Дніпропетровщина завжди славилася талановитими людьми

На Широківщині є воістину багате на талановитих людей село, незвичайне, з козацькою історією — це Шестірня. Пам’ятаю, в 50-х роках минулого століття, коли я навчався там у місцевій школі, село це називалось Шестерня. Ширилася легенда, чи, можливо, це правда, що його заснував козак, який на руках мав не п’ять пальців (п’ятірню), а шість (шестірню).

Але село це стало знаменитим не через його назву, а завдяки талановитим людям, які народжувалися й жили тут. Це і співаки, і музиканти-самородки: гармоністи, скрипалі, балалаєчники. На весь світ прославилася сім’я Гаркушів, а точніше, знаменитий баритон — Григорій Якимович Гаркуша.

У 1951-1954 роках я жив і навчався в Шестірні в бабусі — Величко Катерини Пимонівни, людини віруючої, яка була прихожанкою місцевої православної християнської церкви. І вона, бабуся, почувши, як я співав якусь модну пісеньку, сказала: «Хіба так співають? Послухав би ти, як співає Яким Гаркуша — свічки в церкві гаснуть!»

Гаркуша менший тоді ще ходив до школи, і талант від батька визрівав упевнено й невідворотно.

Недалеко від бабусі Катерини жила сім’я Андрія Гнатовича Шрамка. Коваль на все село й довколишні поселення. Колгосп його цінував за високу майстерність, навіть хату йому виділив, аби жив і працював у селі. Крім ковальської спеціальності, Андрій Шрамко майстерно грав на гармошці, й люди, слухаючи його, казали: «Андрію, грай, за серце бере!»

Андрій Шрамко й Яким Гаркуша були друзями, працювали разом, нерідко і награвали-співали разом.

По-іншому склалася доля Андрія Шрамка, ніж у Якима Гаркуші. Не повернувся він із клятої війни. На початку військових дій не був мобілізований до армії, бо не мав військової підготовки, і потрапив в окупацію, в тому ж селі. А з приходом Червоної армії в 1944 році був мобілізований польовим військкоматом. Дали в руки гвинтівку — і «Вперед!» У першому ж бою, розповідали очевидці, він кинувся в атаку, не маючи бо­йового досвіду, й був убитий.

Село втратило знатного коваля, неперевершеного гармоніста, а сім’я — чоловіка й батька.

Та не розвіялась пам’ять людська про Андрія Шрамка, бо підростала донька-красуня. Мала хороший музикальний слух, красивий оксамитовий голос. Спочатку брала участь у шкільній художній самодіяльності, потім на фестивалях, святах. У 1952 році сім’я переїхала на постійне проживання в селище Широке. Аллочка пішла в місцеву школу, де й закінчила 10 класів.

Життя тривало за своїми законами, й Алла Шрамко стала Видмідською, побравшись з однокласником Миколою Захаровичем Видмідським .

Незабаром у сім’ї з’явився син Віталій. Життя не стоїть на місці, летять дні, місяці, роки… У Віталія рано проявився хист до музики, музичних інструментів. Гени від діда Андрія давали про себе знати. Але юнак захопився не грою на гармошці, він полюбив гітару і мріяв навчитися грати, опанувати саме цей інструмент. Сім’я тоді уже мешкала в м. Кривий Ріг. У хлопця з’явилась можливість відвідувати музичну школу. Батьки всіляко допомагали синові в його прагненні навчатися музики, й він пішов до музичної школи №9.

Та не завжди так складається, як бажається. Можливо, це й на краще. В музичному закладі не було викладача по класу гітари, тому Віталію запропонували навчатися грати на домрі. Гітаристів багато, а ось опанувати гру на домрі — не кожному під силу.

І пішло-поїхало. Закінчив музичну школу, далі Криворізьке музичне училище на відмінно. Потім служба в армії. Пощастило — грав на електрогітарі в ансамблі пісні і танцю Київського військового округу.

Після армії — столична консерваторія, а далі участь у камерно-інструментальному квартеті «Джерело», який з-поміж кращих студентів-музикантів створила заслужена артистка України, доцент Національної музичної академії Євгенія Черказова. Репертуар багатий: твори українських і зарубіжних композиторів, інструментальні п’єси, народна і класична музика.

Почалися поїздки з концертами по Україні й за кордон: Німеччина, Італія, Греція, Грузія, Прибалтика і навіть Кривий Ріг, мала батьківщина.

У 2011 році Віталію Видмідському Указом Президента надано звання заслуженого артиста України.

Талановита людина — талановита в усьому. У Віталія і його дружини Наталі — семеро дітей і, як знати, можливо, серед них ростуть майбутні заслужені або й народні артисти. Указом Президента №121/2018 від 11 травня 2018 року Наталі Валентинівні надано почесне звання «Мати-героїня».

На жаль, немає вже серед нас батька Віталія. Він похований на своїй батьківщині в селищі Широке.

Віталій із сім’єю проживає в Києві, й як благородний чесний син щоденно о 9.00 телефонує мамі Аллі Андріївні з незмінним запитанням: «Як ти, матусю моя, поживаєш? Бережи себе для нас!»

У Алли Андріївни є ще один син — Сергій, і теж неординарний, про що свідчить те, що він створив сімейний дитячий садочок, виховує дітей-сиріток у славному місті Кривий Ріг. Але то вже інша тема, інша розповідь.

Віктор ШЕВЧЕНКО