Історія Дніпра: як катеринославці відзначали перший День міста (Фото)

У суботу, 9 травня 1887 року катеринославці прокинулися з особливим настроєм – вони вперше мали відсвяткувати День міста, а точніше – його сторіччя. До цього часу народження чи будь-яких днів міста тут не відзначали. І от небайдужі до історії службовці міської управи ініціювали масш­табний захід.

НЕХИТРІ РОЗВАГИ

Програма святкування ювілею розпочиналася ввечері 8 травня заупокійною літургією в усіх церквах за померлими місцевими священиками, чиновниками та мешканцями. Наступного дня, після ранкового молебню, на Соборній площі відбувалася кількагодинна хресна хода від усіх церков до Кафедрального Преображенського собору. По тому процесія із гласних думи у супроводі охочого люду рушала до Потьомкінського палацу (Палац студентів ДНУ), де о 13.00  розпочиналося урочисте засідання міської думи.

О 15.00 на ярмарковій площі (приблизно на місці «дніпровської політехніки») стартувало народне безкоштовне гуляння, яке містило: «лазанье по шесту в 5 саж. вышиною, беганье детей, подростков и взрослых обоего пола, несение яйца на лопатке, поднятие тяжестей до 25 пудов, бросание полупудовой гири на расстояние, ломанье подков, веревки с яблоками (для детей). Призы состоят из серебряных часов, материи для мужских рубах и женских платьев и т.п.»

З настанням темряви на Монастирському острові влаштовували феєрверк.

Програму святкування катеринославці знали заздалегідь – її друкував «Екатерино­славский юбилейный листок», який було засновано за місяць до ювілею і спеціально з його нагоди. Проте ця газета не просто інформувала, але й закликала містян до дій: прикрашати будинки, пропонувати святкові заходи, жертвувати гроші на громадську бібліотеку й основне – збирати спогади про минувшину міста. Значною мірою саме завдяки «Листкові» у свідомість міс­тян було вкорінено міф про заснування Катерино­слава імператрицею Катериною ІІ і князем Потьомкіним.

ЧОМУ 9 ТРАВНЯ?

Позаяк паперових указів про заснування Катеринослава немає, організатори ювілею «призначили» точкою відліку міста 9 травня (за старим стилем) 1787 року, коли Катерина ІІ відвідала Катеринослав, який уже ніби три роки як розбудовувався (після її указу про перенесення міста з річки Кільчень на правий берег Дніпра, до слободи Половиці) й урочисто поклала перший камінь у фундамент майбутнього кафедрального собору міста, хоча той акт був тільки символічним, а не дієвим – він не призвів до будівництва ані церкви, ані «третьої столиці».

Неодноразово на сторінках «Листка» пишними словами згадували імператрицю та її колишнього фаворита Григорія Потьомкіна, котрі в нібито «дикой, почти необитаемой стране» збиралися звес­ти «вторые Афины». І хоча самі ж видавці визнавали, що «из широких планов, взлелеянных дальновидными деятелями времен Екатерины, едва ли хоть один осуществился», хоча у «Листку» є чимало відомостей, які заперечують пустельність цього краю до 1787 року (місцеві згадують про навколишні козацькі слободи, «майдани» і місто Новий Кодак) і те, що принаймні до 1810-х років тутешнє населення не сприймало Катеринослав як реальність («Города тогда не было, а была Половица»), за три місяці свого існування «Листкові» вдалося затвердити міф, ніби зусиллями Катерини ІІ та Потьомкіна «в стране безлюдной, в степи пустынной, у Днепра, явился город многолюдный», який «именем своим великим царица нарекла» (з вірша учня, надрукованого у «Листку»).

СПРАВА КОЖНОГО

«Екатеринославский юбилейный лис­ток» хоча й подавав матеріали про запорожців, котрі мешкали на цих землях до приїзду Катерини ІІ, у цілому був проімперським і цим не відрізнявся від більшості тогочасних засобів масової інформації в країні. Проте «Листок» став першим в імперії виданням, яке за обсягом було більше за газету.

Його видавці вважали, що «юбилей города есть дело всего его населения вообще и каждого жителя в отдельности, а не одной только думы или управы», тому закликали катеринославців до співучасті у підготовці свята. Музичному товариству пропонували «заняться организацией хора – монстра в несколько сот человек, чтобы петь при богослужении 9 мая», комісії з влаштування народних читань – організувати свій захід. «Где вы, люди инициативы? Очередь за вами! Такого случая проявить свою деятельность вы не дождетесь до наступления второго столетия города»; «начнем с самого малого. Будем готовиться к убранству своих домов днем флагами, а вечером – иллюминацией. Во имя столетия надо сделать что-нибудь, хотя бы самое маленькое, но все-таки что-нибудь да сделать: сшить флаг, склеить фонарь или транспарант, наметить пожертвование для общественной библиотеки книгой или деньгами».

Заклики до ініціативних, свідомих, завзятих громадян і запевнення, що їхня праця буде для міста неоціненною, подіяли на багатьох читачів видання. Було зібрано кошти й книги, які стали основою для створеної два роки по тому публічної бібліотеки. Організатори видання сподівалися, що заснування книгозбірні стане не завершенням діяльності громад­ськості на користь міста, а початком низки добрих справ. І ці надії справдилися: у №11 «Листка» повідомлялося, що нащадки покійного купця Кравцова, аби доброю справою вшанувати його пам’ять, передали благодійному товариству 10 тис. руб. і дворове місце на будівництво безкоштовної їдальні для бідних. До цього можна додати «пожертвование г. Рау 3000 р. в пользу бесплатной женской школы, пожертвование пожарной трубы городу от общест­ва Александровского чугунно-плавильного завода… Возникло еще несколько предложений, осуществление которых ожидается в течение ближайших 5-10 лет».

Як писав літератор Микола Баллін, сила «Юбилейного листка» була не в рублях, які він зібрав для бібліотеки, а в тому, що заразив багатьох місцевим патріотизмом і об’єднав «екатеринославцев общей, дорогой им идеей».

Наталія Рекуненко