Михайло Івасюк. Його серце — у грудях сина

Нещодавно Україна відзначила 100-річчя з дня народження Михайла Івасюка. Літературознавець, письменник, поет, фольклорист та педагог. Автор сотень творів та наукових статей. Для рідних же він був насамперед чуйним батьком, котрий виховав троє талановитих дітей, серед них — композитор, поет, творець «Червоної рути» Володимир Івасюк. Смерть у 1979 році сина неабияк підірвала сили Михайла Григоровича. З того часу, здавалося, він утратив своє власне серце — замість нього носив у грудях серце вбитої дитини і жив споминами про неї.

Любив те, що Тарас

Іще замолоду доля була жорстокою до Михайла Івасюка. Талановитого хлопця з невеликого буковинського містечка Кіцмань відрахували з Чернівецького університету за неспроможність платити за навчання. У 1939 році, аби продовжити освіту в одному з радянських університетів та уникнути загрози опинитися у румунському війську, Михайло Івасюк у припрутському селі Завалля переходить румуно-радянський кордон. І потрапляє до в’язниці, радян­ського ГУЛАГу.

Скільки разів Михайло Григорович був за крок від смерті! Ледве не опинився на дні річки Печори, коли під вагою сотень засуджених, котрих конвоїри переганяли через водойму, проламався незміцнілий лід. «Десятки людей тоді потопилися у крижаній воді, а батькові майбутнього українського композитора пощастило — вибрався на берег. Задерев’янілий від холоду, через тайгу, він випадково набрів на теплу оселю. А яка ж була радість, коли до нього там обізвалася гарною українською мовою господиня: «Ой лишенько!..» (із книги «Сторінки пам’яті Володимира Івасюка»).

Скільки сили потрібно було мати, аби вижити у ГУЛАГу, не дати знищити себе духовно! Та він мав іще й велику жадобу до знань. Навіть у сталінських таборах займається само­освітою. Багато читає різними мовами (польською, французькою, німецькою). У цей же період починає збирати власну бібліотеку, до неї першими ввійшли твори Тараса Шевченка, Лесі Українки, Павла Тичини. Загалом Михайло Івасюк був до нестями закоханий у поезію Тараса Шевченка та Лесі Українки. Колись написав у щоденнику: «Все життя молюсь до Тараса Шевченка, бо він є творець мого світу. Люблю те, що любив Шевченко, ненавиджу те, що ненавидів Тарас. Нічого іншого не знаю і знати не хочу».

Повернувся до Кіцманя у 1946 році, працював учителем місцевої десятирічки та у сільгосптехнікумі. Водночас навчався й сам — вивчав францу­зьку філологію у Чернівецькому університеті, писав вірші, прозу, досліджував народну творчість відомих буковинців. А з 1964-го Михайло Івасюк розпочав викладацьку роботу у Чернівецькому університеті на кафедрі української літератури. Тут упродовж 23 років передавав свої знання студентам.

А яку велику літературну спадщину лишив по собі Михайло Григорович! У кожному рядку — любов до людей, України.

Талановиті діти

Доля після таборів ніби осяяла світлом його зранену душу. Зустрів кохання усього свого життя, молоду вчительку восьмирічної сільської школи — Софію Карякіну. Йому було майже 30, їй — 25. Бог подарував їм сина. Та їх первісток, майбутній композитор Володимир Івасюк, через халатність медиків пологового будинку ледь не залишився сліпим! Батько тоді зробив усе, аби врятувати дитину. Й біда обійшла стороною.

Уже з перших тижнів життя немовляти вони починають вести щоденник, у якому записують усе, що стосується маленького Володі. Син — у центрі їхнього світу. Потім народились дві донечки. Загалом у родині Івасюків дуже гарно ставилися до дітей, усебічно їх роз­вивали. Саме тому усі вони — талановиті. Володя, Галя, Оксана навчалися в музичній школі. А коли сім’я переїхала до Чернівців, батьки без жодних вагань приймали в своїй двокімнатній квартирі на вулиці Богдана Хмельницького весь камерний оркестр медичного інституту, в якому грав і яким керував Володя (оркестр іще не мав свого приміщення для репетицій, отож використовував помешкання свого юного диригента. — Прим. авт.) А Софія Іванівна пригощала усіх смачними пиріжками, канапками, напувала чаєм.

Не дивно, що саме у цій родині народився й виріс той, хто створив пісню, яка й нині є душею українського народу — «Червону руту». Батька й сина мов одна душа єднала.

Рідні не вірили

Навесні 1979 року сталася трагедія, що розбила цю гарячу душу — Володимира Івасюка знайшли повішеним у лісі під Львовом.

До цього часу немає кінцевого висновку слідчих щодо даної справи. Однак усі, хто знав Володимира Івасюка та його рідних, стверджують: «Володя не міг накласти на себе руки! Його вбили». Після смерті первістка Михайло Івасюк і сам ніби землею припав. Та згодом його сила волі й жага до боротьби здолали усе. Михайло Івасюк жив родиною, пам’яттю про сина. Написав кілька творів, присвячених Володі, серед них вагоме місце посідає повість «Монолог перед обличчям сина», який мов сповідує зранену душу батька. Здавалося, Івасюк-старший до самої смерті не змирився з тим, що сталося навесні 1979-го, ніби до останку чекав повернення своєї дитини.

Помер Михайло Григорович у 1995-му, у віці 78 років. Похований у Чернівцях на Руському цвинтарі, поруч із дружиною. Його й досі пам’ятають та люблять і в Чернівцях, і в Кіцмані, в усій Україні. Уклін тобі, славетний українцю!

«Лицар Слова»

У видавництві «Букрек» (м. Чернівці) вийшла книга «Лицар Слова», вона містить цікаві спогади про Михайла Івасюка усіх тих, хто знав його особисто.

Анфіса Букреєва


Метки: , , , , , ,