Дніпропетровщину розвивають справжні патріоти свого краю

Олег Коваль – добре відомий мешканцям Божедарівській територіальній об’єднаній громаді як працелюбна, щира, відповідальна людина, котра має неабиякий авторитет та повагу серед земляків. «Вісті» поспілкувалися з Олегом Анатолійовичем не лише про актуальні проблеми громади, але й про переваги децентралізації, про сприйняття реформ, а також про те, що означає бути патріотом.

ДІЛИТИСЯ ДОСВІДОМ

– Олег Анатолійович, як розпочався Ваш професійний шлях?

– Я народився і виріс у Божедарівці, закінчив школу. Потім вступив до Криворізького педінституту на спеціальність «Учитель трудового на­вчання та механізація сільського господарства». Справа в тому, що мені подобались техніка і творчість. У школі були гарні педагоги з праці, я неодноразово брав участь у різноманітних конкурсах, тож не вагався в обранні відповідної професії. Після інституту був керівником технічних гуртків Будинку дитячої та юнаць­кої творчості. Але в ті складні часи, в 90-ті, треба було думати про відповідний заробіток заради родини. Тож пішов працювати керівником підприємства з переробки металу.

– Як почали свою громадську діяльність?

– У 2010 році мене вперше обрали депутатом селищної ради. В 2015-му обрали повторно.

– Якщо Ви депутат уже двох скликань, то напевне добре знаєте проблеми Божедарівки. Можете про них розповісти?

– Хочу вас виправити. Ми тепер повинні говорити не лише про проблеми однієї Божедарівки, а в рамках децентралізаційної реформи – загалом про Божедарівську громаду, до складу якої входять Божедарівська селищна рада, Болтишанська та Покровська сільради. Думаю, що і мешканцям, і депутатам треба звикати до того, що ми вже громада, і працюємо заради громади. У самій Божедарівці є успішно реалізовані проекти з покращання інфраструктури селища, які можемо втілити в життя і в інших сільрадах, так би мовити – поділитися досвідом, наприклад, в освітленні вулиць.

– Розкажіть докладніше.

– Насправді в будь- якій справі необхідна передусім ініціатива мешканців. Якщо людям щось потрібно, вони повинні виходити з пропозицією і не стояти осторонь. З освітленням у нас відбувалось усе за таким принципом. Селищна рада лише допомогла закупити матеріали, відновлювати мережу, придбати лічильники, ліхтарі. Відновлена мережа потім передавалась на баланс селищної ради, яка потім і сплачує рахунок за електроенергію. В моєму виборчому окрузі це втілили в життя. Ще в двох я допомагав це зробити. Насправді освітлення вулиць – це лише одна з проблем, які є в маленьких селах. Вирішуючи їх, ми намагаємося показати людям перші позитивні зміни, які має об’єднання.

ПЕРШОЧЕРГОВІ ПРОЕКТИ

– Наскільки реально всі проблемні питання інфраструктури вирішити в рамках децентралізації? Немало людей усе ж таки сумніваються в цьому…

– Так, люди нині дуже зневірилися. Це ми бачимо, коли спілкуємося з мешканцями. Вони не зовсім розуміють суть цієї реформи. Ми ж намагаємося пояснювати, що й бюджет у результаті об’єднання буде більшим, і що держава перший рік надаватиме дотації для того, аби люди побачили реальні зміни в житті громади, та головне – пояснюємо те, що важливо не мовчати, а бути активними, не стояти осторонь проб­леми або сподіватись, що хтось якось її вирішить, потрібно доносити її селищній раді. Хтось, звісно, доб­ре налаштований, а дехто – скептично. Насправді, ми в багато чому залежимо і від наших законотворців. Громади вже об’єднуються, а закон про децентралізацію ще опрацьовується, доповнюється. На мою думку, закладені в ньому принципи гарантують нам покращання. Та все ж таки в маленьких сільрадах побоюються, як тепер відбуватиметься розподілення коштів. Адже в нашій громаді з депутатським корпусом у 22 обранці 14 представляють Божедарівську селищну раду. Тож сподіваюсь, що закони будуть доопрацьовані, і рішення щодо фінансування прийматиметься згідно з кількістю мешканців селищної чи сільської ради. Якщо буде справедливий розподіл коштів, то не виникатиме непорозумінь чи конфліктів. Також тут важливо правильно визначити першочергові проекти.

– Які, на Вашу думку?

– У нас є актуальна проблема з водопостачанням. Організованої сучасної системи подання питної води в Божедарівці немає. Селищна рада вирішила провести воду з Вільногірська. Цей проект уже реалізовується, і його потрібно продовжувати. Окремим питанням стоїть відновлення цент­ральної лікарні. Нині в нас працює лише амбулаторія – два сімейні лікарі та лабораторія. Проте треба розуміти, що в цьому ми залежимо від реформи, яку вже з січня впроваджуватиме Міністерство охорони здоров’я. Ми можемо будувати плани, але реформа повинна показати, якою буде участь громади в цьому процесі. На даний момент важливо зберегти саму будівлю і намагатися залучати сюди молодих спеціалістів. Для цього, як на мене, не обійтися без створення фонду комунального житла для медиків, учителів та ветеранів АТО.

Важливе й відновлення доріг. Але якщо в межах населених пунк­тів це для місцевої влади реально виконати, то шляхи між містами і селами знаходяться у власності держави. Держава, за законом, повинна їх відремонтувати і передати громадам на утримання. Крім того, необхідно вирішити проблему сполучення між селами і центром громади. Треба залучати підприємців і разом з ними продумувати маршрути. Також нагальна потреба – це законне сміттєзвалище. На жаль, у селищі не функціонує комунальне підприємство, яке відповідало б за вивезення сміття, впорядкування території. Прибирання відбуваються стихійно. Підприємства, розташовані на території населеного пункту, відповідають за свою територію. Решту прибирають небайдужі мешканці, накопичене сміття вивозить найманий працівник. Передумовою ж для створення відповідного КП є саме офіційне сміттєзвалище. Проект селищної ради з цього приводу поки що, на жаль, залишається лише на папері – виникли проблеми з визначенням ділянки за межами населеного пункту. Взимку громаді доводиться стикатися з проблемою розчищення доріг. Я та ще кілька мешканців мають спецтехніку, тож на волонтерських засадах прочищаємо вулиці. Цього року селищна рада заклала 30 тис. грн. на сніго­очистку на умовах договору оренди техніки із спеціалізованим підприємством. У нашій громаді його немає, але сподіваюсь, що це питання буде вирішене.

ЛЮБИТИ Й БЕРЕГТИ

– Що для Вас означає бути патріотом?

– Для мене патріотизм – це любити ту землю, те місце, де ти живеш, не сумніватись у своїй країні, в оточуючих тебе людях, друзях і взагалі не думати про те, що країна не відбулась. Це просто твоя країна, і ти за це її любиш. Ми повинні приймати все, що нас оточує як своє, рідне, плекати його та берегти. Саме в цьому для мене й є патріотизм.

– Я знаю, Ви неодноразово допомагали й допомагаєте військовим у зоні АТО…

– Так, боронити свою землю – то найвищий вияв патріотизму. Я починав допомагати мобілізованим хлопцям з нашого селища спочатку власними кош­тами, потім стали це робити разом з однодумцями-патріотами. Ми хотіли показати бійцям, що про них дбають, а також те, що вони там – нам дуже потрібно. На жаль, активність людей дедалі знижується. Але іноді допомога надходить, коли на неї не чекаєш. Так, нещодавно до нас звернувся наш земляк, який служить роз­відником, з проханням посприяти у придбанні дизельного генератора. Він коштує приблизно 15 тис. грн. За два дні, що ми мали, такі кошти було знайти нереально. Ми звернулися по допомогу до Криничанської РДА, і там одразу питання вирішили. І ми, й розвідники дуже вдячні за це.

– Родина Вам допомагає, підтримує в громадській діяльності?

– Тут я справляюсь сам, але родина – дружина, син і маленька донечка – підтримують мене. Мій син – юрист за фахом, допомагає не тільки порадою, але й консультацією. Дружина в мене стримана жінка, тому щоразу нагадує про те, що треба добре поміркувати, продумати все перед тим, як щось робити.

– Якою Ви бачите свою громаду через п’ять років?

– По-перше, я бачу в Божедарівській громаді лікарню, комунальне підприємство, впорядковану територію, з сучасним водогоном. А по-друге й найголовніше – я бачу життєрадісних людей, які сказали: правильно ми зробили, що об’єднались. Ось таке я хотів би бачити.

ЛЮДМИЛА КОПИЛЕНКО