Ірина Пікінер: «Спорт – це моя школа життя»

Криворізька плавчиня, вихованка спорткомплексу Південного ГЗК  Ірина Пікінер –  срібна призерка Чемпіонату світу з плавання в ластах. Її досягнення на світових блакитних доріжках вражають. За підсумками нещодавніх стартів у Греції, молода талановита дівчина виконала норматив заслуженого майстра спорту України. «Вісті» поспілкувалися з уславленою плавчинею і дізналися, як Ірина прийшла в спорт, хто її головна конкурентка на майбутніх змаганнях та що саме зазвичай вона привозить зі спортивних мандрівок.

Пливла ­кролем

– Іра, у скільки років Ви прийшли в плавання? Хто був Ваш перший тренер?

–  Плавати навчилася в п’ять років, а у вісім разом із  однокласниками прийшла в басейн  ДЮСШ-2.   Коли тренер запитала, хто вміє плавати на глибині, я визвалася продемонструвати свої навички. Ще попросила стрибнути у воду з тумбочки, але мені не дозволили. Тренер відразу ж  звернула увагу на те, як я пливу кролем (тоді це був єдиний стиль, яким  володіла) і запропонувала займатися в неї.  Це була  Альбіна Малінкіна – мій перший наставник. У неї я почала  опановувати класичне плавання.

– Як удома відреагували на Ваше рішення?

– Рідні підтримали моє захоплення спортом. Дуже переживали, чи не вплине це на  навчання у школі. Не вплинуло. Мені вдавалося поєднувати навчання і плавання.

– Пам’ятаєте свою першу перемогу?

– Вже через декілька  тижнів  після початку занять на місцевих змаганнях пропливла першою на спині дистанцію 25 метрів, чим дуже порадувала свого тренера Альбіну Пет­рівну.

– І це був тільки початок…

– Так. Навчилася плавати  різними стилями, виборювала призові місця на змаганнях. У 16 років стала майстром спорту України з плавання. По закінченню школи без проблем вступила до Дніпропет­ровського державного інституту фізкультури. Закінчила виш у 2014 році.

Зоряний шлях

– Як відбувався перехід з класичного плавання до підводного?

 – Для когось перехід з класичного плавання на підвод­не відбувається досить складно. Збільшуються кардіологічні навантаження, адже  ласти – це додаткова вага, та й пливти з трубкою в зубах треба призвичаїтися: відчуваєш брак кисню, а в трубку може потрапити вода. Але я навчилася плавати під водою за три – чотирі дні без особливих проблем. На тренувальному занятті звернули увагу, що я добре працюю на глибині, і запропонували взяти участь у Чемпіонаті України з плавання в ластах в Києві, що відбувся у 2006-му. Там я показала відмінний результат, повернулася з трьома золотими медалями, встановивши три рекорди України. Загалом, мої перемоги в цьому виді спорту були яскраві та пам’ятні.

– Зоряним для вас став 2014 рік?

 – Так. Спочатку був вдалий старт на Чемпіонаті Європи з плавання в ластах в Італії, де я виборола бронзу. І там же були перші Європейські ігри серед студентів, де здобула дві бронзових, одну срібну та одну золоту медалі  на дистанції 100 метрів. За рік був бронзовий дубль у  Китаї, Єгипті, Туреччині і  два срібла  в Греції  в червні того року.

– Зараз Вас тренує заслужений тренер України Сергій Трофименко. Який він?

– Мій тренер – справжня людина. Спокійний, стриманий і справедливий. Подвійне срібло в Греції коштувало величезних  зусиль, враховуючи мої проб­леми з попереком.  Саме величезне бажання перемогти і привело мене до результативного завершення цього старту.

– Реально отримати золотий дубль на майбутніх змаганнях у Варшаві?

– Золотий дубль вибороти буде ­нелегко. Будемо більше працювати, тренуватися під керівництвом Сергія Федоровича. Думаю, що в майбутньому році у Варшаві «дамо бій» угорській плавчині Петрі Сімянськи – моїй головній  конкурентці на перемогу.

Два ­тренування

– Чи  вистачає часу роздивитися місто, країну, де виступаєте?

– На жаль, часу практично завжди бракує, але наразі в інших країнах запам’яталися сучасні басейни, національна кухня, клімат, а також люди.

– Що привозите зі спортивних мандрів?

– В основному – це сувеніри з різних країн: магніти, брелоки, чашки, футболки, всілякі ласощі.

– Як відбуваються тренування? Є якісь обмеження у їжі?

– Два тренування на день: на воді і в тренажерному залі, залежно від сезону – біг. Багато часу і сил витрачається на підготовку – 7-8 годин на добу плюс дотримання режиму.

Особливих обмежень у харчуванні в мене немає, через значне навантаження набрати зайву вагу неможливо, але організму потрібна здорова їжа.

– Як відновлюєтеся після важких міжнародних змагань?

 – На міжнародних змаганнях хвилююся, переживаю, але намагаюся налаштуватися і зібратися задля досягнення мети. Щоб відновити себе, мені достатньо повернутися в рідну країну, місто та свій дім, де мене чекають рідні, близькі люди й улюб­лена шотландська висловуха кішечка Багіра.

– Проблема з фінансуванням залишається?

– Так.  Хотілося б отримувати гідну матеріальну підтримку від країни, міста, за які виступаєш. Важливу роль, окрім підготовки, грає спортивна екіпіровка, вартість якої чимала: стартовий костюм – 330 євро, ласти – 110 євро. Придбати їх самостійно – нереально.  Шукати спонсорів складно. Хочу подякувати депутатові Криворізької міської ради Олегу Ляденку, який мене неодноразово підтримував.

– Які Ваші захоплення, крім басейну?

–  Люблю кататися на велосипеді, відвідувати кіно­театр, але для цього у мене майже немає часу.

– І все ж таки, незважаючи на всі прикрощі, що для вас сьогодні спорт?

– Спорт для мене –  це все: мій характер, мої думки, моя цілеспрямованість і жага перемоги не тільки в спорті. Це моя школа життя.

Володимир Думанський

Фото з архіву Ірини Пікінер