Мацеви та дзеркало: історичний музей Дніпра поповнився цікавими експонатами (Фото)

Близько 300 тисяч експонатів нараховує нині колекція Дніпропетровського національного історичного музею ім. Яворни­цького, і щороку вона збільшується на 2-3 тисячі, говорить старший науковий співробітник Дмитро Романчук. За останні два місяці музей отримав три десятки цінних історичних подарунків.

ПОМІЩИЦЬКЕ ЛЮСТРО

У середині квітня директорка Новомосковського історико-краєзнавчого музею Людмила Герасименко передала ДНІМ родинну реліквію — велике антикварне дзеркало. За сімейними переказами, прадід Людмили Яківни, уродженець Донбасу, десь дістав його під час бурхливих революційних подій 1917 року. За словами Дмитра Романчука, рама люстра стилізована під XVІІІ століття, проте вирізьблена грубо, неякісно, і через це фахівці музею дійшли висновку, що її зроблено на початку ХХ століття. Майстер, імовірно, місцевий, катеринославський — адже Донбас тоді входив до Катеринославської губернії. Швидше за все, першим власником дзеркала був поміщик або інший поціновувач старовини.

Це люстро пере­давалося у сім’ї Герасименків із покоління у покоління. Дмитро Романчук зазначає, що, передаючи його музею, Людмила Яківна показала світлини  середини ХХ століття, на яких члени її родини позують біля цього дзеркала. Зараз Герасименко переїздить із Новомосковська, тому вирішила подарувати раритет ДНІМ.

ПОНІВЕЧИНІ МАЦЕВИ

Так само у квітні музейники дізналися, що під час риття траншеї на Набережній Перемоги, біля Палацу дітей та юнацтва, будівельники знайш­ли шматок плити із написами івритом. Співробітники ДНІМ забрали знахідку, і зараз вона лежить на гос­подарчому подвір’ї музею.

Очевидно, що це фрагмент мацеви — єврейського надгробку з чорного лабрадориту. Музейники датують його кінцем ХІХ- початком ХХ століття. Літери на плиті збереглися добре, проте навряд чи, говорить Романчук, за уривками можна буде відтворити весь напис, установити ім’я людини та роки її життя.

Як уламок мацеви потрапив на Мандриківку, можна лише припустити. Імовірно, його привезли з Нового єврейського кладовища як будівельний матеріал (у 1963 році цвинтар закрили і згодом на його місці влаштували нинішній парк Писаржевського).

«Є ще шматок мацеви у Нових Кайдаках, круглий, з діркою посередині. Стоїть біля одного двору, наполовину закопаний у землю. Чоловік, котрий повідомив мені про це, сказав, що у 1920-1930-ті із цього надгробку зробили жорно і перемелювали ним зерно на борошно. Ми цей фрагмент теж плануємо забрати до музею», — говорить Дмитро Романчук.

ВИШИВКИ З ТАБОРУ

12 листів до батьків із табору ГУЛАГу, зшитий зошит із віршами, вишиті сорочка, спідниця, серветка — загалом 26 предметів передала історичному музею навесні відома в Дніпрі літераторка й громадська діячка Марія Созонівна Засіменко-Бонацька. Вона народилася на Рівненщині в 1932 році, з 10 років допомагала воїнам УПА: була зв’язковою і провідницею, писала листівки, переписувала для вояків українські вірші. У лютому 1948-го, коли Марії було неповних 16, її за­арештували просто на уроці україн­ської мови. Військовий трибунал засудив її на 10 років виправних робіт у таборі.

У мордовському «Дубравлагу» Марія разом з іншими дівчатами, переважно з України та країн Балтії, виготовляла тканину й одяг. Із відходів тканинного виробництва шила собі спідниці, хустки, сорочки й вишивала їх.

Із бланків табору дівчина зробила зошит, який став її щоденником.

Раз на рік табірницям дозволяли писати додому, але дівчата знаходили способи передавати звістки рідним трохи частіше — загалом Марії вдалося надіслати батькам 12 листів. Перший з них — російською, наступні — україн­ською: ув’язнені домоглися права писати рідною мовою.

ФОТО ЗІ ШПИТАЛЮ

«Наприкінці травня до музею прийшов Галабурда Володимир Лаврентійович, котрий живе у місті Коростень Житомирської області. У нього збереглася фотографія його дядька Зибіна Анд­рія Івановича, котрий загинув на території нашої області. Це фото дядько надіслав дружині у грудні 1943 року, коли він лежав у шпиталі нашого міста, про що повідомляє підпис на фото. Зберігся і лист його командира про загибель Андрія Івановича у бою», — розповів Дмитро Романчук.

«Фото, документи, предмети, пов’язані із Голодомором, сталінськими репресіями, Другою світовою війною, Історичний музей приймає на зберігання завжди охоче, бо вони розкривають важливі сторінки нашої історії», — запевняє Романчук. А зараз, коли іде реконструкція зали Другої світової війни, ДНІМ відчуває потребу в побу­тових предметах того періоду: «У нас є багато світлин, документів, карти, книги, а предметів інтер’єру, посуду, одягу, що пережили окупацію, війну, майже немає. Тому ми закликаємо людей, у котрих такі речі збереглися, приносити їх. Цінні експонати музей може й купити».

НАТАЛІЯ РЕКУНЕНКО,
ФОТО АВТОРА