Наталія Хазан: «Українці зрозуміли, що вони і є держава»
Однією з головних умов становлення демократичної держави є належний розвиток громадянського суспільства. Події останніх років в Україні почали змінювати свідомість громадян. Про волонтерство, діалог з владою та головні патріотичні проекти у Дніпропетровській області – наша розмова з громадською активісткою, продюсером, волонтеркою Наталією Хазан.
ВЕЛИКА СИЛА
– Наталіє, Ви активно займаєтесь волонтерською діяльністю. Але, як кажуть, один у полі не воїн. Як волонтерство з’явилося у Вашому житті та хто допомагає у цій справі? З ким вдалося налагодити співпрацю?
– Виховуватись у моїй родині та не займатись громадською діяльністю і волонтерством, думаю, було б важко. Мій батько – відомий вчений – ще за радянських часів брав участь у створенні громадської організації, а мама все життя працює лікарем-хірургом. Мій брат Павло – відомий громадський активіст, зараз він – офіцер ЗСУ. Тож уже з дванадцяти років я була залучена до громадського екологічного руху. Як волонтер, брала участь у різноманітних проектах екологічного напряму, була редактором електронного екологічного бюлетеню. Коли стався Майдан, а потім вже почалась російсько-українська війна, напрямок мого волонтерства змінився у цей бік та не припиняється шостий рік поспіль. З самого початку війни ми – звичайні люди, які не стояли осторонь, швидко перезнайомилися один з одним. У мене ці перші і основні знайомства відбулися у військовому шпиталі Дніпра. Та дуже швидко ми розпочали взаємодію з різними державними установами – ОДА, лікарнями, військовими частинами та інше. До речі, перша велика зустріч волонтерів Дніпра відбулась саме у Дніпропетровській облдержадміністрації, після якої я потрапила на профільну – з медичної допомоги, яку проводила Тетяна Губа – радник голови облдержадміністрації. А вже з серпня 2014 року почала співпрацювати з Фондом Оборони Країни, куди залучила багато волонтерів для системної допомоги військовим – як на передовій, так і пораненим.
– Як Ви вважаєте, які зміни відбулися у громадянському суспільстві останнім часом?
– Найважливіше, що зміни в громадянському суспільстві України все ж таки відбулися. Багато людей зрозуміли, що вони і є держава. На Майдані було таке гасло: «Я – крапля в океані». Тобто, саме кожен з нас і є тією краплею, з яких складається велика сила. Ми сплачуємо податки, обираємо менеджерів для управління тими чи іншими процесами в країні та маємо це контролювати. Але на цей контроль мають право лише ті, хто сплачує податки, ходить на вибори та дійсно щось робить для країни. Але зворотній бік медалі цих демократичних змін в країні – численні «диванні воїни», які мене особисто дуже дратують. Наприклад, так звані патріоти, які висловлюють патріотичні гасла в Фейсбуці, носять вишиванки, але при цьому, наприклад, не йдуть воювати чи займатися волонтерством. Або ж ті люди, які отримують неофіційний дохід, але при цьому дуже критикують якість доріг чи щось на кшталт цього.
– На Вашу думку, чи вдалося волонтерам, активістам вибудувати конструктивний діалог із владою? Які відносини склалися з Дніпропетровською облдержадміністрацією?
– Я не можу говорити за всіх волонтерів та активістів щодо їх побудови діалогу з місцевою владою. Вважаю так: якщо людина хоче знайти будь-який діалог та конструктив, то вона його знайде. Ні, то житиме в конфлікті та опозиції до будь-чого. Таких одвічних «Базарових», я думаю, ми в місті знаємо поіменно. Щодо Дніпропетровської облдержадміністрації, то особисто я відчула, що зміни відбулися на одному банальному прикладі: під час Майдану та активних подій біля будівлі ОДА ми ходили в туалет у найближче кафе внизу проспекту тоді ще Кірова. Після анексії Криму до цієї будівлі на мітинг вийшло багато народу. І це було вперше, коли ми змогли зайти в туалет безпосередньо в будівлю й охорона не сказала ані слова. З тодішньої зміни обласної влади для мене, як громадського активіста, почалася дійсно конструктивна співпраця з ОДА. Вона тривала при двох керівниках облдержадміністрації, маю надію, що з новим очільником області вона теж продовжиться. У 2014-2015 роках на першому місці, звичайно, стояв захист нашої області та всебічна підтримка військових. Далі вже я брала участь у створенні Музею АТО, фільмів про Майдан, про область тощо.
