Історія родини, або Необмежені можливості кохання

Історія родини Слатвіцьких із П’ятихаток – це історія кохання та сили духу, а також непереборного бажання бути щасливими, не дивлячись ні на що.  Їхній приклад доводить – в житті немає нічого неможливого, навіть якщо в тебе обмежені можливості

Зустріч у Криму

Галина та Євген Слатвіцькі познайомились у 2013 р. у Криму в санаторії ім. Бурденка, де проходили лікування. Обидва – інваліди. Галина – з дитинства страждає на ДЦП. Євген до 18 років був здоровим юнаком, проте після невдалого падіння з коня отримав діагноз «спинальна аміотрофія», і нині прикутий до інвалідного візка.  Зустріч у Криму переросла у велике кохання —  молоді люди створили сім’ю.  25 квітня 2014 року відгуляли весілля, а у в червні 2015 у родини з’явився найбільший в їхньому житті скарб – донечка Даринка – абсолютно здорова та спокійна дитина.  Сьогодні можна сказати, що життя Галі, Євгена та шестимісячної малечі  – це іспит на витримку.

Перші труднощі

Переді мною  чисте заасфальтоване подвір’я, невеличка хатинка, скопаний город.  Раніше це був захаращений двір, руїни та бур’яни. Хатку, яка залишилась після смерті Євгенової бабусі, винаймали квартиранти та не дуже переймалися її станом. Після весілля дідусь Євгена запропонував молодятам переїхати сюди й жити у власному помешканні. Як згадує Галя, спочатку було і морально, і физично дуже важко. Майже три тижні стоячи навколішках жінка власноруч виривала  на подвір’ї бурьяни. Візок Євгена, коли він намагався виїхати з хати, щосекунди міг перекинутися, бо всюди були ями і каменюки.  Але півтора року не минули дарма. Галина та Євген твердо вирішили по своїм можливостям облаштувати сімейне гніздо. «Нам казали – ви тут не зможете жити, — ділиться спогадами жінка,  — але ми потихеньку все робили самі, допомагала рідні, особливо моя мама. Ми й зараз живемо на одну пенсію, а на іншу купуємо  щось для хати –  проводку замінили, двері утеплили, відремонтували вікна».

Усе разом

Поки Євген розважає маленьку Даринку, його дружина з гордістю показує мені душову кімнату, яку спеціально під їхні потреби по-сучасному обладнав її чоловік.  Хвалиться Галя й заготовками на зиму, яку разом робили влітку  – акуратними рядочками на полицях стоять законсервовані баклажани, огірочки, помідори.  В хаті холодно. Газове опалення родина не використовує – котел занадто старий і неекономний, та й грошей катма.  Тепло лише в маленькій кімнатці, де спить маленька Даринка з батьками – на стіні обігрівач, який для них придбали добрі люди.  Субсидію на комунальні послуги оформити родині поки що не можуть. За словами Євгена,  документи на будинок, які дідусь подав до БТІ , вже півроку не можуть зробити, та й коштів на приватизацію просто немає.  Не дивлячись на допомогу небайдужих людей та рідних, які подарували пральну машину, ліжко та навіть комп’ютер, в будинку ще треба багато чого зробити. Проте найголовніше зараз для подружжя – матрац та шухлядки на стіну.  Для візочка Євгена потрібне місце для пересування, а в маленькій хатинці місця бракує, тож усі речі Галя складає на стінні полички та у кілька шухлядок. Та не дивлячись на усі ці побутові негаразди, люди не втрачають оптимізму. «Ось дивіться, яку ми сумочку модну пошили для мене зі старих джинсів! – показує Галя, — вона дуже зручна. Ви знаєте, ми з Женею одне одного доповнюємо. Усе робимо разом. Він – мої руки, а я – його ноги. Звісно, важко буває, та ми удвох навіть стару деревину, яка нам заважала, спиляли за 20 хвилин». Дивлячись на цих людей розумієш, що найбільша біда – то не фізичні вади, а відсутність сили духу та кохання в житті.

Тим, хто хоче допомогти родині Слатвіцьких: картка Приват Банку 4149497800290316, отримувач Галина Миколаївна Слатвіцька

 

Людмила Копиленко, фото автора

Добавить комментарий