Анна Мамонова: «Соломоплетіння – частина нашої Батьківщини та традиції»

Анна Мамонова – майстриня, яка плете вироби із соломи. Це давня українська традиція, в якій поєднуються функціональність та декоративність. Соломоплетіння було занесено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Майстерниця створює різноманітні речі – від предметів домашнього вжитку до оберегів та декоративних прикрас для дому. В ексклюзивному інтерв’ю «Вістям» Анна розповіла про те, як готується солома, з якими думками вона приступає до плетіння та як стаття в газеті змінила життя її родини.

 Газетна стаття

Анно, розкажіть, коли вперше взяли до рук солому та почали плести і чому обрали для роботи саме цей матеріал?

– Моя мама за освітою – медикиня, але майже 30 років тому долучилась до такої справи як лозоплетіння, потім була береста і лише згодом ми прийшли до соломи. І останні років 17 це її основна робота. Солома – це більш м’який та піддатливий матеріал, ніж лоза. Його навіть можна назвати «жіночим», бо з ним потрібно працювати обережно, ніжно. Сама я плести почала на початку 2000-х років, коли ще була у школі, бо плела мама, і мені також сподобалося. Знаходили способи плетіння у книжках, шукали по селах людей, які вміли працювати із соломою. А одного разу мама прочитала в газеті про майстриню із соломоплетіння – Марію Кравчук. Батько хотів зробити мамі сюрприз – знайти цю мисткиню. Тож він пішов до редакції, познайомився із журналістом, який про неї писав, той дав її адресу. Ми написали листа і вона нам зателефонувала, запросила приїхати на майстер-клас, який вона проводитиме, на Волинь. Це було просто диво. В неї ми навчилися різних елементів, які потім почали використовувати в нашій діяльності.

– Для плетіння потрібна якась особлива солома?

– За цим матеріалом не підеш до магазину, придбати його неможливо, тож ми вирощуємо все самостійно. Наше господарство знаходиться у Шульгівці. Ми маємо ділянку, яку засіваємо пшеницею, житом, ячменем і льоном. Наприкінці травня вже жнивуємо, дуже рано, бо для плетіння потрібно все зібрати , як воно тільки зацвіло, щоб там не було зернят. Сіємо з решетом, вручну, збираємо серпами, якими ще користувались бабуся та дідусь. Потім усе збирається у снопи, сушиться. Висушені снопи обробляємо. Стебельця розрізаємо на смужки, розділяємо солому та колоски. Процес підготовки матеріалу займає майже рік. Одразу заготовляємо багато , тому завжди є з чим працювати. Солома з часом не псується, навпаки, стає більш яскрава, золотава. Чим довше вона лежить – тим красивішого кольору набуває.

– Що ще потрібно для роботи, крім соломи та колосків?

– Безперечно, натхнення і настрій, а в іншому – дуже елементарні речі – нитки, ножиці. Тільки завдяки цим речам можна вже зробити щось красиве. Багато соломи не потрібно, головне аби вона була якісна.

– Як готуєте солому саме для плетіння?

– Перед плетінням її потрібно обов’язково обдати окропом і десь на 10 хвилин замочити у гарячій воді. Тоді вона розмякне і буде більш піддатливою у роботі. На дотик дуже ніжна, колоски дуже м’які.

Медитаційний процес

 Коли плетете, що відчуваєте?

– Це такий медитаційний процес – він заспокоює. Усі думки відходять на інший план. Під час великої війни – це взагалі ліки. У 2022 році, коли почалося повномасштабне вторгнення рф, була емоційна невідомість, кілька місяців узагалі нічого не робилось, а потім повернулась до соломи, взяла до рук – і зрозуміла, що вона рятує ментальне здоров’я. Коли працюєш, доторкаєшся, щось робиш руками – в голові і на душі стає легше. Плести потрібно тільки з гарними думками, але коли після якихось подій настає емоційна виснаженість – дуже важко сісти за роботу. Творчість – це про настрій, хороші думки, які вкладаєш у кожен виріб.

Якщо говорити про технічну сторону, то до соломи потрібно знайти підхід, відчути її пальчиками. Сильно надавити на солому під час плетіння – вона зломиться, якщо легко тримати – не ляже, як потрібно. А ще є дуже цікаве спостереження: коли працюєш із соломою, в руках відчувається тепло. За рахунок своєї пористості вона вбирає тепло рук людини. Це дуже цікавий матеріал, який викликає приємні відчуття під час роботи з ним.

– Які думки вкладаєте в роботу під час творчого процесу?

– Коли сідаєш із поганим настроєм щось робити – то воно не виходить, потрібно просто все відкласти. Вкладаю такі думки, що людина, яка матиме цей виріб, зможе отримати разом з ним частинку нашої Батьківщини, землі, традиції, яку ми передаємо цими речами. Це, напевно, найбільше надихає. Хочеться, щоб придбаний виріб створював позитивні відчуття і чудові думки.

Символ віри і захисту

– Ви працюєте разом із мамою, що здебільшого полюбляєте плести?

– Усе любимо: і дідухів, і янголів, і віночки, і ялинкові прикраси якісь – дзвоники, шишки. Немає такого, що в певний момент ти сів і щось одне робиш. Для того, щоб зробити виріб, – слід підготувати чимало заготовок. Наприклад, якщо збираємося плести янголів – то це німби, ручки тощо. Деталей дуже багато. Спочатку робимо їх, а потім можна сісти і скласти щось: янгола, прикрасу. Підготовчих моментів більше, ніж самого моменту плетіння.

Особисто мені подобається плести невеличких янголяток. Виріб невеликий – десь на 13 см довжини, він дуже ніжний, маленький оберіг. Його можна почепити або поставити вдома. Це символ надії, віри, підтримки, захисту.

– Скільки часу приділяєте соломоплетінню?

– Це моя основна робота, моє задоволення. Складно сказати, скільки часу це займає, бо за день потрібно ще зробити і домашню роботу. В мене немає чіткого розкладу, що от з 9-ї ранку до 18-ї вечора я плету, інколи можу прокинутись о 6-й ранку, в мене є бажання – починаю працювати, іноді – не хочеться взагалі плести. Дуже люблю працювати вночі, тому що тоді спить уся родина, ніхто не відволікає і можна приділити час справі у тиші та зі своїми думками.

– Чи плануєте передати комусь свій досвід із плетіння?

– Хочеться проводити майстер-класи, але поки що на це не вистачає моральних сил. Та нещодавно ми із мамою вирішили віддати данину всесвіту за те, що нас безкоштовно навчили. У соціальних мережах ми побачили роботи дівчини, яка займається, як і ми, соломоплетінням. І от на Різдво вирішили зробити їй подарунок – і запросили на навчання до нас, щоб продовжити цю справу в інших людях.

Тамара Бєлкіна,
фото з архіву Анни Мамонової