Місце, де війна відступає перед любов’ю і життя починається знову (фото, відео)
У світі, де руїни стали буденністю, а біль і страх затіняють усе інше, існують ті, хто не може попросити про допомогу, але так її потребує. Це чотирилапі пухнастики, які залишилися віч-на-віч із війною. У ці складні часи притулки для тварин стають символом надії та людяності. Тут кожна врятована душа — окрема історія болю, боротьби й перемоги, які нагадують, що навіть у найтемніші моменти є місце для добра.
Коли війна змінює обличчя всього навколо, ми часто забуваємо про тих, хто залишився поза увагою, але кому також важко переживати ці страшні часи. Наші менші брати, які, зоставшись на руїнах своїх домівок, потрапляють під безжальні обстріли, потерпають від голоду і холоду. Серед руйнувань війни є люди, готові стати голосом тих, хто мовчки кричить від болю. Їхні серця б’ються в одному ритмі з тваринами.
Кожна врятована душа – це окремий всесвіт
Відомий на Дніпропетровщині, а також за її межами притулок для домашніх та хижих тварин «Пегас». Це місце стало справжнім прихистком для багатьох чотирилапих, а кожна врятована душа – це маленька перемога над жорстокістю і байдужістю світу.
Засновниця притулку, Олена Русіна, щоранку починає свій день із надії. Кожен ранок для неї – це шанс дати життя тим, хто втратив усе. «Ми не обираємо, кого рятувати, ми допомагаємо всім, хто цього потребує», – ділиться вона, згадуючи десятки історій, які пронизують серце. Притулок працює цілодобово, адже війна не залишає часу на відпочинок. Іноді здається, що самі стіни тут просякнуті любов’ю і співчуттям до кожного мешканця.
Олена розповідає, що любов до тварин була в її серці з дитинства. Вона вважає, що здатність співчувати й допомагати тваринам — це особливий талант, дарований Богом. Щодня притулок приймає сотні скалічених війною і людською байдужістю істот. І кожна з них приносить із собою цілий всесвіт страждань, які нелегко забути.
Іноді здається, що все почалося з випадкових порятунків, але, як каже пані Олена, такі випадковості ніколи не бувають даремними. «Я просто рятувала одну за одною, аж поки не усвідомила, що ці тварини стали частиною мого життя», — ділиться вона. Так,ці скалічені душі наповнювали її дім, а згодом перетворили його на повноцінний притулок, який став останнім прихистком для тих, хто найбільше потребував тепла.
Волонтерка згадує день, коли до притулку прибули два маленьких цуценяти, які пережили бомбардування. «Їхні крихітні тіла тремтіли, але очі шукали надію», – каже вона. Відтоді вони стали її «маленькими янголятами», символом того, що навіть найбеззахисніші заслуговують шанс на життя.
Одного разу до притулку привезли коня, що пережив важкий обстріл. Під час евакуації його вели через зруйновані поля, де небезпека була на кожному кроці. «Війна зробила нас сильнішими, але водночас засвідчила, наскільки ми вразливі. Тому намагаємося віддавати цим тваринам усе найкраще, що можемо дати», — каже Олена Русіна. Це живі символи стійкості та мужності, які вчать нас любити та співчувати безмежно.
Завдяки допомозі благодійників та організацій UAnimals і Humane Society International у притулку вдалося побудувати спеціалізований стаціонар для коней. Це місце є справжньою лікарнею для тих, хто пройшов через неймовірні випробування. Коли кобилу Любашу привезли сюди, вона ледь дихала через хронічну пневмонію. Тепер за допомогою вентиляційної системи у стаціонарі вона може дихати вільно, без страху за своє життя.
Інша врятована, кобила Каміла з Лисичанська, отримала важке поранення — уламок ракети пошкодив їй сухожилля. Ця травма залишиться з нею на все життя, але тут їй створили такі умови, щоб вона могла ходити без болю. «Кожен крок таких тварин — це крок до життя без страждань», — говорить Олена.
У «Пегасі» розуміють, що знайти новий дім для тварини нелегко, але завжди намагаються дати своїм підопічним шанс на справжню сім’ю. Війна ускладнила процес адопції, але працівники притулку не зупиняються. Вони проводять акції, поширюють інформацію, щоб кожен, хто хоче подарувати тварині дім, знав, що це можливо.
Життя у «Пегасі» підтримується лише завдяки небайдужим людям, які готові допомагати, навіть перебуваючи далеко. Фінансова підтримка, корм, ліки, теплий одяг для підстилок — усе це необхідно для існування притулку. Іноді здається, що будь-яка допомога — це ніби частинка доброти, яка заповнює кожну прогалину.
«Ми вдячні за кожен лист, кожен маленький внесок, який надсилають нам люди, — говорить Олена. — Усі вони вселяють нам віру в добро і продовжувати рятувати кожне життя». Тут допомагає кожен, хто готовий дарувати не тільки кошти, а й частину своєї душі. Щодня волонтери борються за життя і здоров’я тих, хто залишився без дому, без захисту. Щоднини кожен член команди виконує свою маленьку місію — дарує тваринам можливість побачити світло у темряві.
Із учительки в героїню: боротьба за життя сотень тварин
Марина Шажко, колишня вчителька англійської мови із Бахмута, ніколи не мріяла стати героєм для сотень безпомічних створінь. Але життя розпорядилося інакше, і сьогодні вона — не просто вчителька, а ангел-охоронець для тварин, яких ніхто, крім неї, не міг урятувати.
Історія Марини почалася з маленького песика, якого вона колись урятувала від смерті. Це був момент, який перевернув усе її життя. У Бахмуті тоді тільки почалася кампанія з відстрілу бездомних тварин. Марина патрулювала вулиці вранці, коли багато хто ще спав. Вона знала, що ці рейди влаштовують двічі на тиждень, і боялася, що одного дня не зможе врятувати свого улюбленця. І от, якось вона побачила, як до її вулиці під’їжджає та сама машина… Марина вискочила на вулицю, розмахуючи руками і кричачи, аби зупинити їх. Тоді вдалося відбити собаку, але цей день став поворотним моментом для неї: вона зрозуміла, що більше не може стояти осторонь.
Марина і її подруга Ольга заснували громадську організацію та почали боротися за життя тварин. Це була битва з бюрократією, байдужістю і часом — із власним виснаженням. Кожен день вони збирали кошти на операції, лікування і корми, патрулювали вулиці і не здавалися навіть тоді, коли в їхньому притулку відключили світло. Вони годували і лікували тварин, підсвічуючи собі ліхтариками, і ніколи не здавалися. А коли терпець урвався, Марина організувала протест — із сотнею собак під стінами мерії. Через годину після початку протесту світло в притулку знову ввімкнули.
А потім почалася повномасштабна війна. На той момент у притулку Марини в Бахмуті було вже 160 тварин. Вона не могла й думати про евакуацію, бо з ними не було куди їхати. Та у серпні один із вибухів влучив прямо на територію притулку. Дві собаки загинули, і Марина зрозуміла, що має діяти. Вона знайшла стару ферму на Дніпропетровщині, зателефонувала власнику і попросила можливість переїхати. Марина пообіцяла, що буде платити оренду, і не відступила від свого рішення, навіть коли всі навколо говорили, що це надто складно. У вересні, з великим ризиком, її команда евакуювала тварин.
Вони приїхали до нового притулку на Дніпропетровщині, де не було ані посуду для годівлі, ані мисок для води. Але місцеві жителі прийшли на допомогу — хтось приніс старі каструлі, інші — простирадла, аби хоч якось утеплити підлогу. Ці перші місяці були важкими, але завдяки підтримці громади та благодійних фондів Марина змогла забезпечити собак усім необхідним.
Коли зоозахисницю запитують, чому вона робить це, та лише усміхається: «Я все одно обрала б цей шлях. Бо кожне життя, яке нам вдається врятувати, варте всіх наших зусиль». Її слова змушують задуматися, що навіть сумрачні моменти можна наповнити світлом, коли у нас є віра і любов.
Урятувати тих, хто вже не сподівався на диво
Зооволонтер із Дніпра Сергій Луденський разом зі своєю командою з Центру допомоги тваринам щодня ризикує життям, щоб дістатися до зон, де небезпека стоїть за кожним кутом. Його команда – це справжні герої, які не бояться вирушити в самісінький епіцентр побоїща, аби врятувати тих, кого війна застала зненацька. Вони рятували тварин під час евакуації з Херсона, коли вода піднімалася після підриву Каховської ГЕС. Знаходили собак, припнутих до будинків, які намагалися вибратися, але були приречені, якби не надійшла допомога.
«Найважче було бачити, як вони повільно здаються. Їхні очі запам’ятали жах, але коли ми підходили, у них з’являвся той ледь помітний блиск надії», – каже Сергій. Команда волонтерів не лише витягує тварин із води та полум’я – вони повертають їм надію, яку вони втратили.
Щодня Сергій зі своєю командою рятують тварин у найгарячіших точках країни. За час повномасштабного вторгнення вони евакуювали понад 2000 животин, зокрема під час «Херсонської операції», коли волонтери з різних куточків України разом із Сергієм спасли таких близько 1500. Вони стають для чотирилапих єдиним порятунком. Сергій Луденський організував Центр допомоги, щоб полегшити життя вимушених переселенців та їхніх тварин у Дніпрі. Зараз це справжній прихисток і символ надії для тих, хто не зможе вижити без людської підтримки.
Відтоді як ворог почав повномасштабний наступ, життя тисяч тварин в Україні опинилося на межі. Багато з них залишилися самі, покинуті. “Вони, як і люди, мріють про притулок, про тепло, надію та любов, але не можуть попросити про це, як ми,” — говорить Сергій. Коли його команда вирушає на черговий виїзд у зону бойових дій, вони знають, що серед уламків, диму та попелу їх чекають ті, хто сподівається на порятунок.
Згуртований колектив волонтерів, серед яких багато молоді, встановлює спеціальні «годівнички» у містах, куди людям заборонено заходити, а тварини залишилися без доступу до їжі та води. На їхньому рахунку сотні таких пунктів, що рятують життя чотирилапих. Дітлахи, волонтери, військові допомагають підтримувати ці годувальні станції. Сергій Луденський вірить, що навіть у такі часи, коли війна не залишає надії, людяність не повинна згасати.
Дружній волонтерський загін Сергія пройшов через багато випробувань, але кожна історія — особлива. Кожен пес, кіт, кінь чи навіть маленьке пташеня з прифронтових територій стає для них не просто твариною, а життям, яке вдалося врятувати. «Війна триває, але поки є люди, які не можуть пройти повз покинутих душ, ми продовжуватимемо допомагати», — каже Сергій.
Сергій згадує одну дівчину з Часового Яру, яка звернулася до нього із проханням знайти її кішку. Вона виїхала, залишивши улюбленицю, й щодня питала, чи вдасться забрати її. Та коли Сергій знайшов тварину, то зрозумів, що кішка не пережила ті жахи. “Найважче було зателефонувати дівчині та сказати, що ми не привеземо її улюбленицю,” — зізнається Сергій. Цей момент і досі йому болить…
Під звуки вибухів, в обличчя небезпеці, де війна не лишає місця на людяність, Сергій Луденський та його команда стають тим світлом, яке веде за собою тих, хто не має голосу, щоб попросити про допомогу. Вони не просто рятують життя – вони відновлюють віру в людяність, навіть серед тварин.
Щоденна боротьба за кожне життя
У притулку для тварин «Вірність», що знаходиться в Дніпрі, піклуються про чотирилапих, які потрапили у складні життєві ситуації. Тут живуть як колишні безпритульні тварини, так і ті, кого покинули господарі. Кожна з них має свою непросту історію, але всіх їх об’єднує спільне: вони потребують любові та турботи.
Волонтери притулку працюють майже без вихідних. Вони допомагають тваринам не лише вижити, а й знайти нові родини, де чотирилапі друзі зможуть почати нове щасливе життя. Кожен день волонтери разом із ветеринарами працюють над тим, щоб забезпечити тваринам комфортні умови, якісне харчування та необхідне лікування.
Серед мешканців притулку є собаки та коти, які зазнали фізичних і психологічних травм, але поступово відновлюються завдяки догляду і підтримці. З’явилося багато тварин, яких покинули люди, котрі виїхали під час війни, рятуючи своє життя. В таких випадках чотирилапі друзі виявилися зайвими…
Кожен охочий може долучитися до допомоги притулку «Вірність»: прийти у гості, взяти тварину на виховання або стати частиною дружньої команди волонтерів. Також можна підтримати фінансово або допомогти з придбанням необхідних речей. Кожен внесок, маленький чи великий, – дуже цінний, адже любов до тварин справді творить дива.
Завдяки підтримці небайдужих людей, тварини, які раніше були покинуті або мали серйозні проблеми, отримують шанс на нове життя. В притулку вірять, що кожна тварина заслуговує на тепло і любов, а нові господарі обов’язково знайдуться для кожного з цих хвостатих друзів.
Шанс на щасливе життя
У невеличкому притулку «Шанс» у Підгородному Дніпропетровської області, серед дерев’яних будиночків і просторих вольєрів, пані Наталія щодня починає свій ранок із турботи про тих, хто не може попросити допомоги сам. Тут живуть коти й собаки, які пережили холод, голод і навіть страх війни. Деяких привезли військові із зон бойових дій, де вони залишилися без домівок і захисту.
“Коли до нас потрапляють нові підопічні, ми одразу веземо їх до ветеринара, перевіряємо здоров’я. Ми хочемо бути впевнені, що вони зможуть жити без болю і страху поруч з іншими”, — розповідає Наталія, лагідно гладячи стареньку собаку, яку нещодавно врятували з вулиці.
Мініпритулок — це справжній прихисток для безпритульних і переселених тварин. Тут їм надають не лише дах над головою, а й любов, яку вони втратили. У спеціально облаштованих приміщеннях для котів і просторих вольєрах для собак завжди тепло і затишно.
“Ми не обираємо, кого рятувати, — ми допомагаємо всім, хто потребує тепла та турботи. Їхні очі самі розповідають історії, які пронизують до глибини душі. Всі разом ми можемо подарувати цим тваринкам шанс на щасливе життя”, — із теплом додає власниця притулку Наталія.
«Поїхали додому»: найсолодші слова для тих, хто ще чекає
Найбільше щастя для волонтерів – коли їхні чотирилапі підопічні знаходять нові домівки. Дітлахи, військові, люди різних професій цілими родинами приходять до притулків у пошуках друга, що подарує їм свою відданість і любов. Один із таких щасливих моментів стався з котом Мурчиком, якого врятували з-під завалів, але він довгий час боявся підходити до людей. Проте, коли його новий господар прийшов за ним, він одразу потягнувся до рук, ніби знав, що тепер він не один.
Кожне врятоване життя – це ще одна частинка доброти, яка з’єднує цей зруйнований війною світ. Історії цих тварин – це не просто розповіді, це символи того, що людське серце здатне на найглибші вчинки, на безумовну любов, що не залишає безпомічних на самоті.
Ці зворушливі історії порятунку та самовідданої боротьби за кожне життя засвідчують, що тварини — це не просто наші друзі, а ті, хто нагадує нам про глибоку цінність життя. Вони вчать нас витривалості, відданості і підтверджують, що у світі, де панує хаос, завжди є місце для добра.
Олена Русіна, Сергій Луденський, Марина Шажко та інші герої війни — це люди, чиї серця б’ються в унісон із кожною врятованою душею. Їхня праця — це символ надії на те, що людяність ніколи не згасне, навіть коли на горизонті стільки викликів.
Завдяки цим відданим людям, навіть найзнедоленіші тварини знаходять підтримку, любов і другий шанс на щасливе життя. Це більше, ніж просто порятунок тварин — це порятунок нашої власної людяності.
АВТОР: АНАСТАСІЯ КОВАЛЬЧУК, журналістка “Вісті Придніпровʼя”
Фото надані героями публікації
Відео: Анастасія Ковальчук
