Ірина Гаєвська: «До процесу виготовлення дивовижних картин із пластиліну підходжу тільки з хорошим настроєм»
Понад 30 років свого життя Ірина Гаєвська із Жовтих Вод, що на Дніпропетровщині, присвятила роботі на ДП «СхідГЗК», зараз працює інженером з обліку. Багато часу Ірина приділяє не лише роботі, але й своєму хобі, яке приносить задоволення. Зокрема, створює унікальні картини з пластиліну. Сама жінка вважає цей матеріал найкращим засобом передачі своїх емоцій і нізащо не проміняє на звичні фарби. Адже він дає змогу зробити картинку рельєфною і завдяки цьому більш виразною та живою. Детальніше про незвичну технологію майстриня розповіла в ексклюзивному інтерв’ю «Вістям».
– Ірино, як ви захопилися створенням картин із пластиліну?
– Почалося все з того, що я з онукою проводили час із розмальовками. Це сталося понад 7 років тому. Був місяць серпень, нам набридло малювати звичайними олівцями і фарбами та під руку потрапив пластилін. Через спеку він просто танув у руках, і ми закрили картинку саме ним. Онуці й мені сподобався такий варіант, а потім я вирішила спробувати робити це самостійно, додала більше об’єму і це мене захопило.
– Чи малювали ви картини олійними фарбами до цього?
– У минулому я займалася малюванням, але не часто. Коли була ще дівчинкою, ми з батьками відпочивали в Судаку, і там на набережній була виставка картин на продаж. Тоді мені сподобались ті, що виконані мастихіном олійними фарбами. Я не могла відірватися від них, але вони коштували дуже дорого і батьки не могли купити. Найбільше мені тоді припало до душі полотно, де був зображений бузок, і саме його я намалювала на своїй першій картині в юності.
– Наскільки популярне виготовлення картин із пластиліну?
– Коли в мене було близько 30 картин, мої колеги запитали, чи знаю я інших майстрів, які роблять такі ж полотна із пластиліну. Я таких не знала, ми відкрили YouTube, знайшли роботи, але там була лише дитяча тематика. Потім я ще чула, що є дівчинка у Львові, але її картин я не знайшла.
– Ірино, а скільки картин ви створили за 7 років творчості, та чи пам’ятаєте свою першу роботу?
– Полотен у мене понад п’ятсот, але, якщо чесно, я вже перестала їх рахувати. Свою першу роботу звичайно пам’ятаю. Вона висить на стіні у мене на роботі, це були маки. Я їх зробила онуці в дитсадок. А потім, уже коли була наступна робота, у мене виникла ідея: а що як зробити по-іншому, наприклад, додати фон, і так справа пішла далі.
– Розкажіть, будь ласка, детальніше про процес створення картин?
– Спочатку я роздруковую картинки, які знаходжу в Інтернеті, робила і за фотографіями. Після цього на роздруківку наношу фон, для мене головне – це контури, щоб не було перекосу. Після контуру починаю додавати об’єм до картинки, роблю так, як я це бачу і відчуваю. Зазвичай працюю спеціальним ножиком і манікюрною паличкою. Зараз уже маю інструменти, наприклад, скальпель медичний. Творити картину дуже цікаво. Якщо щось не виходить, я все це здираю і роблю наново. Полотна виготовляю на ватмані, а потім обробляю акриловим лаком.
Кожну із картин готую приблизно три дні, переважно вихідними, але буває, що беру на роботу. Якщо малюю портрет, то обов’язково треба денне світло, щоб гарно було видно людські риси. Це кропітка праця, але мене це заспокоює. Коли в мене щось не виходить, я відкладаю роботу. До процесу підходжу тільки із хорошим настроєм, із задоволенням, щоб обов’язково грала спокійна музика та щоб мене ніхто не відволікав.
– Чи дороге це хобі?
– Картини із пластиліну загалом недорого робити, бо він коштує дешево. Зараз я підбираю пластилін на восковій основі, а раніше малювала будь-яким. На восковій основі він дуже яскравий і змішується добре, ну і загалом із ним приємно працювати. Самі картини я оформлюю зараз у стандартні фоторамки, раніше їх мені готував чоловік. Він мене дуже підтримує у цій справі. У фоторамці ж робота виглядає солідно.
– Для вас це просто захоплення чи ви вже маєте додатковий заробіток?
– Спочатку я дарувала картини, а потім дівчата почали їх замовляти. Усі свої творіння я вішала в себе в кабінеті на стіні на роботі, і всі, хто приходив, бачили, їм подобалося і вони купували. Нещодавно я відчула, що це може бути ще й додатковим заробітком. Бувало, що малюю два-три місяці та в мене картини ніхто не купує. А потім я можу просто комусь подарувати і після цього одразу починається продаж.
Зараз мені стала допомагати моя донька. Вона веде сторінку в Інстаграмі, там виставляємо і відео, і фото. Нещодавно п’ять моїх робіт купив благодійний фонд у Дніпрі та передав на аукціон до Данії, чекаю результат. Також мої роботи є в Канаді та Швейцарії. Люди купували картини в мене, а потім до них приїжджали родичі та забирали їх за кордон.
– Де можна побачити ваші роботи?
– Одного разу зустріла однокласницю і вона запропонувала виставити мої картини в музеї. Так у 2018 році відбулася моя перша виставка. Тематика була різна: це і пейзажі, фото людей, картини тварин тощо. Дуже цікаво малювати котів та собак. Я для свого співробітника робила таку картину. Він мені приніс фотографії домашнього улюбленця, сказав, що він шкідник, але його дуже кохає. І я зробила таке зображення, чоловік був задоволений. Потім він у мене купував ще квіти та пейзажі, а також сказав, що любить дивитися на ці картини ввечері, коли нічне світло. Говорить, що тоді вони дуже чарівно виглядають.
До початку повномасштабного вторгнення рф я готувалась до виставки в Кропивницькому, мене запрошував музей. Але в них дуже великий зал і моїх робіт було замало, бо вони за розміром невеличкі.
У Жовтоводському музеї була вже друга моя виставка. Тематика більш українська. Дуже мені подобаються картини Марії Пінчук, вона робить мотанки. Я надихнулася її роботами та зробила три мотанки, саме вони якраз і поїхали на аукціон у Данію. Також моя колега показала мені одного разу гусей, і я намалювала таких патріотичних гусей.
– А які картини вам подобається робити найбільше?
– Ви знаєте, дуже мені подобаються пейзажі чи квіти. Був час, коли в мене було багато замовлень картин Гапчинської – ангели. І після цих, морально важких робіт, я завжди малювала квіти.
Складніше малювати людей, тому що й обличчя, і кут нахилу, тим паче в мене ж немає освіти. Я ж любитель, й інколи переживаю, щоб коли мої роботи буде дивитися художник, не сказав, що якось не так зробила. Тому деколи заходжу в YouTube, дивлюся, як робити губи чи очі. Одна справа малювати, а інша – це ліпити з пластиліну.
– Чи не набридло займатися такою творчістю?
– Мене надихає, коли мої картини подобаються, виникає бажання працювати ще краще. Інколи дивлюся на ті роботи, що в мене були раніше, і розумію, що зараз зробила б інакше, деколи руки чешуться їх переробити. Дуже хвилююсь, що це ж пластилін і він може вигоріти, тому завжди попереджаю, щоб не чіпали руками, бо люди часто думають, що це фарби, а не пластилін.
А загалом, ні, не набридло і хочеться малювати далі, адже бачу, що в мене краще виходить. Навіть донька каже: «Ось ти зробила мандарин, мамо, а він не такий, як лимон, відрізняється». Мені це просто подобається, я малюю – і все на цьому.
ТЕТЯНА ПОТОЦЬКА,
ФОТО ІЗ АРХІВУ ІРИНИ ГАЄВСЬКОЇ
