Микола Берест: «Юнацька спартакіада – це майбутнє всього колосівського фізкультурно-оздоровчого руху України!»
У червні 2023 року у Ворохті на Івано-Франківщині відбулися Всеукраїнські фінальні спортивні змагання ГО «ВФСТ «Колос» «Найкраща сільська спортивна громада України». Команда Нивотрудівської громади з Дніпропетровщини посіла почесне друге місце. По завершенні змагань очільник дніпровських колосівців Микола Берест, як кажуть, розіклав усі «горошини по кошиках».
– Миколо Миколайовичу, перш ніж розповісти про ворохтянські старти, ознайомте, будь ласка, з усією вертикаллю змагань сільських і селищних громад на Придніпров’ї.
– Перша комплексна колосівська спартакіада на кращу сільську спортивну громаду області, яка тривала під девізом «Рухайся до перемоги України «Ігри мужніх», розпочалася відбірними стартами, що на початку травня відбулися в чотирнадцяти підгрупах. Переможці зон отримали перепустки до фінальної частини, яка 20 травня відбулась у Магдалинівці. Варто зазначити, що в нас на Дніпропетровщині дуже конкурентоспроможні команди, шість-сім із яких цілком могли б представляти область на всеукраїнському рівні. У цікавій, безкомпромісній боротьбі, обійшовши найближчих суперників – червоногригорівців із Нікопольщини на вісім балів, перемогу здобула збірна Нивотрудівської громади, яка, зазначу, в 2021 році була срібним призером подібного всеукраїнського форуму.
Приємно, що і на цьогорічному фестивалі сильних і вправних на Прикарпатті наші земляки продемонстрували свої найкращі якості. Своєрідним заспівувачем для спортсменів Ниви Трудової став Сергій Солоха, який у суперництві гирьовиків завоював бронзову медаль. Не дуже вдало виступили апостолівці у дартсі, але тут є поважні причини, зокрема, у попередній групі Олені Семенас дісталися чемпіонка та срібна призерка попередніх перегонів, а Сергій Павлюк став восьмим, що в сумі дало тринадцяте командне місце. Але надалі ситуацію суттєво поправили наші представники в шахах, шашках та настільному тенісі. В останній дисципліні Любов Зановська посіла третє місце; Ігор Воржев став шостим, що дало змогу дуету замкнути п’ятірку кращих.
Сподівались ми і на нагороду Тетяни Бездушняк у змаганнях із шашок, але їй не зовсім вдався старт (три бали з шести можливих). Далі були дві перемоги поспіль, але в передостанньому турі знову зазнала поразки в дуелі з майбутньою віцечемпіонкою, й набравши однакову кількість очок із представницею Львівщини, поступилась їй за додатковими показниками, зупинившись на п’ятій позиції. Був близький до сходження на п’єдестал і наш шахіст Артем Литвиненко. До останнього туру він претендував на золоту нагороду, але наприкінці турніру поступився представнику Рівненщини. Обидва набрали по п’ять балів, і долю третього місця, хоч як прикро, вирішила особиста зустріч.
Останньою, нарешті, дисципліною був мініфутбол. Ставши першими у відбірному турнірі, команда потрапила до фінальної частини. Ігри за нагороди велися за рясної зливи й «манна небесна», як з’ясувалось, не була прихильною до наших земляків. Поступившись у півфіналі тернополянам, які й стали переможцями турніру, а згодом – у битві за бронзу! – вінничанам, ми в підсумку стали четвертими. Подібна стабільність (до уваги брались результати п’яти дисциплін, що дало змогу нам «викинути» з ростеру 13-те місце в дартсі!) й дало можливість команді Нивотрудівської громади з 21 заліковим балом знову стати віцечемпіонами перегонів. Вважаю цей результат дуже гарним, зважаючи на ті обставини, за яких нивотрудівчани готувались до всеукраїнських перегонів.
– Оцініть, будь ласка, Миколо Миколайовичу, загальний рівень змагань, з огляду на ваш досвід участі в подібних фестивалях сільських шанувальників здорового способу життя.
– Стосовно рівня учасників, то зазначу, що «планка» майстерності не тільки не падає, а й зростає! Команди серйозно готуються до стартів, непогано комплектуються, зокрема, залучаючи до свого складу переселенців, яких війна змусила покинути рідні місця. Це, наприклад, стосується переможців загального заліку-запоріжців. Ми їх бачили кілька років тому, коли вони були п’ятими. Зараз склад команди істотно оновився, що дало змогу їм боротись за призові місця практично в кожній дисципліні, де виступали. Тобто рівень колосівських перегонів постійно зростає! Звісно, не обійшлось без накладок, зокрема, в проведенні турнірів із шахів і шашок. Суддівство з дартсу, як на мене, теж не відповідало рівню перегонів… Не хочу себе хвалити, але до подібних питань ми на Дніпропетровщині, організовуючи змагання, підходимо з особливою ретельністю. Хочеться, щоб і на всеукраїнському рівні зробили висновки, аби такі похибки не повторювались.
– Що можете сказати про навколоспортивний, так би мовити, складник – проживання, харчування учасників?
– Усе було чудово! Спілкуючись із колегами з інших областей, почув лише теплі слова на адресу господарів. Плюс фантастична природа, мальовничі краєвиди, що лиш додає сил і натхнення… Щоправда, дещо підвела погода, постійно поливаючи учасників дійства з «небесного відерця», але це вже нюанси.
– Крім суто змагальної частини, подібні дійства – це ще й можливість поспілкуватись (особливо зараз, у непростий воєнний час) зі старими друзями, познайомитись із новими…
– Найголовніше, як на мене, – це обмін досвідом. Вважаю, що кожну годину треба вчитись, переймати все краще, постійно розвиватись, не зупиняючись на досягнутому. Робота повинна кипіти зверху донизу. Що я ще хотів би відзначити: на нараді керівників обласних колосівських «вогнищ», що відбулась тут же, у Ворохті, Дніпропетровська обласна організація запропонувала залучати Першу юнацьку спартакіаду, яку ми провели цьогоріч у себе на Придніпров’ї, до обласних та всеукраїнських планів. Усі члени правління загорілись пропозицією, всі бачили у фейсбуці матеріали про старти на Магдалинівщині, де взяли участь понад 500 учасників із 21 громади (ще чотири громади не доїхали). Вважаю, що Юнацька спартакіада – це майбутнє всього колосівського руху України, адже ми готуємо своєрідний «фундамент» для підкорення нових спортових вершин, включно із професійним спортом. Приємно, що нас на Придніпров’ї підтримує керівництво регіону, обласна рада, департамент у справах молоді і спорту, Асоціація ОТГ, очільники сільських і селищних громад тощо.
– Наразі відбулися змагання серед громад, де мешкає близько 10 тисяч людей.
– Так, а в серпні пройдуть обласні і всеукраїнська спартакіади за участю громад, де населення перевищує 10 тисяч осіб. Тепер про таке. У нас на Дніпропетровщині з 70 наявних громад – двадцять п’ять, де проживають менш як 5 тисяч жителів. Зрозуміло, що таким маленьким колективам важко боротись із «важковаговиками». Тому ухвалили рішення, підбивши підсумки, на нагородженні лауреатів сезону-2023 виокремити й нагородити кращі «маленькі» колективи.
– І кілька слів про подальшу програму колосівських змагань на Дніпропетровщині сезону-2023.
– Згідно з рішенням президії ГО «Дніпропетровська ТО ВФСТ «Колос» у сезоні-2023 було запрограмовано змагання з двадцяти видів спорту. Сюди входять як обов’язкові дисципліни, як-от, змагання на кращу сільську спортивну громаду області, так і на вибір. Цього року вже провели змагання з волейболу (чоловіки і жінки), більярду, мініфутболу, юнацьку спартакіаду, спартакіаду на кращу сільську громаду (до 10 тисяч мешканців). Нас чекають зональні і фінальні змагання з футболу, спартакіада на кращу сільську спортивну громаду (понад 10 тисяч жителів), фінальна частина яких відбудеться на чергову річницю спорттовариства «Колос» – 19 серпня. У вересні хочемо провести змагання ще з восьми видів спорту – шахів, шашок, настільного тенісу, дартсу, гирьового спорту, перетягування канату і легкоатлетичного кросу. Й після проведення цих дисциплін, зрозуміло, підіб’ємо підсумки у комплексному заліку…
– І наостанок, Миколо Миколайовичу, про особисте… Смачною точкою завершення Хліборобської Малої Олімпіади (саме так сприймаю ці змагання) стало виконання наживо всіма учасниками перегонів Славня України. Скажу відверто: неймовірне враження (аж мурахи поза шкірою!). Цю урочисту мить виклали у фейсбуці мої колеги-дніпряни, а вподобайками відзначили виконання Національного Гімну більше тисячі осіб! Дехто з глядачів навіть виокремив майстерне виконання Славня «людиною поза кадром» (як вони визначили). Так-от, розкрию невеличкий секрет: цією людиною «поза кадром» були саме ви, голова Дніпропетровського обласного колосівського «вогнища» Микола Берест. Зізнайтесь, де ви так навчились співати?
– Відразу зауважу, що в мене з дитинства була напрочуд співоча родина. Співала моя мама Світлана Тимофіївна (царство їй небесне!), співали моя сестра Галина і брат Олександр. Сам же я «вибився у співаки» ще в дитячому садку, у шість рочків, згодом брав участь у різних співочих проєктах, виступав на телебаченні, підкоряв Олімп у складі рок-колективів, був дипломантом багатьох конкурсів… Тож Славень України виконував нині з особливим натхненням.
– Як так вийшло, що саме ви стали своєрідним заспівувачем, солістом під час виконання Славня на закритті змагань?
– Про мої вокальні дані, зізнаюсь відверто, вже знали керівники обласних колосівських перегонів та очільник центрального офісу спорттовариства Олександр Петрович Мендусь. А стосовно «заспівувача», то під час виконання Гімну я знімав цю непересічну подію на смартфон і так вийшло, що мій голос, ясна річ, виокремлювався. Гордий, що не підвів своїх друзів-колосівців…
– Як відреагуєте на те, що, почувши ваш голос, запросять виконувати Славень під час якихось міжнародних змагань, скажімо, матчів Національної збірної з футболу? Готові поспівати разом з тим же, наприклад, Олександром Пономарьовим?
– Це буде велика честь і для мене особисто, і для нашого рідного спортивного товариства «Колос»!
– Дякую вам, Миколо Миколайовичу, за цікаву розмову! Гараздів вам і втілення в життя ваших планів!
– Дякую вам, Володимире Миколайовичу! А також хочу подякувати нашим славним Збройним силам України, завдяки яким ми, колосівці, маємо можливість популяризувати в країні фізкультурно-оздоровчий рух, у цей нелегкий час дарувати нашим людям радісні миттєвості життя.
ВОЛОДИМИР СОРОКА
