Історія з життя: Усе, що не робиться, – на краще?

У житті кожної людини трапляються труднощі. Різниця тільки в їхній кількості та масштабі, а ще можливості й здатності вирішувати. Буває, що саме неприємна ситуація сприяє змінам на краще. При цьому дуже важливо зробити висновки, «відпустити» і забути весь негатив, продовжувати радіти життю. Якраз це вдалося зробити Олесі з невеличкого села на Дніпропетровщині.

ЗАПРОШЕННЯ НА ПОБАЧЕННЯ

Двадцятирічна Олеся давно мріяла переїхати до обласного центру. Їй набридло, що сільське життя нагадує «день бабака». У своїх думках вона вже не доглядала за худобою і не була продавчинею невеличкої крамниці, а працювала в просторому офісі та бігала на побачення до кафе.

Одного весняного дня дівчина все ж таки наважилась зробити рішучий крок до щасливого майбутнього. Зібрала валізу та сіла в автобус, що прямував до Дніпра. Їхала з важкістю на душі, бо рідним дуже не подобалась її витівка. Вони, як могли, відмовляли, прогнозуючи варіанти небезпечних ситуацій, які можуть чекати її у великому місті.

Та спочатку все складалося добре. Олеся орендувала невеличку квартиру, працювала продавцем-консультантом у крамниці жіночого одягу. Згодом і батьки звикли до нового життя своєї дитини, приїздили в гості. Втім так тривало лише півроку. Одного дня дівчина дізналася, що магазин закривають, і навіть залишилась заборгованість із зарплатні за один місяць. Попереду – менше тридцяти оплачених діб за квартиру та мінімум заощаджень на життя. Шукаючи місце роботи, натрапила начебто на перспективну вакансію менеджера з продажу: потрібно було знаходити клієнтів і намагатись продати їм певний продукт. На одній із ділових зустрічей дівчина познайомилась із молодим підприємцем Артуром. Високий, статний, перспективний – він одразу сподобався героїні нашої історії. Тому вона з радістю прийняла запрошення на побачення.

ПЕРШІ «ДЗВІНОЧКИ»

Зустріч з Артуром пройш­ла досить добре. Вони гуляли парком, відвідали кафе і ніяк не могли наговоритись. Виявилось, що мають багато спільного. На наступне побачення чоловік запросив Олесю до театру, а в інший день був боулінг з його друзями… Артур зарекомендував себе як дуже цікава, порядна та щедра людина. Розповідав, що має такі ж життєві цінності та цілі, як і Олеся. Зрештою, викликав довіру до себе. Мабуть, саме тому дівчина так швидко прийняла від малознайомого чоловіка запрошення жити разом.

Цей широкий жест Артур без жодних вагань зробив після розповіді дівчини про те, що нова робота ще не принесла прибутку і скоро вона буде вимушена повернутись у рідне село. Хоча спочатку була умова, що Олеся мешкатиме в окремій кімнаті. Та виявилось, що Артур здав вільну кімнату своїм друзям – молодому подружжю із Павлограда.

Декілька тижнів спільного проживання минули досить добре. Стосунки розвивались, Олеся почала закохуватись і відчувала, що почуття взаємні. Та незабаром з’явились перші «дзвіночки» дивацтв Артура. Коли Олесю запросили обійняти посаду адміністратора салону краси із 15 робочими змінами на місяць та гарною зарплатнею, чоловік розкритикував цю пропозицію і сказав, що вона піде працювати на склад у супермаркеті – він уже домовився. Йому було байдуже, що Олесі подобається особис­тий вибір і вона не хоче тягати важкі коробки… Найімовірніше, Артур боявся, що його вродлива дівчина спілкуватиметься з багатьма людьми, у тому числі й чоловіками.

Того ж дня вони пішли до крамниці за продуктами. І якщо раніше Артур завжди цікавився, що необхідно при­дбати його обраниці, то тепер він мовчки клав до кошика те, що було потрібно йому. Олеся не наважилась просити щось для себе, а власних коштів ще не мала. Природна скромність завадила дівчині настояти на своєму. А могла б пригадати, що кожного дня готує страви для Артура і його друзів-квартирантів, та й прибирання усієї квартири лягло на її плечі. А він ще й чекав, що Олеся відшкодує гроші за своє проживання на його території. Також почав зберігати чеки, щоб із першої її зарплатні стягти кошти за кожний з’їдений нею продукт.

Дівчина зовсім по-іншому уявляла спільне життя з коханою людиною, тому почало з’являтися бажання піти від нього…

ВИРІШАЛЬНИЙ ДЕНЬ

Інші ознаки можливих психічних розладів та емоційної нестабільності не змусили себе чекати. Одного вечора Олеся закупала продукти. Була домовленість, що Артур зустріне її по дорозі з роботи. Вона півгодини простояла на вулиці, а виявилось, що він просто вирішив поїхати відразу додому і йому було байдуже, що дівчина змушена сама тягти важкі пакунки. А якось Артур влаштував сварку, бо йому здалось, що «друга половинка» забагато спілкується з його другом-квартирантом. Не сподобалось і те, що вона сміється, коли той розповідає анекдоти.

«Хоча бували проблиски адекватності, та уже частіше Артур поводився досить дивно. Я постійно відчувала себе пригніченою та рахувала дні до зарплатні, щоб якомога швидше орендувати житло і забути все, як страшний сон. Мені доводилось грати роль покірної дружини, аби тільки мирно перечекати цей час.

Найбільше дратували його насмішки над моєю зовнішніс­тю. Артур від самого початку бачив, що я маю декілька «зай­вих кілограмів», але раптом вирішив, що на це потрібно вказувати. А інколи робив здивований вигляд і казав: «А ти гарна!» Було зрозуміло, що це якісь маніпуляційні трюки, але боротись із цим ентузіазму не було», – зітхає дівчина.

Вирішальним виявився день, коли Олеся й Артур збирались у гості до його друзів. Від самого ранку чоловік демонстрував свій поганий настрій. Йому не подобалось вбрання, яке одягнула дівчина. Не допоміг нести пакунки зі стравами, які Олеся приготувала до столу. Ще й по дорозі Артур вказав на пару, де дівчина була набагато більша за хлопця, зауваживши, що це виглядає жалюгідно, і він вимагає, щоб вона почала худнути. А коли Олеся не витримала та підвищила голос на нього, отримала ляпаса. Це стало останньою краплею. Вона кинула на асфальт пакунки, розвернулась і мовчки пішла, а чоловік сам відправився у гості. Коли повернувся, у квартирі не було ні Олесі, ні її речей. Телефонувати і щось з’ясовувати не став.

НЕСПОДІВАНИЙ ПОВОРОТ

Після рокового ляпаса Олеся ночувала у хостелі. Їй вдалось умовити адміністратора пустити без оплати, під заставу віддала свій паспорт. А наступного ранку сталось те, чого дівчина вже й не чекала – на її банківську карту надійшла заборгованість із магазину жіночого одягу. На мить вона забула про всі свої негаразди. Швиденько віддала гроші за місце у хостелі та почала шукати квартиру чи кімнату.

«Я декілька годин телефонувала за оголошеннями, однак мене спіткала невдача. Одні не брали слухавку, інші завищували ціну, деякі могли показати житло тільки через кілька днів чи тиждень… А мені потрібно було терміново, бо переплачувати за хостел не було сенсу. Про одну зустріч я все ж таки домовилась, хоча й насторожувало, що оренда кімнати майже у центрі міста коштує удвоє дешевше, ніж у подібних оголошеннях. Двері відчинив дідусь близько 80 років. Побачивши стан квартири, стало зрозуміло, чому така вартість.

Ремонт не робили давно та було не прибрано. Все ж таки я вирішила пожити там, доки зможу собі дозволити щось краще», – говорить Олеся. Дівчина зробила генеральне прибирання у своїй кімнаті та в кухні. І раптом відчула себе дуже затишно. Господар квартири виявився самотнім чоловіком, рідних у нього не лишилось. Іван Федорович майже весь час читав книжки, дивився телевізор чи грав у доміно в парку. Побачивши, як важко дідусю поратись із побутом, Олеся запропонувала взяти на себе прибирання, покупки та приготування їжі. Вражений такою щедрістю, Іван Федорович сказав, що вона може не платити оренду. А через кілька місяців ще й оформив документи, за якими Олеся в майбутньому стане власницею його квартири.

Ось так, подолавши труднощі, вона залишилась у місті, мала гарну роботу, мешкала там, де її ніхто не ображав. Звісно, знадобився певний час, щоб оговтатись після емоційних знущань Артура. У таких стосунках зазвичай поступово знищуються самооцінка, віра у власні сили, здоров’я… Є жінки, які роками не можуть зважитися на розрив стосунків із «домашнім тираном». Тому що такі чоловіки зазвичай дуже хитрі й разом із поганими вчинками роблять щось добре. Це змушує жінок сумніватися у потребі завершення відносин. Тому велика вдача, що дівчині вдалося досить швидко вирватись із такого деструктивного шлюбу та налагодити власне життя.

Олеся мешкала два роки у квартирі Івана Федоровича. Потім вийшла заміж та пере­їхала до будинку чоловіка. Однак кілька разів на тиждень приїздить допомагати Івану Федоровичу. Він став для неї, ніби батько.

КАТЕРИНА ЧЕРЕДНИЧЕНКО