Як Анатолія Гайно з Кривого Рогу відроджує «Перець»
Карикатура – унікальний і специфічний жанр мистецтва. У кожного з відомих карикатуристів був свій шлях. Для майстра декоративного мистецтва – криворіжця Анатолія Гайно, який довгий час працював як художник – монументаліст, 2001 рік став визначальним. Він захопився сатиричною карикатурою, і від цього момента розпочався новий відлік часу у творчості автора. Сьогодні Анатолій Гайно разом із побратимами відроджують журнал «Перець».
Персонажі з життя
– Пане Анатолію, хто такі карикатуристи?
– На мою думку, це художники, які свого часу не стали художниками – мультиплікаторами. Ним мріяв бути і я. Та, на жаль, не так сталось, як гадалося. Більшість людей чомусь вважають, що карикатура – це спотворення й легкий жанр. За своїм же призначенням – то сатиричний малюнок, який викликає у людини сміх або посмішку.
– Хто для Вас є головним персонажем?
– Дурість і людська глупота.
– Як обираєте теми?
– Уважно дивлюся, що відбувається навкруги. На моє переконання, сама ситуація повинна бути із життя. Ось цим принципом і керуюся. Людина часом сама створює кумедні ситуації, я ж просто спостерігаю і переношу їх на папір. Трішки вдаюся до перебільшення, ось і все!
– Хто для Вас є кумиром?
– Я не маю кумирів. Кожна людина повинна бути сама собою.
– Як часто берете участь у виставках?
– Щороку. Як у всеукраїнських, які відбуваються у Києві,так і в закордонних: Туреччині, Бельгії, Польщі. Наразі готую на конкурс карикатур у Туреччину свій малюнок.
Жодної політики
– Знаю, Ви були на передку й там умудрялися займатися творчістю. Випускали бойові листки «Перцю»?
– На передку умов для творчості немає, і взагалі у 2014 – 2015 роках там було не до цього. Але художники журналу «Перець» задіяли такий проект – бойовий листок «Перець на передовій», де друкувалися сатиричні малюнки. Волонтери їх розмножували і розвозили у військові частини по всій лінії АТО. Нас, солдат із лінії, через кожні два місяці відпускали на тиждень додому. Тому я, перебуваючи у відпустці, устигав зробити кілька малюнків для бойового листка «Перець на передовій». Намалюю – і відразу відсилаю. А в АТО можливостей малювати не було.
– Чому Ви не зображуєте тих, хто був поруч з Вами в АТО?
– Я навіть фільми про війну не дивлюся. Коли був у АТО, то сказав собі: «Ось як повернусь додому, малюватиму тільки добре та смішне, а ще – квіти. Жодної війни чи політики! Крапка!»
– Чим сьогодні займаєтеся?
– Насолоджуюся життям! Пробуємо відродити журнал «Перець», там друкуються мої роботи. Запускаємо цей проект, а що з цього вийде, поживемо – побачимо. Зрозуміло одне – потрібен новий формат, нові підходи. Тож потроху малюю, друкуюся, одне слово – живу! (Посміхається).
– Чи може карикатура виховати?
– Безперечно.
– А можна так сказати, що карикатура Анатолія Гайно – це як дзеркало нашого життя?
– Так. Наведу приклад. На моїй першій персональній виставці у Кривому Розі одна жіночка, коли оглянула малюнки, зауважила: «До чого довели народ?!» На що я їй відповів: «Це народ у нас такий. Наші депутати не впали з небес. Це як віддзеркалення нашого суспільства!» Вона ще раз обійшла всю виставку і сказала: «А Ви таки праві! Це – ми». Отже, хоч щось комусь та й дійшло. І це здорово (Сміється).
– Не плануєте зробити ще одну виставку у рідному місті?
– Поки що для себе не вирішив.
– Щоб Ви сказали тим людям, які сумують за минулим?
– Повернути час у зворотному напрямку неможливо. Минуле давно вже там – за спиною. Користуйся тим, що є, і дивися уперед! Я – оптиміст, тому вірю, що в нашій країні, як співає Вакарчук, «Все буде добре!»
Володимир Думанський,
фото автора
