Костянтин Михальчук: лінгвіст, діалектолог та ерудит
Нещодавно виповнився 181 рік з дня народження видатного мовознавця, етнографа, члена київської Старої громади, Наукового товариства ім. Тараса Шевченка у Львові та Українського наукового товариства в Києві Костянтина Михальчука. Він є основоположником української діалектології, автором низки праць із мовознавства: історичної фонетики та морфології, генезису української мови тощо. З його іменем пов’язують яскравий період в історії українського відродження.
ЗАТЯТИЙ ХЛОПОМАН
Костянтин Петрович Михальчук народився 2 січня 1841 року у сім’ї польського шляхтича та кріпачки, що мешкала в селі Зозулинці на Вінниччині. Виріс у будинку батька, навчався в школах у містах Сквира та Полонне, у чоловічій гімназії Житомира. Упродовж 1859-1861 років здобував освіту на історико-філологічному факультеті Київського університету Св. Володимира, де разом із Володимиром Антоновичем і Тадеєм Рильським працював в українськомовній недільній школі та був затятим хлопоманом, представником так званої народницько-культурної течії, що в 1850-1860-х роках об’єднала на Правобережній Україні українську інтелігенцію, яка прагнула зближення з народом.
Михальчук почав публікуватися польською, російською, українською мовами у періодичних виданнях «Curjer Wilenski», «Gazeta polska», «Киевский телеграф», «Зоря», «Рада», «Діло», «Правда». На канікулах студенти пішки мандрували Україною: вивчали фольклор, допомагали селянам написати позовні заяви. Костянтин уважно прислуховувався до місцевої мови, записував діалектизми. Коли недільну школу закрили, її очільникам прийшлося несолодко. Зокрема, Михальчука майже перед закінченням курсу виключили з університету за участь в українському національному русі. Кілька років він жив у селі на Житомирщині, де продовжував записувати «словенята». Неодноразово був заарештований за просвітницько-агітаційну діяльність серед селянства та зв’язки з польськими повстанцями. Упродовж 1869-1873 років працював бухгалтером цукроварні Товариства «Яхненко-Симиренко» в містечку Городище.
У 1873 році Костянтин Петрович повернувся до Києва й оселився в будинку головної контори «Товариства Київського пивоварного заводу», що на вулиці Кирилівській, 41, який має значну меморіальну цінність. Працюючи на підприємстві, очолював і саму контору, і бухгалтерію. При цьому не полишав займатися дослідницькою діяльністю в царині мовознавства. Був активним діячем «Старої громади»; членом Південно-Західного відділу Російського географічного товариства; філологічної секції і головою комісії мови Українського наукового товариства в Києві; Наукового товариства ім. Тараса Шевченка у Львові; Історичного товариства Нестора-літописця; Київських товариств – літературно-артистичного, заохочення художеств, старожитностей і мистецтв. Також був відповідальним редактором «Записок Українського наукового товариства в Києві».
У квартирі Михальчука проходили зібрання Старої Громади, яка займалася громадською, культурною та просвітницькою діяльністю. Київська Стара Громада, за свідченням жандармських документів, являла собою «штаб української партії», «кістяк українофільського руху». На гостини до Костянтина Петровича заїжджали Володимир Антонович, Дмитро Дорошенко, Михайло Драгоманов, Павло Житецький, Орест Левицький, Микола Лисенко, Володимир Науменко, Іван Огієнко, Олександр Русов, Іван Стешенко, Єлисей Трегубов, Олександр Черняхівський, Павло Чубинський, Іван Франко та Ольга Хоружинська.
МОВНА МАПА
Ще у 1871 році Костянтин Михальчук разом із товаришем, майбутнім автором Державного гімну України Павлом Чубинським, склав мапу українських діалектів, яка позначала територію домінування української мови в другій половині XIX століття: докладно описала поділ говору. Ця мапа під назвою «Наріччя, піднаріччя і говори південної Росії у зв’язку з наріччями Галичини» побачила світ у 1872 році. Вона є чітким відображенням безцінних матеріалів, які були зібрані у 59 населених пунктах, що розташовані у різних куточках України. Дослідження Костянтина Михальчука заклало основи української діалектології. Він зумів виокремити три основні групи говорів української мови – українську (південно-східну), поліську (північну) і червоноруську (південно-західну). Слід зазначити, що цю класифікацію в цілому підтримують і сучасні вчені.
У 1872 році, знову ж у співавторстві з Павлом Чубинським, Михальчук написав ще одне дослідження «Поляки Південно-західного краю». Це – своєрідний словник на 508 слів подільських говорів української мови, що ввійшли до лексичного вжитку польськомовного населення України. Взагалі, на формування наукового світогляду лінгвіста мали вплив ще й ідеї про єдність мови впродовж її історичного розвитку, необхідність вивчення конкретних живих мов, а не реконструкція «прамови».
Близькими вченому були погляди представників Казанської лінгвістичної школи щодо експериментальних досліджень звукової будови мови, а також історико – діалектологічні дослідження Олександра Потебні та Павла Житецького, в яких йшлося про необхідність ґрунтовного вивчення народних говорів. Костянтин Михальчук одним із перших взяв участь в укладанні «Програми до збирання діалектичних одмін української мови». В 1909 році цю працю було опублікувано українською мовою в співавторстві з Євгеном Тимченком, а наступного року – російською в співавторстві з Агатангелом Кримським. Михальчук як публіцист неодмінно захищав у своїх статтях українську мову та культуру: один із його дописів на шпальті газети «Діло» називався «Чого хочуть від нас росіяни».
ЗАСЛУЖЕНИЙ В ІСТОРІЇ
20 квітня 1914 р. у віці 73 років Костянтин Михальчук пішов з життя. Андрій Ніковський, якого вважали «одним з найкультурніших і найбільш європеїзованих діячів пера», написав у некролозі: «Так і помер Кость Михальчук, використавши за своє довге життя хіба що одну десяту частину своєї колосальної ерудиції та не виявивши у всій широті свого глибокого лінгвістичного таланту. Таким чином, поховали ми <…> кращого нашого теперішнього лінгвіста, неоціненного і маловідомого за життя, автора небагатьох і неімпозантних своїми розмірами розвідок, але все таки заслуженого в історії украінознавства лінгвіста, діалектолога, що своїми працями заклав міцні підвалини наукового досліду і класифікації української мови». Поховали Костянтина Петровича на Щекавицькому кладовищі, яке було закладене у 1772 році на горі Щекавиця як центральне, а значить – найголовніше у Києві.
У 1900 році Міська управа ухвалила його закриття: поодинокі поховання все ж тривали до 1928 року. Закритий цвинтар руйнувався, пізніше його частину займав військовий об’єкт і, врешті-решт, могилу лінгвіста було втрачено… Його пам’ять вшановано назвою провулку у Солом’янському районі Києва та меморіальною дошкою на будівлі історико-філологічного корпусу університету ім. Івана Франка.
ОТРИМАЛИ У СПАДОК
Наукова спадщина Костянтина Михальчука складається з 12 праць. Дві з них були опубліковані в «Українському діялектологічному збірнику» вже після смерті лінгвіста. За ствердженням дослідників, більша частина статей нагадує «публіцистику в обороні прав української мови й культури», де наукова аргументація подана найчастіше не в основному тексті, а в підрядкових примітках. Михальчук друкувався під псевдонімами – К.М., М., Мих. К., Х-л, Пивовар, Українець, Хохол.
ПОЛІНА ДМИТРІЄВА
(ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ ІНТЕРНЕТ-ДЖЕРЕЛ)
фото із відкритих джерел
