Живі картини Олени Сіряченко
Живі картини Олени Сіряченко
Мешканка мальовничого селища Кулебівка, що в Новомосковському районі, вчителька Олена Сіряченко пише містичні картини. Та її інструменти – не фарби, і не пензлі, а… тісто
Усі роботи майстрині – художні витвори, що вражають навіть найвибагливішого мистецтвознавця. Ексклюзивно «Вістям» жінка розповіла, як захопилася борошняним хобі, чому в дитинстві задивлялася на стіни бабусиної хати-мазанки, та чому ніколи не продасть свою найбільшу картину.
Перша Солоха
– Олено Анатоліївно, Ваші картини – справжні шедеври. Як досягаєте подібного ефекту?
– За допомогою тіста намагаюся створити своєрідну мальовану картину: щоб і композиція була, і потрібний колір, добре також зобразити передній і задній плани. Через ці роботи хочу донести до людей певну думку, відкрити їхні серця рідному, українському. Скажімо, на картині «Гетьман» зображено Богдана Хмельницького, «Запорожець за Дунаєм» – епізод, де Одарка зустрічає вдома чоловіка, тримаючи в руках держак. Є в мене роботи й з гоголівської тематики: «Ніч перед Різдвом», «Страшна помста».
– Певно, робота з тістом складна, проте вироби з нього зберігаються тривалий час.
– Працювати нескладно, але слід дотримуватися певних правил. Спочатку замішую тісто, виліплюю з нього елементи картини, сушу їх у духовці і, врешті, щоб досягти потрібного кольору, фарбую кожну деталь і покриваю все лаком. Готові витвори необхідно тримати в сухому місці, де немає коливання температур, – тоді вони «житимуть» доволі довго: 20-30 років.
– Як уперше вирішили працювати з липким матеріалом?
– За професією я – вчитель мистецтва в школі, веду гурток «Майстерня юного творця». Одного разу на курсах перепідготовки дізналася, що можна створювати картини з борошна і солі – техніка дуже зацікавила. Згодом вдома зробила Солоху з «Різдвяної ночі». Чомусь саме ця героїня та пан Голова першими вийшли
з-під пензля. Друзям сподобалося, так воно й пішло далі.
П’єро з Майдану
– Чи виготовляєте великі картини?
– Одну таку – «П’єро» – створила після подій на Майдані. У ній – роздум і біль. Мій чоловік брав участь у Революції гідності. Я дуже переймалася за нього, за хлопців, які були поруч. Не знаю, чому на думку спав саме образ П’єро. Зробила цього героя сумним, замріяним, а його одяг – пишним, величним. На картину витратила багато тіста – вийшла дуже важка. Не віддам її ні за які гроші, бо переконана: кожен витвір із тіста має душу, а цей і поготів.
– Творча людина завжди в пошуку. Певно, й Ви займаєтеся чимось іще?
– Розписую пляшки в Петриківському стилі, шию ляльки з бортівки й мішковини. Останні, до речі, теж скидаються на тісто: мають певну форму, та зовні незрозуміло, що воно таке. Але коли ляльці малюєш обличчя, одягаєш, вона мов оживає.
Плями на стіні
– Олено Анатоліївно, чому Вам ближчі саме містичні, казкові образи?
– Напевно, це все з дитинства. Річ у тім, що я не ходила до дитсадка, жила в селі у бабусі. Інколи, під час зливи, стеля в її хаті-мазанці протікала. Тож, коли зранку прокидалася і розплющувала очі, часто бачила дивні плями на білій стіні. Дивилася на них і завжди вгадувала нові образи: казкових тварин, фігури людей… А в школі дуже захопилася творчістю Миколи Гоголя, передусім його містичними оповіданнями. Одним із найулюбленіших була повість «Страшна помста».
– Коли приходить муза?
– Я звичайна жінка, тож маю й хатні справи. Творю передусім тоді, як усі повкладаються спати. Та наразі діти виросли – часу більше, інколи можу приділяти своєму захопленню навіть цілий день.
Анфіса Букреєва, фото автора
