Житель Дніпропетровщини знайшов собі незвичайне захоплення (фото)
Мешканець Дніпропетрощини знайшов собі вельми незвичайну справу. Колекціонування та реставрація мініатюрних двигунів для авіамоделей – захоплення у наші часи доволі рідкісне. Воно потребує технічних навичок, зосередженості, а ще й художнього таланту. Це впливає і на характер збирача. Про таке незвичне хобі в інтерв’ю «Вістям Придніпров’я» розповів мешканець Апостолового Олександр Чаєв.
Для кожного з нас особисте захоплення має вагоме значення у житті, адже воно допомагає сконцентруватися, відпочити та зосередити свою увагу на власних думках. З іншого боку, можна сказати, що хобі – це певна медитація. Але чи може воно вплинути на характер та власні погляди? Олександр Чаєв, єдиний колекціонер і реставратор мініатюрних моторів для авіамоделей в Апостолівській громаді, має відповідь на це та інші запитання щодо цієї справи.
ВІД ЗВИЧАЙНИХ ДО РІДКІСНИХ
– Як виник інтерес до цього уподобання?
– Мене постійно приваблювало залізо, цікавився автомобілями, двигунами, ремонтом будь-яких речей… Почалось усе ще в дитинстві. У молодшому шкільному віці батьки віддали мене до художньої школи і мріяли, щоб я став художником. Проте кожного разу після уроків я ходив до авіамодельного гуртка і видивлявся у вікнах, як збирали та заводили двигунці. Але батьки були проти, оскільки вважали, що це не має сенсу та не потрібно мені. Я нічого не міг вдіяти, бо відчував, що це близьке мені…
– Коли я дивлюся на цю колекцію, можу сказати лише, що двигунів тут просто багато. А насправді – скільки моторів на цей момент у колекції?
– Понад тридцять двигунців, здебільшого відреставрованих та заведених. Від звичайних до рідкісних. Маю наголосити, що колекціоную винятково вітчизняні мотори. Цікавіше відновлювати старовинні екземпляри 60-80-х років.
– Як тривають етапи реставрації?
– Спочатку обираю мотор, потім купую. Проводжу повний огляд двигунця. «Розконсервація» – це вже розбір і абсолютне миття моторчика. Продовження огляду і доопрацювання деталей у процесі. Збирання, а потім обкатування за стандартного режиму. Знову огляд та миття, щоб не було зайвих дефектів зносу. Внаслідок цього мотор може піти у щадну консервацію, на авіамодель або, як у моєму випадку, – на штатив для колекції. Іноді є винятки, коли куплені мотори бувають «мертві» – неробочі, і в такому випадку підбираєш ідентичну пару, щоб відреставрувати попередній. Тоді процес займає більше часу.
– Де колекціонери або авіамоделісти купують такі двигунці, чи обмінюються ними?
– Я, наприклад, купую на інтернет-платформах або «по знайомству». Зараз важко замовляти. Я частіше перебуваю за кордоном, й іноді мотори «йдуть» від мене. Ніколи не обмінювався і не буду, бо вкладаю всього себе у кожну частину колекції.
– Колекціонери спілкуються між собою?
– Звісно, проте багато кого з них уже немає серед нас, адже моє захоплення вважається застарілим і більшість авіамоделістів були поважного віку. Досі маю моторчики, які вони мені подарували, і я їм дуже вдячний. Крім того, маю зв’язки в усій країні з колекціонерами, реставраторами, навіть зі спортсменами.
ЗРОБИВ СВОЮ СПРАВУ ТВОРЧОЮ
– Чи вам хотілося коли-небудь стати саме авіамоделістом?
– Більше ні, ніж так. Створення моделі триває приблизно два роки, що потребує чимало уваги, поки в мене стільки часу немає. Можна з кимось об’єднатись: один створить авіамодель, а я підлаштую двигунець. Зі сторони виглядає захоплююче…
– Відновлення моторів – це є певний вид мистецтва?
– Теоретично моторчики безпосередньо пов’язані з авіамоделізмом, що вважається синтезом спорту і технічної творчості. Однак я не авіамоделіст, мене не цікавить рівень спорту. Моя мета – щоб мотори працювали! А найголовніше – мали оновлений вигляд. Найважливіший творчий процес – фарбування. Підбір кольорів – це спосіб надання двигунцю індивідуальності, що є одним із провідних етапів реставрації. Тобто, кожен відновлений моторчик – мій, завдяки особливостям, які я йому надаю.
– То ця справа справді потребує художнього таланту?
– Я не заперечую, що в мене є художній талант: так, я вмію малювати, але це не моє. Відповім відверто – так, моя справа зробила мене художником, і тому я зробив свою справу творчою. Навіть коли перебуваю по роботі в іншій країні, думаю, як надати кожному мотору власний художній ескіз. Крім того, це потребує посидючості і терпіння, що не кожна людина має. Тому деякою мірою це захоплення перетворило мене на самотнього інтроверта.
– Яка головна ціль цієї справи?
– Я вже говорив, що хочу, щоб усі мотори були в робочому стані. Та головна мета – спадок, залишити не тільки двигунці, а й знання, ідею. Раніше була мрія – створити власний гурток у нашому місті, аби передати знання іншим охочим, крім своїх дітей. Щоб моя справа продовжувалась, я маю «розширяти горизонти». До того ж залучав друзів, знайомих, колег, та не кожного це цікавить.
НЕДЕШЕВЕ ЗАДОВОЛЕННЯ
– А чому мікродвигунці – то захоплення не для всіх?
– Насправді реставрація та колекціонування – недешеве задоволення. Крім купівлі мотора, потрібно вкласти в нього душу, відновити. Тим паче, коли маєш родину та інші обов’язки. Ціна одного двигунця залежить від його приналежності. Є пілотажні, швидкісні, кордові (запускаються на тросі), бійцівські або навчально-тренувальні моделі (МК-17). Це може бути від 200 до 10000 гривень, залежно від того, чи звичайний двигун, чи рідкісний.
– Чи маєте «фірмову» пораду для майстрів своєї справи?
– Головне – не зупиняйтесь на досягнутому та поширюйте своє захоплення, заохочуйте. Не скупіться на знання! Вони можуть допомогти знайти себе.
КАТЕРИНА ЧАЄВА,
ФОТО АВТОРА
