Дзідзьо: Хочу в кожному місті влаштувати свято з дзідзьо-морозивом та дзідзьо-ковбаскою

Напередодні Дня незалежності до Дніпра завітав гурт Дзідзьо. Його фронтмен Михайло Хома перед концертом зустрівся із журналістами. Розмову почали з уроку української, бо не всі знають, що назву популярного музичного складу правильно вимовляти з наголосом на „і”. Заразом і дізналися, що то за слово таке „Дзідзьо”, а далі говорили про участь у проекті „Україна має талант. Діти”, про неповнолітніх прихильників та благодійність.

Сиділи на рибі

— Дзідзьо, з яким настроєм приїхали до Дніпра?

— З найкращим, бо тут гарні дівчата та публіка. Мені дуже подобаються люди у Дніпрі, вони проукраїнські й не соромляться того. Я привіз їм зарядку для їхніх підсівших акумуляторів. У мене є така енергетика, ви собі просто не уявляєте!

— Розкажіть, від якого слова походить назва гурту „DZIDZIO”?

— Це так в окремих регіонах Західної України називають діда. Там, де я народився (село Бортники, Львівської області), саме так і кликали мого дідуся. Він був ветлікарем, працював на 5 сіл. Його ніколи не було вдома і часто приходив додому вже п’яний. Я наслухався, як баба його сварила за це. Дуже їх люблю і пам’ятаю.

— Чому символом гурту став пятак Мейсона?

— Ми з попереднім учасником — гітаристом Лесиком — сиділи на рибі. Не клювало, я поїхав на студію і переробив його пісню. Лесик подивися, йому стало смішно і він розказав про це Кальмуку й Кузьмі, останній попросив переробити й його пісню. Тоді я написав „Старі фотографії”, пам’ятаєте кліп був на цю композицію. Далі Кузьма запитав: „А можна, шоб він якусь історію розказав?”, я розказав ту історію, що жартував з друзями „Мацьонька”. Наступні — були про Мейсона, вони людям подобались. На той час ще Інтернет дуже слабо розвивався, тому ті історії передавали всі по телефону, який уже кожен мав. Тому я вирішив, шо цей п’ятачок має бути в логотипі, який придумав наш дизайнер і подарував мені на День народження.

— Свою бороду не плануєти відростити, чи вона вже Ваша?

— Почекайте, скоро буде. Вона вже майже справжня!

Хотіли до молоді

— Чи будете брати участь в наступних сезонах проекту „Україна має талант. Діти”? Взагалі, складно там працювати?

— Я не розраховував, що буде так складно. 12 годин підряд увага має бути прикута до сцени, камери з різних боків і оце світло… в мене аж капіляри тріскали. Шо вони там показували, шо розказували!.. Ви собі навіть не уявляєте, що ще в ефір не пішло. Діти мене полюбили, бо на кастингах я майже всім казав „так”. Але ж всі пройти у фінал не можуть, тому у наступному етапі мені довелося сказати десятьом „ні”. Ото було просто капець! На сцені стоїть 10 чоловік, яким я сказав „так” і я маю сказати: „Ви не проходите”. В мене серце розплавилося, сльози горохом. Коли я повідомив невтішну новину, один хлопчик вибіг і розплакався. Я пішов до нього, впав на коліна, плакав разом з ним і вибачався. Але так мусило бути, бо це конкурс. А чи буду я далі, не скажу…. але мені там пасує, правда? (Сміється).

— До речі, Вас дуже люблять діти, проте, коли заходиш на сайт гурту, там запитують: чи виповнилося гостю 18 років.

— Шо я зроблю? Таке життя. Чесно вам скажу — ми писали нашу музику для людей, які вже вчаться в університетах, п’ють пиво, люблять танцювати, ходять на дискотеки. Ми ж хотіли бути модними, прагнули до молоді на дискотеку, а тут, виявляється, нас полюбили діти. Спочатку я соромився цього. Матусі пишуть мені листи, в яких розповідають, що тільки з моїми піснями можуть нагодувати малого, перепрати, поприбирати в хаті. Діти включають наші фільми, дивляться — і 40 хвилин мама має спокій.

— Розкажіть про благодійність, якою ви займаєтеся.

— Я не люблю про то говорити, але мені один розумний чоловік сказав: „Якщо ти вийшов на сцену, тебе показують по телевізору, ти маєш стільки переглядів, не сприймай то скромно. Навпаки, своїм прикладом маєш показати як повинні поводитися інші”. Недавно, мама хлопчика з Івано-Франківська шукала людей, які допомогли б їм. У малого вже було десь 7 хіміотерапій. Я вирішив поїхати до нього. Ви навіть не уявляєте, як він себе тепер поводить. Він став сильнішим. Після його лікування ми домовилися піти з ним і його татом на рибалку і разом відправимось купляти малому велосипед.

Не так як всі

 — Над чим працюєте зараз?

— У нас багато роботи, працюємо над новим диском. На другий рік вирушаєм з ним в тур по Україні. Хочу в кожному місті влаштувати свято для всієї родини з дзідзьо-морозивом та дзідзьо-ковбаскою, щоб зовсім по-іншому презентувати новий альбом — не так, як всі артисти. Ще цього року в жовтні влаштуємо тур по маленьких містах — це буде 19 українських населених пунктів. Думаю, почнемо зі Львова, а може й з Дніпра.

Дар’я Мирошниченко

Фото з офіційного сайту гурту

Добавить комментарий