Йосип Бокшай: «Живопис – дзеркало всього найпрекраснішого, що пропонує нам Всесвіт»

Нещодавно творча спільнота відзначила 132-й день народження відомого українського живописця, педагога, засновника Ужгородської публічної школи малюнка, заслуженого діяча ­мистецтв УРСР, народного художника України, майстра широкого діапазону Йосипа Бокшая.

ПЕРШІ КРОКИ

Йосип Бокшай народився 2 жовтня 1891 року в селі Дертяньліґет, Марамороського округу, Австро-Угорської імперії (нині с. Кобилецька Поляна, Рахівського району Закарпатської області) у родині греко-католицького священника. Перші спогади про це село датовані 1672 роком: тоді назва звучала як Кабола Поляна. Перші юнацькі спроби майбутнього майстра помітили та підтримали вчитель Мукачівської гімназії Т. Кальмар і друг батька, художник І. Рошкович.

Після закінчення Мукачівської гімназії Йосип вступив до Будапештського королівського інституту і став учнем відомого угорського майстра Ревеса Імре. Вдосконалювати свою художню техніку вирішив в Італії, де був зачарований роботами художників Відродження. Незважаючи на це, художника міцно тримала рідна земля. З 1918 р. він працював в Ужгороді як художник і педагог. Особливу увагу приділяв вихованню мистецької молоді. Разом із українським живописцем Адальбертом Ерделі (справжнє ім’я Бейла Гриць) уперше на Закарпатті організував школу образотворчого мистецтва.

ВІЙНА НЕ ЗАВАДИЛА

Під час Першої світової війни Йосип Бокшай був мобілізований рядовим до австро-угорського війська. У 1915 році він потрапив до російського полону. Після тривалих поневірянь опинився в Центральній Україні, де на нього звернув увагу поміщик Грабовський із Катеринославської губернії. Цінуючи яскравий талант молодого художника, надав у його розпорядження бібліотеку, олійні фарби і створив необхідні умови для творчості. Саме тоді Йосип Бокшай почав створювати посеред жахів війни українські пейзажі, жанрові композиції, спілкуватися з селянами та їхніми родинами.

З 1951 до 1957 року митець обіймав посаду доцента Львівського державного інституту ужиткового і декоративного мистецтва (нині Львівська національна академія мистецтв). У цей період і упродовж 1960 – 1970-х років майже кожна виставка, що відбувалася в межах СРСР, мала його роботи.

НЕПОВТОРНИЙ СТИЛЬ

Йосипа Бокшая вважають художником широкого діапазону. Він проявив себе у станковому і монументальному малярстві,є неперевершеним майстром пейзажу. Серед його творів – жанрові картини, портрети, натюрморти, також він ілюстрував художні книги. Після Другої світової війни Бокшай плідно працював над створенням образу природи рідного краю («Озеро в горах», «Синевир», «Полонина Рівна» та інші). Романтикою пройняті картини «Бокораші», «Зустріч на полонині», які яскраво, «соковито» відображають народний побут і звичаї.

Мистецтвознавці звертали увагу на те, що у творах майстра вимогливість і професіоналізм тісно переплітаються із життєрадісністю і особливим світобаченням. Цікаво, що він практично ніколи не доповнював і не переписував свої картини, хоча упродовж творчого шляху його ставлення до пейзажних образів змінювалося. Наприклад, пейзажі, що були написані у 20-х роках ХХ століття, відрізняються деякою інтимністю, камерністю, а пізніші, незважаючи на невеликі розміри, – монументальністю.

ВИМУШЕНА ВІДМОВА

У зеніті слави Йосип Бокшай захворів на цукровий діабет і почав швидко втрачати зір. У наші дні його проблему могли б розв’язати однією операцією, тоді ж митець, який усе життя працював очима й руками, був змушений день за днем відмовлятися від своїх творчих мрій. Його онук, Франциск Ерфан, пригадував останню спробу дідуся створити натюрморт.

Бокшай, за звичаєм, намалював у кутку маленький хрес­тик і почав повільно, майже наосліп, писати. Через деякий час у відчаї розмахнувся та відкинув пензля зі словами: «Не можу! Не бачу вже зовсім нічого!». Чотири роки Йосип Йосипович провів у суцільній темряві, а 19 жовтня 1975 року пішов з життя – йому було 84 роки. Поховали митця в Ужгороді на цвинтарі «Кальварія».

ФАКТИ НА ДОДАТОК

• Йосип Бокшай та Адальберт Ерделі були відданими друзями та однодумцями. Разом вчилися в Будапешті та мріяли створити академію на Закарпатті. Вели публічну школу малювання, але кожен мав свій творчий характер. Бокшай був послідовником реаліс­тичного письма, а Ерделі завжди знаходився у пошуку та любив експериментувати.
• Митець викладав в Ужгородському училищі ужиткового мистецтва і Львів­ському інституті ужиткового та декоративного мистецтва. Серед його учнів були художники – А. Коцка, А. Кашшай, В. Габда, 3. Шолтес, та син – Йосип Бокшай-молодший, що працює в монументальному живопису. Свої вимоги до них Бокшай-старший формулював так: «Щоби створити справжнє полотно, художник має бути, по-перше, майстром, а по-друге, – громадянином». Цим вимогам Йосип Йосипович передусім відповідав сам.
• Релігійне виховання мало надзвичайний вплив на віру художника у милосердя та добро. Він міг встати на коліна та молитися на уроці, коли викладав учням живопис. Навіть за часів радянської влади ходив до церкви на служби, сідав на першу лаву, не соромлячись своїх переконань.
• Стверджували, що Йосип Йосипович міг «заговорити» жар. Один із його онуків згадував, що діда завжди кликали, коли вони маленькими хворіли. Він сидів поряд і розповідав казки, поки у малечі не спадав жар.
• Митець тонко відчував багатобарв­ний колорит Закарпаття, де поруч живуть українці, угорці, румуни, цигани, росіяни і євреї. Самобутність його творчості полягає в умінні синтезувати все розмаїття національних традицій, звичаїв і обрядів, використовуючи багату палітру життя закарпатців.
• Село Кобилецька Поляна розташоване у глибокій долині річки Шопурка, яка бере початок зі схилів Свидовця. З усіх боків його оточили гори, вкриті буковими лісами. Село заснували гуцули, які вдало хазяйнували в горах. Вони випасали овець на полонинах Свидовця. Кошари з кобилецькими отарами стояли під горами Унгаряска та Геришаска. Не дивно, що тут була одна з кращих бринз і Йосип Бокшай обожнював нею смакувати.
• Він був освіченою, інтелігентною, жвавою людиною. Багато читав, але мав і звичайні слабкості – не розлучався зі своєю люлькою і кожні вихідні ходив на футбол. Містом він завжди пересувався пішки, а коли його спитали, чому не купить собі автомобіль, відповів: «Бо тоді я буду змушений дивитися на дорогу, а не на пейзажі».
• Родина митця свято береже пам’ять про свого предка, ужгородці ж на знак пошани і до сторіччя з дня його народження встановили у 1992 році пам’ятник, виготовлений київським скульптором Михайлом Олійником. Він відображає Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі, яких вважають корифеями. закарпатської школи живопису.

ПОЛІНА ДМИТРІЄВА
(ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ ­ІНТЕРНЕТ-ДЖЕРЕЛ)