, як снігова куля, накопичувалися непорозуміння, образи, проблеми… Віктор уже й забув, коли вони разом з Оленою сміялися та чомусь раділи.

Незадовго до Нового року в нього з’явилася цікава ідея, як можна покращити ситуацію – придбати сім святкових листівок, на яких розповісти Олені про свої почуття і сподівання, що в їхніх стосунків є майбутнє. Планував щодня надсилати по одній картці. Завітав до крамниці і, не шкодуючи коштів, обрав найгарніші. А потім на пошту – за конвертами та марками. Натхненний ідеєю, поспішав на заплановане побачення з Оленою. Та воно виявилося останнім – дівчина заявила, що хоче «розстатися». Пояснила тим, що вже не відчуває у стосунках колишньої пристрасті.

Чоловік повертався засніженими вулицями додому і відчував себе, немов витиснутий лимон. Біля сміттєвих баків ледь стримав порив викинути всі ті листівки, але стало шкода – краще спробувати повернути їх до крамниці.

Усю ніч Віктор не зміг зімкнути очей, а вранці відчував себе ще більш спустошеним. Попереду – два вихідних дні. Раніше весь вільний час був зайнятий спілкуванням з Оленою, вже понад пів року не бачився з друзями. І давно телефонував батькам. Усе його життя минало навколо колишньої дівчини.

Необхідно було якнайшвидше виправляти ситуацію. Погляд ковзнув по пакунку з новорічними листівками. Чоловік пригадав, з якими світлими емоціями обирав їх… Було б добре, щоб когось порадували… І рішення прийшло миттєво – розіслати ці картки найважливішим у житті людям.

БЛОКНОТ З АДРЕСАМИ

Перша листівка була для батьків. Обрав найгарнішу – з яскраво прикрашеною новорічною ялинкою. Написав, як сильно любить і шкодує, що останнім часом приділяв їм надто мало уваги. Обіцяв обов’язково завітати на свята. Схожий зміст був і у листівці для бабусі. Картка із гарними прикрасами на ялинковій гілці відправилась сестрі у Харків. Інша – тітці, яка завжди була поруч і підтримувала. Про яку він також майже забув через стосунки з Оленою… Ще дві – друзям. З ними теж давно не спілкувався.

Коли залишилась остання лис­тівка, Віктор роздивлявся зображений на ній засніжений ліс і не міг придумати, кому ще можна надіслати. А через деякий час пригадав шкільну вчительку Маргариту Петрівну – викладачку літератури, яка мала талант причаровувати школярів світом книжок. Вона була, як-то кажуть, суворою, але справедливою. Зважаючи на те, що Віктор сумлінно навчався, до нього вона гарно ставилась. І хоча вони не бачились від самого випускного, часто згадував, який великий вплив мала вчителька на становлення його як особистості. Ось за це у листівці і подякував.

Віктор довго шукав старий блокнот із адресами. Якось давно, ще у шкільні роки, Маргарита Петрівна зламала руку і була на лікарняному. Тоді дізнався її адресу і з кількома однокласниками відправилися до неї з тортом і квітами… Звісно, він не був упевнений, що вчителька досі там мешкає, але вирішив ризикнути.

Минуло кілька днів після відправлення листів. Віктор почав отримувати дзвінки з подяками. Відчував неабияку радість від того, що близькі люди прийняли його вибачення і готові спілкуватися, як раніше. Він домовився зустрітися з друзями, а також у найближчу відпустку поїхати у гості до сестри і тітки. А з батьками і бабусею – зустріти Новий рік.

ОСЬ ТАК СЮРПРИЗ!

Одного вечора у двері квартири Віктора подзвонили. Він відчинив і побачив на порозі дуже гарну молоду жінку. Кучеряве руде волосся хвилями спадало на плечі… Чоловік на якусь мить аж заціпенів, милуючись красою смарагдово-зелених очей. Здається, вона когось нагадувала. Може, якусь акторку чи співачку?

– Ви, мабуть, помилилися квартирою, – мовив Віктор ніби не своїм голосом.

– Вітя? Це ж ти? – запитала незна­йомка. – Невже не впізнав? Я – Таня. Ми з тобою навчалися разом у школі. Хіба я так сильно змінилася за ці роки?

– Таня? Не може бути! Ось так сюрприз! Я і справді тебе не впізнав. Ти і в школі була гарною, але зараз… – чоловік не зміг підібрати слів. Але по тому, як на щоках жінки заграв рум’янець, стало зрозуміло, що комп­лімент вдався.

Віктор замислився: чому Тетяна ось так зненацька вирішила до нього прийти та звідкіля адреса? Аж раптом подумки ляснув себе по лобі.

– Ну звісно! Ти ж донька Маргарити Петрівни! – Віктор перелякався, що із учителькою щось трапилося, але озвучити власні побоювання не встиг.

– Саме так! Але вона зараз у Києві. Моя сестра народила первістка і вона поїхала допомагати… Тому листівку отримала я. Одразу ж зателефонувала мамі і зачитала твої слова. Вона була розчулена і попросила передати, що дуже вдячна за твою увагу. А ще запропонувала спекти шоколадне печиво. Ось! – Тетяна дістала з сумки ароматний пакунок.

– Прошу, проходь. Пригощу тебе кавою. Мій колега привіз із Туреччини. Дуже смачна!

– Я б з радістю. Але за пів години маю забрати у швачки костюм сніжинки для доньки. Завтра вранці в дитячому садку святковий концерт. Хоча наразі він під питанням. Сього­дні на репетиції перестав умикатися магнітофон. Якщо майстер не прийде – ми без музики. А він, на жаль, любить випити і часто пропускає роботу…

– Я міг би спробувати допомогти, – сказав Віктор. – Гадаю, не варто покладатися на такого ненадійного працівника.

Тетяна з радістю погодилася і пояснила, як дістатися до дитячого садка. Смакуючи печивом, Віктор пригадував шкільні часи. Не вірилося, що минуло більш як десять років. З пам’яті виринуло також і те, що він тоді був закоханий у Тетяну. І вона, здавалося, теж. Та обоє були надто сором’язливі, щоб зробити перший крок. Стосунки так і залишилися дружніми, а після випускного взагалі зійшли нанівець.

НОВОРІЧНА СНІЖИНКА

Наступного ранку Віктор прийшов до садочка і полагодив техніку. Завідуюча наполягла, щоб він залишився на концерт, а потім вихователька ще й пакунок зі смаколиками вручила.

Тетяна познайо­мила доньку зі своїм другом дитинства – рятівником свята.

– Ця новорічна сніжинка – моя донька Стася, – усміхнулася Тетяна.

– Я Станіслава! – виправила маму п’ятирічна дівчинка, і з дуже сер­йозним виглядом потиснула Віктору руку.

Дорослі ледь стримували усмішку від такої комічної «картини». А коли Станіслава пішла до інших дітей їсти солодощі, Віктор поставив запитання, яке непокоїло з минулого вечора.

– Пробач за пряме запитання, але мені цікаво чи ти заміжня?

– Була. Рік тому батько Стасі пішов до іншої. На жаль, він із тих, хто після розлучення вважає свою дитину також «колишньою». За цей час жодного разу не з’явився у житті малої.

– Утім, ми зі Стасею вже оговтались і тепер у нас усе добре, – додала Тетяна, помітивши співчуття у погляді співрозмовника.

Жінка також запитала про особис­те життя. І Віктор розповів, що нещодавно розлучився з дівчиною. Він уже давно не був тим сором’язливим хлопчиною зі школи – не вагаючись, запросив Тетяну на побачення.

Вже наступного дня вечеряли у затишному кафе. Згадували шкільні роки, багато сміялися, розповідали про важливі події, які відбулися у них за ці десять із гаком років. Розмова була настільки жвавою, що не помітили, як промайнуло три години й офіціант повідомив, що заклад зачиняється.

Друге побачення відбулося через день – 30 грудня. Віктор дізнався, що Тетяна планує зустрічати Новий рік удвох із донькою, бо мати була ще в Києві. Туди ж поїхав і батько. А Тетяні другого січня необхідно було виходити на роботу.

– Може, я й випереджаю події, але запрошую вас зі Станіславою зустріти Новий рік зі мною і моєю родиною. Вони дуже гостинні та будуть вам раді. Тим паче, батькам я вже розповів, як завдяки святковій листівці зустрів кохання дитинства. І про Стасю… Тобто, Станіславу. Всі прос­то в захваті.

Від таких слів Тетяна, звісно, зашарілася. Їй кортіло розповісти, що теж була в нього закохана у шкільні роки, тому й підтримала ідею матері спекти печиво… Та все ж вирішила не поспішати з цим зізнанням – іще буде час.

Новий, 2002 рік, Віктор і Тетяна зустріли у теплому сімейному колі. А згодом шкільне кохання переросло у справжнє доросле почуття, яке й донині не згасло.

КАТЕРИНА ЧЕРЕДНИЧЕНКО

фото з відкритих джерел