90-річна бабуся з Дніпропетровщини ділиться секретами довголіття

15 січня вплела у віночок своєї долі дев’яносту диво-квітку жителька Широкого Юлія Сергіївна Бобир. Проте не здається вона ні рокам, ні хворобам, бо — великий оптиміст і життєлюб.

Великий оптиміст

Охайне подвір’я, обгороджені клумби для майбутнього буйноквіття, чистенька тепла хата. А ось на порозі й сама господиня — 90-річна Юлія Сергіївна: невисока на зріст, бадьора, не схилена під тягарем років та усміхнена. Бо прийшли гості. Каже, не треба їй подарунків, але дуже дорога увага.

Чимало випробувань випало на долю Юлії Сергіївни Бобир, родове коріння якої тут, у Широкому. Важко згадувати той час, але ще важче було його пережити, — ділиться ювілярка, котра й нині достеменно пам’ятає кожен день свого життя, кожну годину. Найбільше закарбувалося в думках воєнне лихоліття, під час якого її, дванадцятилітню дівчинку, окупанти змусили тяжко працювати на колгоспних роботах. Уночі разом із дорослими рила окопи, допомагала споруджувати переправу через Інгулець, по пояс у багнюці підносила снаряди до гармат. Але найстрашніше було — зі сльозами на очах каже Юлія Сергіївна, — хоронити полеглих солдатів. Держава гідно ушанувала ратний труд жінки, нагородивши її медаллю «За заслуги перед Родиной».

Далі пережила голод і розруху, брала участь у відбудові Криворізького коксохіму, освоїла професію токаря — виготовляла в промкомбінаті різьблені дерев’яні столи, табуретки, полички (дещо збереглося в оселі й донині), працювала на колгоспних ділянках Олександрівки. Водночас наша ювілярка ніколи не залишалася байдужою до громадського життя селища — упродовж багатьох років очолювала вуличний комітет. Односельці й досі подекуди приходять за порадою до мудрої й досвідченої бабусі Юлі, вихід якої на заслужений відпочинок відзначено медаллю «За доблестный труд».

У призмі прожитого й пережитого Юлія Сергіївна ніколи не втрачала оптимізму та жаги до життя. Цю віру в краще передала своїм обом дітям, яких разом із чоловіком Олександром Семеновичем — фронтовиком, орденоносцем і заслуженим працівником РБУ №5 Кривого Рогу (на жаль, уже пішов за вічну межу), народили й виростили в любові та злагоді. Син та донька Бобирів стали гідними людьми (на жаль, син Євген передчасно пішов із життя). А батьківська наука — чесно працювати, поважати старших — передалася через них нащадкам роду: п’ятьом онукам, шістьом правнукам і двом праправнукам, котрі збивають роси, хто в рідному Широкому, а хто деінде.

Секрет довголіття

Незважаючи на поважний вік, Юлія Сергіївна ясно мислить, має чудову пам’ять, самостійно вправляється по господі. До цього року ще й курочок тримала, а це дочка відговорила, мовляв, доста напрацювалася. Тепер із господарства тільки котик і собачка. Але немає спокою натрудженим рукам — двір причепурений, садиба доглянута й уквітчана, в хаті — затишно й привітно, дарма, що стільки років проживає сама. На городі теж лад дає, вже, каже, до весни пора готуватися.

А ще ювілярка — чудова рукодільниця. Захоплюється вишивкою давно — з далеких 50-х років минулого століття. З тих пір чимало килимів, рушників, картин, серветок, подушок, доріжок, вишитих хрестиком і гладдю, прикрашають її оселю та оселі рідних. 35 весільних рушників подарувала Юлія Сергіївна внукам на щасливу долю. Багато робіт розлетілося по світу знайомим і друзям. Раніше в’язала спицями та гачком, гаптувала мереживо, могла одежину пошити — демонструє вироби жінка. До речі, на нашій світлині героїня розповіді — у власноруч в’язаній пуховій хустці, котра за якістю нічим не поступається славно­звісним оренбурзьким хусткам.

Коли мова зайшла про секрети довголіття, Юлія Сергіївна сказала так: «Найперше, вважаю, що життя — це рух. Я й досі займаюся зарядкою. З городом не зрівняти, та й узимку там нема роботи. То я в хаті поприсідаю, понагинаюся, і не один-два рази, тоді почуваюся бадьоріше. Друге, ніколи не впадаю у відчай, не панікую, а спокійно сприймаю все, що вготоване мені долею. Як-то кажуть: її конем не об’їдеш… І, зрештою, зустрічаю новий день із посмішкою, з радістю, з добром та великою вдячністю Всевишньому, що живу, спілкуюся, люблю свою родину та людей біля себе».

…Дев’яноста зима спливає для Юлії Сергіївни Бобир. З нетерпінням виглядає бабуся весну. Там і дні йтимуть швидше — поклопочеться, де що посіяти-посадити, по городу пройдеться, аби поглянути, як що росте. А ще посидить у затишній альтанці, яку облаштували з коханим чоловіком, — зринуть у спогадах прожиті роки, поспостерігає за буттям села, передасть життєву мудрість молодшому поколінню. Так і до дев’яносто першої зими час промайне…

Отож, здоров’я Вам, Юліє Сергіївно, з роси й води на многії весни та літа!

Жанна ПЛОСКОНОС


Метки: , , , , , , ,