Як Анатолія Гайно з Кривого Рогу відроджує «Перець»

Карикатура — унікальний і специфічний жанр мистецтва. У кожного з відомих карикатуристів був свій шлях. Для майстра декоративного мистецтва — криворіжця Анатолія Гайно, який довгий час працював як художник — монументаліст,  2001 рік став визначальним. Він захопився сатиричною карикатурою, і від цього момента розпочався новий відлік часу у творчості автора. Сьогодні Анатолій Гайно разом із побратимами відроджують журнал «Перець».

Персонажі з життя

— Пане Анатолію, хто такі карикатуристи?

—  На мою думку, це художники, які свого часу не стали художниками — мультиплікаторами. Ним мріяв бути і я. Та, на жаль, не так сталось, як гадалося. Більшість людей чомусь вважають, що карикатура — це спотворення й легкий жанр. За своїм же призначенням — то сатиричний малюнок, який викликає у людини сміх або посмішку.

— Хто для Вас є головним персонажем?

— Дурість і людська глупота.

— Як обираєте теми?

— Уважно дивлюся, що відбувається навкруги. На моє переконання, сама ситуація повинна бути із життя. Ось цим принципом і керуюся. Людина часом сама створює кумедні ситуації, я ж просто спостерігаю і переношу їх на папір. Трішки вдаюся до перебільшення, ось і все!

— Хто для Вас є кумиром?

— Я не маю кумирів. Кожна людина повинна бути сама собою.

— Як часто берете участь у виставках?

— Щороку. Як у все­українських, які відбуваються у Києві,так і в закордонних: Туреччині, Бельгії, Польщі. Наразі готую на конкурс карикатур у Туреччину свій малюнок.

Жодної політики

— Знаю, Ви були на передку й там умудрялися займатися творчіс­тю. Випускали бойові листки «Перцю»?

— На передку умов для творчості немає, і взагалі у 2014 — 2015 роках там було не до цього. Але художники журналу «Перець» задіяли такий проект — бойовий листок «Перець на передовій», де друкувалися сатиричні малюнки. Волонтери їх розмножували і розвозили у військові частини по всій лінії АТО. Нас, солдат із лінії, через кожні два місяці відпус­кали на тиждень додому. Тому я, перебуваючи у відпустці, устигав зробити кілька малюнків для бойового листка «Перець на передовій». Намалюю — і відразу відсилаю. А в АТО можливостей малювати не було.

— Чому Ви не зображуєте тих, хто був поруч з Вами в АТО?

— Я навіть фільми про війну не дивлюся. Коли був у АТО, то сказав собі: «Ось як повернусь додому, малюватиму тільки добре та смішне, а ще — квіти. Жодної війни чи політики! Крапка!»

— Чим сьогодні займаєтеся? 

— Насолоджуюся життям! Пробуємо відродити журнал «Перець», там друкуються мої роботи. Запускаємо цей проект, а що з цього вийде, поживемо — побачимо. Зрозуміло одне — потрібен новий формат, нові підходи. Тож потроху малюю, друкуюся, одне слово — живу! (Посміхається).

— Чи може карикатура виховати?

— Безперечно.

— А можна так сказати, що карикатура Анатолія Гайно — це як дзеркало нашого життя?

— Так. Наведу приклад. На моїй першій персональній виставці у Кривому Розі одна жіночка, коли оглянула малюнки, зауважила: «До чого довели народ?!» На що я їй відповів: «Це народ у нас такий. Наші депутати не впали з небес. Це як віддзеркалення нашого суспільства!» Вона ще раз обійшла всю виставку і сказала: «А Ви таки праві! Це — ми». Отже, хоч щось комусь та й дійшло. І це здорово (Сміється).

— Не плануєте зробити ще одну виставку у рідному місті?

— Поки що для себе не вирішив.

— Щоб Ви сказали тим людям, які сумують за минулим?

— Повернути час у зворотному напрямку неможливо. Минуле давно вже там — за спиною. Корис­туйся тим, що є, і дивися уперед! Я — оптиміст, тому вірю, що в нашій країні, як співає Вакарчук, «Все буде добре!»

Володимир Думанський,

фото автора