Мешканка Дніпропетровщини все життя вишиває чуттєві картини (Фото)
З давніх-давен сільська жінка мусила вміти прясти, ткати на верстаті, шити і вишивати. Усе це вміє робити мешканка Дніпропетровщини Галина Мельничук. Але найбільше – вишивати на полотні. Говорить, що то від мами їй передалося.
Волинський край
Краса вишитих рушників, серветок, наволочок, картин вражає і зачаровує.
– Найбільше люблю вишивати квіти: чи то ніжну волошку в житі, чи то гордовиту мальву. Хочу, щоб вони тішили моїх рідних, – ділиться своїми думками Галина Йосипівна.
Народилася жінка 29 березня 1946 року на Волині. У 1963 році переїхала на Дніпропетровщину. Що не кажіть, а на долю людини значно впливає те місце, де вона з’явилася на світ і де оселилася. Волинські ліси, заводі, край лісовиків і мавок збагатили душу дівчинки уявою, стрімкою фантазією та дивними відчуттями природи. Згодом вона передала всі свої відчуття кольорами на полотні. Мріяла про долю та щастя, якого так мало було в житті: повоєнні роки стали тяжкими для Галини, але молодості ніщо не стоїть на заваді… Тільки-но підходив вечір, усі дівчата збиралися в гурт – лунали сміх, жарти та вишивки лилися рікою, радуючи людей.
– Галинко, давай-но, хто хутчіш вишиє он ту квітку, – щебече на вухо подружка Катруся, – яку Прохор до картуза причепив.
– Як же ми її вишиємо? Треба попросити Прохора, щоб відчепив її, – сором’язливо опускає очі дівчина.
– То я його попрошу, щоб він для тебе подарував цілий оберемок квітів, – не вгаває Катруся.
Таки подарував Прохор Галині квіти, а вона подала йому вишиті рушники.
Нитки – як думки
– Я люблю життя, люблю людей, люблю цей світ… Кладу нитки на полотні, ніби думки розкладаю. Чорна – то сум, тривога. Червона – любов, пам’ять. Жовта – радість, синя – печаль, – говорить Галина Йосипівна.
– Невже кожний колір має таке значення? – запитую я.
– Життя наше – це кольори. Переплітаються між собою, розходяться в різні боки, і знову сходяться… – промовляє Галина Йосипівна.
На свята оселя Галини Йосипівни сповнюється веселим радісним гомоном. Це на гостини до матері, бабусі, тещі, свекрухи приходять доньки і син із сім’ями. Вона має чим пригостити, поділитися тим, що на душі.
А всю родину оберігає Божа Матір, вишита руками рідної неньки. До неї і звернене серце Галини Йосипівни. Щоранку і щовечора тихесенько читає молитву, аби діти були здорові та онуки щасливі.
Отака вона, моя односельчанка Галина Йосипівна Мельничук.
Марина Положай
