Голодомор 1932-1933 років: “Продовольчі труднощі” в області
Уперше голод прийшов до Дніпропетровщини взимку 1931-1932 рр., ставши жахливою прелюдією Голодомору. В офіційних документах це називали «продовольчими труднощами», а люди починали помирати з голоду.
Уже наприкінці 1931-го більшість колгоспів та селян в області залишилася без запасів пшениці. Село почало голодувати. У 1932-му Дніпропетровщина повинна була здати 88 млн. пудів зерна. Це чверть всеукраїн¬ського плану. Області він був не під силу. В людей забирали все: майно, особисті речі, харчі. У грудні 1932-го на «чорних дошках» опинилися 228 колгоспів області.
Керівництво ряду районів (а таких було меншість) намагалося запобігти трагедії. Для цього воно створювало спеціальні обліково-контролюючі комісії, які мали за мету занизити врожайність у колгоспах, показуючи причини такого «неврожаю»: вимерзання, ушкодження від паразитів, гризунів, птахів, засівання неякісним посівним матеріалом тощо. Це все відображалося у складених актах і направлялося до обкому партії, як обґрунтування неможливості виконати спущену для нього норму. Наприклад, у Оріхівському районі такі акти підписувалися комісією, яка складалася з першого секретаря райкому партії, голови райвиконкому, начальника районного управління ОДПУ, райуповноваженого хлібозаготівель. А у Васильківському районі голова райвиконкому Манжелій, незважаючи на те, що така комісія вже працювала там, додатково орієнтував її районний актив на подачу занижених даних про врожайність у господарствах.
Але такі дії на місцях рішуче засуджувалися і присікалися керівництвом області. Так, секретар обкому В.Чернявський на обласній нараді з питань хлібозаготівлі 19 липня 1932 р. гостро критикував районних керівників і голів колгоспів за їхнє намагання протидіяти повному вилучені хліба у селян, і у такий спосіб запобігти трагічним наслідкам здійснюваної політики. Спільним рішенням обкому і облвиконкому Манжелій був виключений з партії, знятий з посади, заарештований і відданий до суду. А керівництво Оріхівського району у повному складі, за вказівкою Й.Сталіна, було розстріляне.
Обласна влада тиснула і на самих селян. У першу чергу, загрозою «розкуркулення». При чому у різних місцевостях воно носило різні форми. Наприклад, у Жовтянській сільраді П’ятихатського району практикувалося так зване «повне розкуркулення». У людей вилучалося все майно, навіть особисті речі, що були на них, усі харчові запаси, навіть приготовлена їжа, відбувалося руйнування у хатах печей, груб, димарів, коминів, вікон, дверей та виселення з власної домівки без урахування соціального, матеріального стану, стану здоров’я як самих «розкуркулених», так і членів їх сімей. У Петриківському районі голови колгоспів і сільрад для виконання спущених для їхніх господарств планів, застосовували до членів сільгоспартілей фізичні методи впливу. Результатом цього було доведення людей до самогубства, як наприклад, це трапилося у с. Єлізаветівка. А у хуторі Сотницькому голова розійшовся, так що застрелив з рушниці одного з колгоспників.
Загалом понад 65 тисяч мешканців Дніпропетровщини загинули через голодомор 1932-1933 років. Десятки сіл та хуторів зникли з карти регіону.
Ярослава Хлєбникова
