Майстриня з Кривого Рогу створює незвичні борошняні вироби

Свої рукотвори, виготовлені в техніці тістопластики, криворізька майстриня Ніна Задорожня показує в Центрі творчих інвалідів «Разом». Про рецепти незвичних борошняних виробів, про творчість, яка рятує від болю, та про  інші сторінки свого захоплення пані Ніна люб’язно розповіла «Вістям».

Важливо — не зупинятися

— Ніно Олександрівно, коли Ви дізнались про таку техніку як тістопластика або мукосолька?

— Уже будучи на пенсії, в мене загострилися болі в спині та ногах. Де я тільки не лікувалась, аж поки мене не прооперували в Харківському військовому шпиталі, коли майже була прикута до ліжка. Лікарі тоді порадили зайнятися творчістю, розвивати моторику пальців на руках. Там я і познайомилася з жіночкою Вірою, яка фактично навчила мене азів техніки ліплення з солоного тіста.

— Пам’ятаєте свої перші роботи? 

— Починала з дуже простих, трохи наївних, на перший погляд, робіт. Виготовляла рибок, котиків, корівок, кізочок, букетики квітів. У 2013 році поробок було вже так багато, що вони не вміщалися на нашій кухні.

— Це тоді Ви познайомилися із директором Центру творчих інвалідів ГО «Разом» Світланою Комаровою?

— Так. Коли Світлана Михайлівна завітала до мене в гості й побачила мої роботи, то була просто вражена. Одразу запропонувала  влаштувати мою першу виставку в них у Центрі. Тепер щороку запрошує. Вона фактично відкрила мене місту. Я познайомилась із такими ж талановитими майстрами. Зрозуміла одне — не зупинятися.

— І цьому є підтвердження — Ваша чергова (здається, четверта) виставка у Центрі творчих інвалідів ГО «Разом»?

— Так. Цього разу я спробувала поєднати декупаж, мукосольку і флористику. Що вийшло — судити глядачам. Усе, що відчувала, відобразила у своїх композиціях: у розмаїттях квітів, куточках рідної землі…

Давнє мистецтво

— Як до Вашого захоплення ставляться рідні?

— Мій головний спонсор — моя доця Оленка. Вона допомагає купувати фарби, лак, рамки, дощечки ДВП, борошно, сіль, клей, тому що на мою пенсію цього не настачиш.

— Скільки можуть коштувати Ваші роботи?

— По-різному. Здебільшого поробки роздаю друзям, знайомим, зрідка продаю. Люди, на жаль, не розуміють, що митець повинен за щось жити.

— У яких іще виставках брали участь?

— Мої роботи неодноразово виставлялися у Криворізькій міській виставковій залі, в Дніпрі, Одесі, Києві, міських бібліотеках, недільній школі церкви Пресвятої Богородиці, що в нас на вулиці Українська.

— Звідки черпаєте ідеї?

— Звідусіль. Щось побачила на вулиці, з книжок, цікавлюся багатьма речами…

— Чи є  Вас улюблені роботи?

— Так. Серед них — «Лебедине озеро», «Сімейна ідилія», «Павич», «Японські чаплі». На виготовлення композиції «Лебедине озеро» надихнула історія про створення балету «Лебедине озеро» великим композитором Петром  Іллічем Чайковським.

— Ви проводите майстер-класи? 

— Переважно для діток. Ділюся невеличкими таємничками творчості. Під час ліплення можна  додати трішки солі, щоб шкідники не псували, і виріб продовжував життя далі. Дві столові ложки клею ПВА роблять виріб гнучким. Також перед Новим роком ваші колеги із суспільного телебачення ­«Криворіжжя» запрошували в студію, де проводили новорічний майстер — клас, училися, як в домашніх умовах з борошна, солі та води ліпити собачку, символ  2018 року.

— Ваші роботи з мукосольки можуть мати  лікувальні властивості?

— Звичайно. Для мене — це найдієвіший протибольовий засіб. Коли я в себе на кухні замішую тісто, починаю творити, біль поступово вщухає — і на ранок уже  готова робота. Буває, що процес ліплення триває трохи більше часу.

— Які емоції Ви хотіли б донести своєю творчістю?

— Ліплення з солоного тіста — давнє мис­тецтво. Воно несе в собі масу позитивної енергетики. А ручне заняття — це духовна робота, вона цінувалася в усі часи. Такі вироби можуть стати окрасою будь-якого інтер’єру.

Володимир Думанський