Добрі справи справжнього господаря
«Я недаремно прожив своє трудове життя, бо передав наше Павлівське господарство у надійні руки», – так вважає Георгій Іванович Сорочинський, котрий 25 років керував колгоспом, а потім КСП імені Свердлова у Васильківському районі. Тепер це СФГ «Павлівське», а очолює його ось уже 20 років Олександр Васильович Гусак.
Олександр Васильович зростав на очах у Георгія Івановича у рідній Павлівці, був працьовитим і відповідальним у період шкільних канікул, під час студентської практики.
Усе це помічав тоді голова колгоспу і говорив собі, що це росте сильний організатор, талановитий господар і просто совісна людина. Тому Георгій Іванович, коли йшов на пенсію, запропонував на посаду голови саме головного агронома Олександра Васильовича Гусака, і загальні збори селян проголосували «за».
Наступні 20 років треба було прожити і пережити усе те, що підкидала нелегка селянська доля. Але сьогодні Георгій Іванович Сорочинський радіє кожному успішному дню свого спадкоємця, милується доглянутими полями, сучасною технікою, яку придбано за останні роки, а ще гарним центром села, де і школа, і дитсадок, і Будинок культури із водоспадом, і торговельний ряд із фонтаном – як маленька Європа. А коли ділиться старійшина враженнями від побаченого у колі своєї родини, то спадають на думку пережиті ним літа і зими, дуже і дуже нелегкі.
Його день народження припадає на 12 червня історично-кривавого 37-го року. За 58-ю статтею у 38-му розстріляли батька – Івана Дем’яновича Сорочинського. Тож син ріс уже без нього. Від рідного села Вовчанське ходив до Дебальчанської семирічки, потім були Саксаганська школа механізації й перша робота в Ульянівській МТС, далі – тракторна бригада колгоспу імені Леніна у Васильківці, де він любив працювати у полі, особливо в нічні зміни, коли можна було почути тишу ночі й побачити літнє зоряне небо. Він любив усе робити правильно, як за тодішньою наукою. Продовжував навчатися далі – заочно закінчив технікум і сільгоспінститут, а вдома чекала сім’я – дружина Ліда і двоє діток: син Саша і донька Надя, які стали хорошими лікарями, їх поважають пацієнти – так говорять люди.
А доля селянського сина Георгія Сорочинського проторовувала нові невідомі стежки. За наказом райкому партії його призначають головою колгоспу в Новоандріївку, а через чотири роки, у 1974-му, обирають головою уже в Павлівці, коли відомий тоді там голова Ілля Стратонович Малишко йшов на заслужений відпочинок.
Мабуть, і сьогодні зміг би цей великий Українець написати не один спогад про кожну мить свого життя, особливо про ті справи, виконувати які на совість вимагав і від себе, і від своїх колег. За його головування зводились будинки на нових вулицях для спеціалістів, механізаторів, доярок. Господарство стало спецгоспом із відгодівлі великої рогатої худоби, сіявся хліб вітчизняною технікою і руками місцевих хліборобів. Георгій Іванович болісно переживав за своє господарство, щоб не розвалилося, бо бачив, що все у світі так різко змінилося. Але, на щастя, молодий господар Олександр Васильович, якому тоді було тільки
30 років, мудро зберіг землю, примножив успіхи, прикрасив рідне село, де зростають діти, а отже, є майбутнє у хліборобського краю.
Георгій Іванович завжди жаданий гість на сільських святах, а вдома ще й веде домашнє господарство разом із дружиною Лідією Володимирівною. До нього, бувало, приходять погомоніти або за якоюсь допомогою його колишні колеги, а тепер такі ж старійшини, як, наприклад, Олексій Петрович Помазан (тоді працював завфермою). Він сказав так: «Георгій Іванович із роками не змінився. Як допомагав усім людям, будучи головою, так і зараз не відмовляє нікому. Його пам’ятають таким, що любив знати правду про все зроблене і не зроблене, був справедливим і чесним, чого вимагав і від нас усіх. Охоче спілкувався з механізаторами, а доярки не могли з ним наговоритися, коли ходив по корпусах. А як він допомагав сім’ям з дітьми – не передати словами! І ще хочу додати, Георгій Іванович не помилився з вибором свого спадкоємця, і ми, старійшини, вдячні молодому голові нашому Олександру Васильовичу за його добрі справи на рідній землі. Жаль, що так швидко збігають літа, хоча є що згадати і розповісти своїм онукам. А за ферму мою збережену окреме спасибі!»
Володимир Іванович Берковський 14 років устиг попрацювати із Георгієм Івановичем Сорочинським на посаді головного зоотехніка і заступника голови, а сьогодні згадує ті літа і зими: «Уже другого дня після призначення Георгій Іванович накреслив план дій і взявся за його виконання. Був дуже хваткий до роботи, і якщо вже поставив мету, то не відступав. Взялися за будівництво тваринницького комплексу, щороку здавали 1-2 корпуси і збудували їх аж 18. Вони призначалися для відгодівлі великої рогатої худоби, кількість якої довели із 800 голів до 13 тисяч. Він справді був будівничим, усіх забезпечив житлом, безхатченків не було. А економіст, як тоді говорили, був першої гільдії, присікав крадіжки, поважав совісних працівників. Кадри не міняв. Найбільше свято в селі за його головування – День Перемоги, 9 Травня, коли виїжджали усі гуртом у колгоспний сад і радісно відзначали. Георгій Іванович Сорочинський був скромним керівником, а ще мав власний погляд на життя і його вибір свого наступника був дійсно безпомилковим. Олександр Васильович Гусак, як навчався в інституті відмінно, так відмінно і керує усі 20 років нашим СФГ «Павлівське».
Ось так закінчується наша коротка розповідь про двох великих Українців – старшого і молодшого, наставника і послідовника, про яких хай лине добра слава над Україною і як приклад для наслідування. І це важливо!
Лілія Данилюк,
фото з архіву
