Дивовижні збіги у житті Бориса Мозолевського
Його й справді вважали провідником між двома світами, охоронцем скіфських таємниць, володарем, котрий ішов за своїм золотим руном до омріяної Герри. А Борис Мозолевський вірив у щасливу зірку, що усміхалася раз на 20 років. Вона привела його до кургану, де три стихії відтворилися у вічному символі слави – Золотій пекторалі…
Відкрили дорогу
У житті Бориса Мозолевського було чимало дивовижних збігів, навіть день його народження співпадає з днем звільнення Покрова від фашистських загарбників – 4 лютого. Для шукачів секрету випадкового успіху то, напевно, особливий знак, а для самого дослідника місто гірників стало долею. Кращі роки життя Бориса Миколайовича минули на Базавлуцьких горбах, серед людей, які обрали археолога почесним громадянином і досьогодні зберігають пам’ять про поета й науковця – великого серця й щирої душі. Мозолевський ішов до своєї знахідки усе життя. Наполегливість і цілеспрямованість звели його з людьми, які відкрили дорогу до цілої епохи скіфоведення. Такими особистостями були засновник української скіфології Олексій Тереножкін, директор гірничо-збагачувального комбінату Григорій Середа, які вірили в успіх опального поета від археології, всіляко сприяли йому в дослідженнях.
Приховані скарби
Мозолевський вірив, що неперспективна Товста Могила приховує свої скарби. За офіційною версією, курган перешкоджав гірничим розробкам, тож керівництво ГЗК звернулося до Інституту археології. Але є й інша думка: на початку 70-х у Дніпропетровську розпочали реалізацію масштабного за своїм розмахом проекту набережної. Для будівництва запропонували землю з кар’єрів, отримати яку можна було лише після офіційних розкопок Товстої Могили. «Зорина, значить, Золота» – саме так охрестив Мозолевський віднайдену царицю – перше нерозграбоване мародерами захоронення, що свідчило про дивовижне професійне чуття археолога і вдачу, котрій раділи як члени експедиції, так і Середа, який майже щодня приїздив до кургану, спускався до його надр, цікавився результатами розкопок. Пізніше професор Євген Черненко, єдиний штатний співробітник експедиції, напише, як Борис Миколайович запропонує Григорію Лукичу віднайти скарби, наперед знаючи, що ховає товща кургану. Так, директор, тикнувши ножем, дістав золоту бляшку. Решта відкрилася пізніше – усипальниця цариці, що лежала у сукні, розшитій золотом, а поруч, у саркофазі, було увічнено її дитя. Місце захоронення царя виявилося розграбованим. Однак саме там археологи віднайшли схованку, де з багнюки Мозолевський дістав своє «золоте руно» – пектораль. Ювелірний шедевр усіх часів було піднято 21 червня 1971 року о 14 годині 30 хвилин.
Змінила світ
З того моменту точаться суперечки щодо істинної приналежності пекторалі. Її називають ювелірним шедевром усіх часів, картою прихованих скіфських скарбів, схемою розташування «скіфського квадрата» – царських володінь. Вона змінила світ археології і життя свого нового «володаря Герри». На базі відпочинку одного з підрозділів гірничо-збагачувального комбінату було розгорнуто археологічний табір, де члени групи проводили весь вільний від розкопок час. Уже тоді всі помічали сум в очах Бориса, який пізніше назвуть передчуттям. У 90-х Мозолевський розпочав розкопки Соколової Могили. Дослідження тривало два роки, з перенесенням кладовища, розчищенням кургану. Вже перші знахідки відповідали припущенням археолога, прогнозованою була і розграбована царська могила, за якою відкрилося незаймане поховання жреця з веретеном та сагайдаком біля входу. Захоронення, вочевидь, належало енарею, служителю культу, про яке Мозолевський тоді скаже: «Такі могили просто так не даються. Скоро, хлопці, я помру…» Тоді згадався початок занурення у надра Товстої Могили, коли на місці розкопок від серцевого нападу помер один із дружинників, трагічна доля більшості учасників орджонікідзевської групи, які пішли із життя після тяжких хвороб, і раптова смерть двох співробітників експедиції уже на місці розкопок Соколової Могили. А двома роками пізніше, у 93-му, після важкої хвороби життя Бориса Мозолевського замкне своє коло, через 20 років після Товстої Могили… Злий фатум чи кара Божа за сміливість порушити вічний сон мертвих?.. Усе це – припущення, а правда в тому, що доля подарувала йому цілу епоху скіфоведення, яка минула під знаком Мозолевського.
Оксана СІЗОВА
