Мистецькі вироби мешканки Дніпропетровщини здивували Зіброва

Мешканка Новомосков­ська Людмила Герман – справжня героїня. Після важкої аварії, через яку жінка ледве не стала інвалідом, наша землячка не опустила руки – почала займатися східними танцями. Згодом, досконало опанувавши це мистецтво, очолила  танцювальний колектив, який неодноразово ставав переможцем багатьох конкурсів. Та на цьому пані Людмила не спинилася. Жінка створює справжні художні шедеври із солоного тіста.

Час макаронів

– Пані Людмило, Ви викладаєте у центрі позашкільної роботи Новомосковська в гуртку «Іграшкові сувеніри». Певно, вчите дітей усі­лякої рукотворчості?

– Так, відкриваю різні мистецькі таємниці (усміхається). Малюємо, ліпимо, створюємо об’ємні іграшки. Використовуємо для цього природний матеріал – зерно. Зазвичай до весни проводжу заняття із «зернового» ліплення. А потім настає час макаронів.

– Із них також можна щось створити?

– Так, і це чимало різноманітних мистецьких виробів. Вони досить прості й цікаві щодо виконання.

– Ви не тільки викладач, а й справжній художник. На Ваших картинах – і ліпнина, і малюнок. Що то за технологія?

– Звичайне солоне тіс­то. Уже понад 12 років використовую техніку «Мукасолька». Захопилася цим після того, як до рук потрапила книга «Солоне тісто». Зробила кілька виробів, і ця справа мене полонила. Та не хотілося лишень півників і зайчиків ліпити. Замислила справжню картину з тіста зробити – яка б зображувала історичне минуле України, наших героїв, красу сільської природи тощо.

Якось побачила шедевр «Козаки пишуть лис­та турецькому султану», й спало на думку: чи зможу отаке сама виліпити? Стала до роботи. Сьогодні вже роздала друзям та продала близько 15-20 своїх «Козаків».

Казкові сюжети

– Тож Ваші «Запорожці» досить популярні?

– Іще й як! Картини із козаками – то тренд сьогодні. Їх у мене й депутати купували, і колишній мер Новомос­ковська брав на подарунок. Дуже пишаюся тим, що одна робота є у поета Петра Маги – того, який пише пісні для Павла Зіброва. Панові Петру подарувала картину моя родичка – зайшла за сцену й у присутності Зіброва передала витвір. Скільки ж було здивування та захоплення! Ані Зібров, ані Мага не повірили, що то з тіста зроблено.

– Як обираєте сюжети?

– Дуже люблю казкові. Та найбільше зображую краєвиди українських сіл: квіти, побілена хата, дівчина із хлопцем, а ще – вишивані сорочки, шаровари та шапка-бирка (усміхається). Насправді, мені усе це до душі. Я ж – патріот України.

– Розкажіть про сам процес роботи.

– Спочатку на папері визначаю обриси малюнка. І починаю потихеньку виліплювати. Кожна деталь прикріп­люється клеєм ПВА. Коли виріб висохне, починаю розфарбовувати. Потім покриваю лаком. Ось і все. Така картина може простояти десятиріччя у сухій хаті, боїться лишень вологи.

Віра в онучку

– Але ж Ви не тільки художниця, а ще й гарна танцівниця…

– Так, раніше я займалася східними танцями. Організувала колектив при центрі позашкільної роботи й дев’ять років навчала дівчат арабських, турецьких, єгипетських танців. У нашому колективі «Роксолана» було 120 осіб. Завоювали аж 11 Кубків України, нині ці нагороди знаходяться у центрі позашкільної роботи. Три роки тому відійшла від справ і передала керування своїй учениці.

– Чи підтримує Вас родина?

– Так, мій чоловік – творча людина. Він – гарний музикант, грає на баяні, й розуміє моє захоплення мис­тецтвом. Маю три сини, але вони обрали не творчі професії, хоча люблять співати. Онука – моя друга половинка. Їй – три рочки, але вона дуже любить малювати, навіть із тіста щось ліпить. Сподіваюся,  вкладу у цю дівчинку своє серце, передам їй талант.

Анфіса Букреєва,

фото автора