Марія Нємцева: «Викладання — це мистецтво, а не ремесло»

Нещодавно на Дніпропетровщині, за результатами конкурсу, директоркою Підгородненського ліцею №4 стала Марія Нємцева. Про багаторічний професійний шлях, плани на новій посаді та виклики сучасного вчителя Марія Василівна розповіла в ексклюзивному інтерв’ю «Вістям Придніпров’я».

СПІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ

— Маріє Василівно, розкажіть, будь ласка, про себе. Де народилися, навчалися? Як склалося Ваше особисте життя?

— Народилася в місті Підгородне і все життя проживаю в даному містечку, хоча запис у свідоцтві про народження — м. Дніпро. Першу освіту отримала у закладі, який зараз очолюю: тоді це була Підгородненська неповна школа №4. У ній я навчалася до 7-го класу, потім перейшла до Підгородненської школи №1, яку й закінчила в 2002 році. Заміжня. Маю двох гарних синів-соколів. Вони — моя найбільша гордість, найкращий та найуспішніший проєкт.

— Скільки років Ви вже у сфері освіти? Ким працювали, перш ніж стати директором? Як починався Ваш шлях як учителя?

— Свою трудову діяльність я розпочала в 2007 році, навчаючись на четвертому курсі Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара. До 2011 року була вчителем української мови та літератури, а з 2011-го і до 2016-го — заступником директора з виховної роботи. У 2016 році перейшла працювати до відділу освіти, культури, молоді та спорту Дніпровської районної державної адміністрації на посаду методиста методичного кабінету. А вже з 1 грудня цього ж року призначена на посаду начальника відділу організаційно-кадрової роботи Дніпровської районної ради, та роботу в школі не полишала. Значна частина мого життя пов’язана з дітьми. Це не просто робота вчителем, а й тренером. Саме спільна діяльність із молоддю мене завжди надихає, я бачу в цьому перспективу розвитку потужного молодіжного напряму і, своєю чергою, — суспільства, майбутнього держави.

— Як Ви навчалися в школі? Ваш улюблений предмет?

— Навчалася я досить добре. Подобалася історія та найбільше полюбляла хімію, бо завжди мріяла бути лікарем — стоматологом. Але дитяча мрія так і не здійснилася, хоча зараз я про це не шкодую. Мабуть, життя мені готувало іншу долю, де я стану кращим спеціалістом в іншій галузі.

— Професію вчителя Ви здобули у виші, а чи є такі заклади, де навчають, як стати керівником?

— У закладах вищої освіти ми отримуємо інформацію, а вже життя вчить нею користуватися. Тому саме самоосвіта сприяла тому, що я стала керівником, а яким — покаже час. Крім того, важливу роль відіграли колеги, які вчили працювати, визначати пріоритети. Можливо, зараз і вчать, як стати керівником, але якоїсь особливої освіти я не здобувала. До того ж ніколи не мріяла стати директором школи, мене завжди цікавила проєктна діяльність, розвиток молодіжних рухів. Та життя внесло свої корективи.

НАША РОДЗИНКА

— Розкажіть про роботу директора з власного досвіду. Чи важко бути керівником навчального закладу?

— Це не перша моя керівна посада, тож не можу впевнено зазначити, що важко. Але не зовсім і легко. Можна сказати — цікаво та відповідально. Моє призначення припало на один із «спекотніших» періодів роботи в закладі освіти — початок навчального року. Відпочивати не було часу, тому багато залежало від рішучості та швидкості. По-перше, треба було визначити для себе слабкі та сильні сторони ліцею: що краще вдається закладу, де і чому є прогалини. По-друге, працювати над іміджем ліцею. Крім того, заклад має у своїй структурі дошкільний підрозділ, тож однією з проблем є набір учнів до початкової школи.

— Чи вдається поєднувати директорську й педагогічну діяльність?

— Так, хоча спочатку я не планувала займатися викладанням. Але, на щастя, маємо поділ на групи в п’ятому класі, тож з’явилася можливість поєднувати роботу директора та вчителя. Викладаю українську мову.

— Яким є Ваш заклад? Що, на Вашу думку, вирізняє його серед інших?

— Це вчителі, які працюють у ліцеї. Кожен із них — неповторний, досконалий, бо безмежно любить дітей, палко захоплюється своєю професією, відданий їй. Ось наша родзинка, наш ресурс. Я переконана: якщо вчитель любить свою справу, він буде гарним педагогом. Якщо ж відчуває любов до учня, як батько і мати, буде кращим за того, який прочитав усі книжки, але не відчуває любові ні до справи, ні до учня.

— Що вдалося зробити за період керівництва школою?

— Ніколи не вміла вихваляти свою роботу, думаю, про зміни краще скажуть учні закладу, вчителі та батьки. Але одне знаю напевно: про ліцей говорять, і на сьогодні це лише позитивні відгуки.

— Відомо, що жінка-директорка — це ще й певний виклик, випробування на міцність власної родини. Як близькі поставилися до Вашої нової роботи?

— Вони звикли до того, що я часто затримуюсь на роботі. Звісно, їм хочеться, щоб я більше часу проводила вдома. Але в нашій родині діє правило — усі займаються тим, що подобається. Усі ми — творчі особистості, маємо власні захоплення, тому додому приходимо після 20.00. Тож сама собою склалася традиція — спільна вечеря, під час якої ми ділимося досягненнями та невдачами за день. Або просто весело проводимо час, переглядаючи фільми чи читаючи. Крім того, завчасно плануємо свої відпустки й обов’язково подорожуємо, щоб зарядитися яскравими емоціями.

— Чи є у Вас якесь захоп­лення поза межами освітньої діяльності?

— Про свої захоплення я раніше дещо зазначила — це проєктна діяльність. Останній мініпроєкт — подана заявка на Громадський бюджет у листопаді цього року. Чекаємо результату. Свій вільний час я проводжу за книгами. Як тільки випадає вільна хвилина, вибираю на полицях нашої домашньої бібліотеки щось до вподоби і читаю. Таку любов, навіть жагу до книг привив мені тато, який був справжнім фанатом поезії.

НАША ГОРДІСТЬ

— Що є предметом особливої гордості для Вас як директора ліцею?

— Мої колеги. Цілеспрямовані та відповідальні, доброзичливі працівники, які люблять роботу, якою займаються. Їхні досягнення — наша гордість. Саме вони щоденно мотивують мене до подальших дій. Колеги — це моя підтримка, мої однодумці, які впевнено крокують поряд. Їм навіть складніше, ніж мені, бо потрібно звикати до мого темпу роботи, вимог, темпераменту. Інколи я їм не заздрю, бо знаю, що маю складний характер, буваю дуже вимогливою. Але впевнена, що саме вимогливість дає гарні результати.

— Зараз у соціальних мережах є дуже багато оголошень про різні творчі та наукові конкурси тощо. Чи є у Вас успіхи у даному напрямі роботи?

— Наш заклад систематично бере участь у різних конкурсах, флешмобах, акціях, вікторинах. Їх кількість величезна, а дітей у ліцеї зовсім небагато, тому часто одні й ті ж учні добровільно беруть участь у багатьох заходах. Мотивує та підтримує дітей у цьому напрямі роботи неймовірний педагог-організатор Оксана Олексіївна Терентьєва. Це повністю її заслуга, вона справжній фанат своєї справи.

ПРАЦЮВАТИ НАД СОБОЮ

— Чого, на Ваш погляд, сьогодні потрібно навчати дітей передусім?

— Час вимагає змін в усіх сферах життя людини. І освіта, насамперед школа, ліцей — найпопулярніші сфери, яких ці зміни стосуються в першу чергу. Адже саме ці заклади мають важливу роль — формувати особистість, яка здатна жити і працювати в реаліях сьогодення. На мою думку, дитину потрібно навчити вчитися. Щоденно працювати над собою, своїми знаннями, розумінням того, навіщо їй потрібні ці знання, а також навчитися співіснувати в суспільстві. Учні повинні засвоїти зміст китайської приказки: «Вчителі відчиняють двері. Входиш сам».

— А чого потрібно навчати майбутніх учителів?

— Сприймати дітей такими, які вони є. Не намагатися весь час їх оцінювати, навчитися ставити перед учнями реалістичні вимоги. Вони мають бути високими, але не настільки, щоб учні не могли їх виконати і не втрачали інтерес до навчання. Учитель має добирати навчальний матеріал, який би викликав інтерес до пізнання нового. Учень має усвідомити, що знання потрібні йому для досягнення певної конкретної мети. Ускладнювати вимоги потрібно поступово. А щоб це все реалізувати, вчителю необхідно цього навчитися. І ніякої зверхності, учні — це наші друзі, співрозмовники, колеги.

ОСОБЛИВЕ ПОКЛИКАННЯ

— Чи можна сказати, що поняття «учитель за покликанням» іще не вмерло?

— Я впевнена в тому, що педагогічна діяльність вимагає особливого покликання. Вихованням і навчанням можуть займатися люди, які переймаються цією справою. Учитель повинен любити передавати свої знання іншим, захоплюватися самим процесом навчання і вихованням дитини. Проте, людина, яка мріє стати вчителем, повинна бути готова водночас навчати і навчатись, визнавати і виправляти власні помилки, інколи вдало помічені учнями. Дитина шукає у вчителі старшого друга й наставника. Викладання — це мистецтво, а не ремесло — у цьому самий корінь учительської справи… Вічно винаходити, удосконалюватися — ось єдиний можливий курс сучасного вчителя.

— У сучасній освіті чимало уваги приділяється проб­лемі виявлення й розвитку обдарованості учнів. Які заходи проводяться з цією метою у вашому ліцеї?

— Відповім на це запитання цитатою відомого педагога, чудової людини В. Сухомлинського: «Важко переоцінити роль особистості вчителя, його духовного обличчя в пробудженні і розвитку творчих здібностей, нахилів, талантів учня. Успішний учитель для обдарованих учнів — це геолог, що зуміє розшукати скарби в душі дитини, натрапити чи то на золоту жилу, чи на коштовний камінь, чи на вічний граніт». У цьому напрямі працюють і наші вчителі. В закладі діють гуртки для роз­витку творчих нахилів учнів.

— Від кого залежить якісна освіта у школі?

— Якісна освіта — це коли є мотивований учитель, відповідальність та фінансове забезпечення. Якісна освіта повинна залучити людину до соціального життя, надати їй можливість максимально реалізувати те, до чого людина здатна, пізнати себе, світ, мистецтво спілкування. На вчителя лягає величезна відповідальність, адже від його навичок викладання залежить якість знань. Якщо він не впорається зі своїми завданнями, то виявиться, що його вихованці не готові до подальших випробувань.

— Чи є у Вас педагогічне кредо, за яким Ви впевнено рухаєтеся?

— Я сказала б, що їх два… «Уміння бачити, уміння помічати те, що на перший погляд не відрізняється чимось особливим, — це, образно кажучи, повітря, на якому тримаються крила, думки, першоджерело розуму» (В. Сухомлинський). І ше один його вислів: «Будь майстром, поетом, художником у справі, яку ти любиш».

ЗАКЛАД МРІЇ

— Яким Ви бачите майбутнє ліцею?

— Коли йшла на конкурс, готувала свій перспективний план розвитку закладу. Зараз я внесла в нього деякі зміни, думаю, що до кінця березня відбудеться ще низка змін. Плануємо детально навесні попрацювати і створити стратегічний план розвитку. Але вже сьогодні можу впевнено зазначити, що невдовзі це буде заклад мрії, заклад з сучасною їдальнею, де кожен учень зможе обрати собі страву, яка до смаку. Діти будуть більше цікавитися спортом, тому що спортивні заняття проходитимуть у залі з сучасними тренажерами. До того ж вони зможуть самі обирати той вид спорту, який вважають найцікавішим, а не здавати загальні нормативи. Юні прихильники музики й вокалу також не нудьгуватимуть. Для них буде передбачено великий клас із різними музичними інструментами.

Мені дуже хочеться вірити в те, що невдовзі ліцей моєї мрії стане реальністю. Тоді діти відвідуватимуть його з величезним задоволенням, а процес навчання відбуватиметься легко та невимушено. Завжди потрібно пам’ятати, що мрії здійснюються! Треба тільки докласти зусиль.

АНГЕЛІНА ОВСІЄНКО,
ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ МАРІЇ НЄМЦЕВОЇ