Історія з життя: висловлювати власну думку – означає бути особистістю

Чи боялися ви колись озвучувати свої думки? А чи відчували потребу підлаштовуватися під інших? Такі комплекси здатні зіпсувати життя набагато більше, ніж може здатися на перший погляд. У цьому на власному досвіді пересвідчилася наша землячка Лілія. Вона поділилася особистою історією – як вдалося подолати цей комплекс.

СТРАХ ТА РОЗДРАТУВАННЯ

Тридцятирічна Лілія з Кривого Рогу з дитинства абсолютно не вміла висловлювати власну думку. І це неабияк пригнічувало. Вона навіть не замислювалася, що ситуацію можна змінити – просто пливла за течією. Ліля відчувала дискомфорт навіть від простого запитання: «як тобі цей фільм?». Гадала: якщо власна думка про стрічку не співпаде з поглядами друзів – її вважатимуть нездарою.

«Скільки себе пам’ятаю – завжди підлаштовувалась під інших, – розповідає Лілія. – Водночас постійно відчувала через це роздратування. В дитинстві, коли мама купувала для мене якусь річ, не могла їй сказати, що мені не до вподоби. З досвіду знала – сваритиме. Друзі кликали до кафе, яке мені не подобалось. І я йшла, тому що було соромно запропонувати власний варіант. А якщо вважатимуть мій смак поганим!? На уроках літератури, коли обговорювали твори, я не озвучувала свої думки – боялася несхвалення вчителя й однокласників. Постійно погоджувалась із тим, що кажуть оточуючі… Через це мене не сприймали серйозно, вважали слабкою і навіть дурною. Хоча насправді завжди було що сказати, але всі думки залишала при собі».

Цей комплекс завдавав шкоди всім сферам життя. Не було розвитку у професії. На кожній нараді Лілія перебувала у ступорі – не наважувалась розповіс­ти про свої ідеї, хоча мала безліч креативних пропозицій. Нерідко бувало, що хтось із колег висловить те, що хотіла сказати Ліля. Співробітник має схвалення і у перспективі просування по кар’єрній драбині, а наша героїня жаль від втраченої можливості.

А ще підсилювала комплекси одна з подруг – Карина. Час­то засуджувала те, що подобається Лілії. Це стосувалося вибору одягу, зачіски, місця для літнього відпочинку… Коли Ліля почала вести кулінарний блог на YouTube, подруга критикувала кожне відео, ще й зовсім необ’єктивно. А ще могла висміяти музичні вподобання. Казала «я подібне не слухаю» з таким виразом обличчя та інтонацією, що одразу ставало зрозуміло – вважає правильним лише свій вибір. Через усе це Ліля довгий час приховувала від Карини багато зі своїх уподобань і життєвих рішень…

ОСТАННЯ КРАПЛЯ

Не краще складалось і в стосунках із чоловіками. Прикро було усвідомити, що вони здебільшого будувалися на брехні, бо Ліля намагалася підлаштуватися під інтереси «другої половинки». Ось, наприклад, Петро хотів зустрічатися тричі на тиждень, але Лілії було зручно лише у вихідні. А іноді хотілося в суботу чи неділю просто побути на самоті – почитати цікаву книжку, подивитися захоплю­ючий серіал, або просто пройтись із музикою в навушниках. Але в думках крутилося: «Буду не такою, як йому треба – покине». Тому іноді через «не хочу» збиралася і їхала на побачення.

А ще Ліля ходила з ним на фільми жахів та важкі драми. Робила вигляд, що також подобаються ці жанри, хоча насправді терпіти їх не може. Завжди сильно співпереживає позитивним героям, і це крає їй серце. Після таких вечорів мучило безсоння. Всі жахіття з кіноекрана ніби відбивалися на внутрішній стороні повік. Боялася, чоловік подумає, що вона нецікава, якщо визнає, що любить романтичні комедії, мелодрами та фентезі».

Мабуть, часто буває: для того, щоб почати щось кардинально змінювати, потрібна «остання крапля». Так сталося і у героїні нашої розповіді. Після двох місяців стосунків Петро повідомив, що не бажає більше спілкуватися. А на запитання «чому», щиро відповів: «Мені з тобою нецікаво». А ще назвав її «прісною». Крім того, зізнався, що його з часом почало дратувати, що думка Лілі ніколи не відрізняється від його власної…

ВПЛИВ ДИТИНСТВА

«Після зізнання колишнього я почала пригадувати численні випадки, як «затикала» власні думки і бажання на догоду іншим, – ділиться дівчина. – Виходить,усі вони також вважали мене «прісною»!? Розуміння того, що справжня особистість десь загубилася за страхом «комусь не сподобатись» звалилось на мене, як злива посеред ясного дня. Втім, зараз я дуже вдячна Петрові за відвертість. Сказана ним правда відкрила мені очі і допомогла «про­тверезіти».

Лілія твердо вирішила змінитися. Одразу почала активний пошук інформації про те, як боротися зі своїми комплексами, – дивилася відео на YouTube, читала статті в інтернет-виданнях, а також придбала кілька книг із психології…

«Насправді, ми не просто боїмось озвучувати «незручні» думки, – каже Лілія, – нас лякає саме реакція на них – що від нас відвернуться, образяться або погано подумають. Та згодом переконалась: багато людей адекватно сприймають те, що погляди інших відрізняються. Їм насправді цікаво і важливо дізнатися, що ви думаєте з тих чи інших питань».

Також Ліля усвідомила, який руйнівний вплив мали фрази, котрі їй у дитинстві казали батьки і деякі родичі: «Ось коли будеш дорослою, тоді я тебе послухаю», «Ти хто така, щоб рота відкривати?», «Будеш багато базікати – отримаєш», «Що ти мелеш? Краще помовч», «Ще хоча б звук від тебе почую – пожалкуєш». Ліля вважає, що саме це дало початок її комплексам. А потім: то подруга висміяла захоплення футболом, то вчитель літератури поставив погану оцінку за те, що думка Лілії про твір відрізнялась від його…

Також причиною страху виражати думку було й те, що Ліля зовсім неконфліктна людина. Коли хтось на неї ображався – відчувала дискомфорт і тривогу, постійно про це думала. Краще було залишатися для всіх зручною і уникати некомфортних ситуацій.

А ще дівчина дізналася, що насправді з такою проблемою стикається багато людей – у когось це яскраво виражено, як у неї самої, у когось – ні. І хоча існують стереотипи, ніби чоловіки більш упевнені у собі, їх такі комплекси також стороною не обходять.

ГРА ВАРТА СВІЧОК

«Так я й жила до 28 років – у постійному страху зайвий раз відкрити рота, – бідкається дівчина. – Вивчивши безліч інформації, почала діяти за таким планом: озвучувати свою думку, коли її запитують, не переймаючись можливою негативною реакцією оточуючих. Звісно, з поправкою на коректність».

Та все виявилося набагато важче, ніж здавалося. Перший час, висловлюючись, Лілія відчувала сильний дискомфорт – ставало жарко, руки тремтіли, серце калатало. Але вона наполегливо боролася зі своїми комп­лексами та невпевненістю. Казала собі, що не боїться того, що хтось її осудить, образиться та відвернеться. Як вона і передбачала, така трансформація призвела до «чистки» оточення.

«Вже незабаром довелося припинити спілкування з Кариною, – згадує Лілія. – Як я і очікувала, подруга не змогла прийняти зміни у моїй поведінці. Коли вона вчергове мене образила, сказала їй, що мені це не подобається і попросила на мою адресу так більше не висловлюватися. Але Карина просто над цим посміялася… З «токсичними» родичами, які постійно всіх критикують і не бажають чути іншої думки, «спалити мости» було ніяк, тому довелося просто обмежити спілкування до мінімуму».

Реакції на озвучення думок були різні. Тішило, що позитивних усе ж таки більше. Наприклад, колега запитала, як Лілії її новий макіяж. А він був, м’яко кажучи, невдалий. Раніше дівчина збрехала б, що все чудово. Тепер же сказала: «Якщо чесно, він не зовсім вдалий. Трохи применшує твою красу». Така собі «не­зручна правда», оздоб­лена компліментом. Що цікаво, співробітниця не лише не образилася, а ще й подякувала за чесність.

«Гра стовідсотково варта свічок, – усміхається Ліля. – З кожним днем ставало все простіше. Було приємно помічати, як люди починають ставитися до мене з повагою. Я відчула легкість і радість від спілкування. А ще гордість за те, що змогла побороти свої комплекси. Звісно, всі довкола дивувалися змінам у моїй поведінці. А те, що не всім ці зміни подобалися, мене не зупиняло. Усвідомила, що мої думки та погляди цінні. Що вони – важлива частина моєї особистості. І якщо така нова я комусь не подобаюсь – це не привід під них підлаштовуватися».

КАТЕРИНА ЧЕРЕДНИЧЕНКО,
фото з відкритих джерел