Історія з життя: хто шукає – той знаходить
Існує думка, що зустріти справжніх друзів можна лише в юності, а коли тобі за сорок – це майже нереально. А ось наша землячка, 44-річна Євгенія на власному прикладі доводить хибність такого судження. У неї за плечима важкий досвід стосунків з аб’юзером, через якого втратила всіх подруг. Та після розлучення жінка змогла знайти нових приятельок, які не лише допомогли пережити складний період, а й стали справжніми подругами. А завдяки одній із них іще й особисте життя вдалося налагодити.
Б’Є – ЗНАЧИТЬ ЛЮБИТЬ?
Розлучення – це завжди важко. А якщо ще й немає підтримки від близьких? Якщо вони звинувачують у тому, що не зберегла родину?
Батьки Євгенії навіть не хотіли слухати, що колишній був домашнім тираном або, як зараз кажуть, – аб’юзером. Насправді, такі, як він, – ніби хамелеони. Можуть грати роль чудової людини перед усіма, крім найближчих. Але навіть коли Женя розповідала про те, що відбувалося за зачиненими дверима, їй говорили щось на кшталт: «б’є – значить любить», «хай поганий, зате ти не самотня». На жаль, усі вони вважають, що жінка без чоловіка – неповноцінна. А ще говорили, що Євгенії вже надто багато років, щоб знайти нового чоловіка.
«З аб’юзером на ім’я Станіслав я познайомилась у 29, – розповідає дніпрянка. – Це була чиста випадковість, бо тоді навіть не планувала стосунки, думала тільки про доньку і роботу. Працювати доводилося понаднормово, бо ніякої підтримки від біологічного батька не було – втік, як тільки дізнався про вагітність».
Станіслав проявив неабияку наполегливість, щоб завоювати увагу Євгенії. А далі, як- то кажуть: закрутилося-завертілося. Він здавався доброю та порядною людиною. А ще організовував казкові побачення, приходив із квітами та подарунками. Через місяць відбулося знайомство із шестирічною донькою Євгенії. Потім – вечеря з батьками та сестрами Жені, а невдовзі й весілля.
ПОСТАВИТИ КРАПКУ
Євгенія пригадує, що «дзвіночки» про схильність до аб’юзу з’явилися десь за кілька місяців після весілля, але, по вуха закохана, вона нічого не помічала. Наприклад, чоловік міг сказати, що подруга, яка допомогла обрати у крамниці сукню, погано на Женю впливає. А все тому, що, на його думку, – річ закоротка. Хоча об’єктивно довжина була прийнятною. Також постійно контролював, де знаходиться жінка і з ким. А ще міг якось образливо пожартувати. Коли Євгенія казала, що їй неприємно, запитував: «Ти що, гумору не розумієш?» Якщо під час сварки Станіслав був неправий, ніколи не вибачався, а починав грати в мовчанку та ігнорувати дружину. Вона так переймалася цим, що, зрештою, сама просила вибачення за те, у чому не винна, тільки повернути б «нормальне спілкування». Це все ознаки морального насилля. І його прояви частішали з кожним місяцем і роком.
На восьмому році шлюбу Станіслав перейшов від морального насилля до фізичного. Після того, як підняв руку вперше, Женя з донькою поїхала до батьків. Ярослав довго вибачався, приходив із букетами квітів, подарунками та обіцянками, що такого більше не повториться. І Євгенія пробачила. Але через декілька років усе повторилось, тільки цього разу випадковим свідком стала донька. І це стало останньою краплею для жінки.
Після розлучення Євгенія залишилася сам на сам із важкою моральною травмою. І хоча донька була цілком на її боці, вона ж іще підліток… Маму не хотіла завантажувати своїми переживаннями. На той час у Жені не лишилося жодної подруги – чоловік їх відвадив іще у перші роки спільного життя. Пробувати ж відновити дружбу було соромно. Адже колись ці подруги радили розлучитися, пояснювали, що її чоловік – тиран. А Євгенія ще з ними сперечалася, вигороджувала свого коханого.
НОВИЙ ПОЧАТОК
Женя відчувала, що їй просто необхідно поспілкуватися з кимось, хто зрозуміє, а можливо, й порадить, як упоратися з усім тим відчаєм та хандрою, що навалилися. І хоча, з одного боку, вона була рада, що пішла від поганця, але з іншого – дуже пригнічувало, що так багато років терпіла негідне ставлення до себе.
«На той час мені просто ні з ким було поговорити, – ділиться Євгенія. – Почала шукати якісь поради у YouTube. Знайшла чимало відео психологів про те, як пережити розлучення. Під одним із таких роликів у коментарях зав’язалося листування з харків’янкою Оксаною. Виявилося, що у нас дуже схоже минуле. Вона колись також лишилася без друзів. Її чоловік прагнув отримати повний контроль – розсварив не лише з друзями, а й з рідними».
Жінки обмінялися контактами, почали спілкуватися у месенджері. Ділилися корисною інформацією з Інтернету. Оксана розповідала про способи, які їй допомогли у боротьбі з хандрою після розлучення. Євгенії найбільше сподобалося про відвідування цікавих заходів, як-от майстер-класи чи художні виставки.
«Період жалю до себе, коли ти, згорнувшись калачиком, по декілька діб поспіль проводиш у ліжку, повинен залишитися позаду, – казала нова подруга. – Головне бути серед людей, спілкуватися, заводити нові знайомства. У цей час ти будеш відволікатися від власних проблем. Звісно, душевний біль мине не одразу. Але якщо взагалі нічого не робити, ймовірно, що не мине ніколи».
Наслухавшись порад, Євгенія вирішила здійснити давню мрію і записалася на курси англійської мови. Ефект відчула десь на третьому занятті. На перших – учителька пояснювала те, що Женя вже знала – декілька років тому намагалася вивчати мову самостійно. А далі мозок почав настільки активно працювати, що на півтори години уроку витіснялися майже всі зайві думки.
ХОБІ, ДРУЗІ ТА КОХАННЯ
Коли залишався вільний від роботи та курсів час, Женя відвідувала різні заходи. Спочатку були заняття з петриківського розпису, потім майстер-клас із гончарства. Не завжди виходило з новими знайомствами, але це не засмучувало. Євгенія намагалася спілкуватися, але бачила межу – якщо помічала, що людина не зацікавлена, не наполягала.
Аж ось одного разу на майстер-класі з «пісочної анімації» познайомилася з двома жінками – Христиною та Яною. Розмова одразу ж пішла як по маслу. Мова зайшла про акторів кіно, і виявилося, що вони люблять одні й ті ж фільми. Після заняття втрьох пішли пити каву. Нові знайомі з цікавістю слухали про те, як на курсах з англійської незвично вчать слова – кидаючи одне одному м’яч. І про те, як Женя у себе на кухні повісила власноруч розмальовану петриківським розписом дощечку… Виявилося, що у Христини і Яни також діти підліткового віку. Тож тем для розмов ставало все більше.
«А ще вони розповіли, що полюбляють кататися на велосипеді та мають компанію однодумців. Тоді якраз був теплий початок осені і я, не вагаючись, прийняла пропозицію поїхати на пікнік до Старих Кодаків. Щоправда, велосипед довелося позичити у доньки. Ця поїздка розпалила в мені любов до велоспорту. Пізніше їздили на відстані понад сто кілометрів».
Також із новими подругами Євгенія відвідувала театри, концерти. Вони навіть їздили разом на море. Через півтора року вдалося остаточно відпустити біль, що залишався від минулих стосунків. І це досить гарний результат, бо декому не вдається забути колишніх і за п’ять років, особливо якщо вони були в стосунках з аб’юзерами.
Проте на цьому історія нашої землячки не завершується. Коли Євгенія ставила за мету знайти подруг, вона навіть не підозрювала, що завдяки одній із них зустріне майбутнього чоловіка. Знайомство відбулося на дні народження Христини. За святковим столом Женя сиділа поруч з її троюрідним братом. Взаємна симпатія з Василем виникла майже одразу, але зі стосунками жінка тепер не квапилася, тому відмовила у побаченні. Було лячно впускати у свій світ незнайому людину – не хотілося ризикувати власним комфортом і спокійним життям. А якщо знову поганець?
Минуло пів року, і Женя знову зустрілася з Василем. Вона знала, що той працює ріелтором і попросила допомогти знайти бюджетну квартиру для Оксани – першої подруги, з якою познайомилась після розлучення. На початку повномасштабної війни вони з донькою тікали з Харкова, їхній дім був зруйнований. Василь не лише допоміг знайти житло, але й разом із Євгенією зустрів нових мешканців. Вони удвох заповнили холодильник та приготували борщ. І це все якось зблизило їх. Відтоді почались романтичні стосунки. А на початку весни цього року відбулося весілля.
КАТЕРИНА ЧЕРЕДНИЧЕНКО
фото з відкритих джерел
