На Дніпропетровщині пішла з життя легендарна людина (Фото)

На 94 році пішов з життя почесний громадянин Покрова Дніпропетровської області, ветеран війни, засновник спортивного руху – Андрій Іванович Череп. Повідомляють у прес-службі Покровської міської ради.

Андрій Іванович Череп народився у далекому 1925-му в родині хліборобів Шолохового. Пережив 33-й рік, 17-річним хлопцем пішов дорогами війни. У його родині знали ціну словам – обов’язок  та честь. Усі чоловіки пройшли переднім рубежем Другої світової. Небо захищав троюрідний брат, Герой, володар Золотої зірки Павло  Таран, коли у розвідку ішов відчайдушний Андрій Череп. Розвідник 81-ї гвардійської стрілецької дивізії, 233-го гвардійського стрілецького полку, 3-го стрілецького батальйону, він брав безпосередню участь у боях за звільнення Угорщини та Чехословаччини, Ясно-Кишинівській, Дебреценській, Будапештській, Братиславській, Празькій операціях, історичній зустрічі з американо-англійськими військами. Їх залишилося лише двоє з 18 розвідників взводу, яким належало жити.

Андрію Івановичу було лише вісімнадцять, коли на його грудях засяяла головна воїнська відзнака – орден Солдатської Слави. У нагородному листі було коротко описано подвиг розвідників, які врятували життя десятка своїх побратимів та вирішили долю подальшої наступальної операції:«25 жовтня 1944 року при форсуванні річки Тиса, у районі селища Питьока (Угорщина) Череп  проявив геройство, відвагу і мужність. Незважаючи на сильний вогневий опір супротивника, Череп у числі перших переправився на другий берег та вступив у бій з ворогом, беручи участь у відбиванні атаки та утримуючи зайнятий плацдарм. Череп знищив до 10 солдат і подавив кулеметний розрахунок супротивника, який заважав переправі нашої піхоти.» Андрій Череп знаходився у групі прикриття, вони змогли не тільки знешкодити ворога, забравши трофейну зброю, а й зробити неможливе, під нещадним мінометним вогнем доставити плавучий засіб у місце розташування батальйону.  Таким був Андрій Іванович – сміливим, чесним та відповідальним за себе і за тих, хто поруч. А потім були поранення та контузія, звільнення Будапешту і Праги та — Перемога. Його просили залишитися в армії, стати військовим журналістом, але Андрій Череп прагнув додому – в Україну.

Він повернувся додому з війни  лише у березні 1950-го. З усіх доріг учорашній розвідник обрав найгуманнішу – вчителя, інструктора фізичної культури. З поколінням дітей, які знали, що таке голод, страх, війна, починав писати історію фізкультурного руху міста. Андрій Череп знову був на передньому рубежі справи, якій віддавався до останку – згуртовував молодь, ініційовував перші кроси, естафети й спартакіади.

Саме за його ініціативи 5 травня 56-го року вулицями міста пролетіла перша легкоатлетична естафета, присвячена Перемозі, яка всі ці десятиліття згуртовує містян. Він стояв у витоків спортивного руху, створення розгалуженої інфраструктури, розвитку фізкультури й спорту великих досягнень. Впровадив головні засади великої справи: масовість у розвиток фізкультури та спорту, створення спортивної бази, спортклубу та дитячо-юнацької спортивної школи.

Спортивні осередки міста стали кузнею збірних з восьми провідних видів. За сорок років безперервної діяльності Андрія Івановича було підготовлено понад 70 майстрів спорту, сотні кандидатів у майстри, тисячі спортсменів-розрядників. Неперевершений спортивний оглядач, подарував читачам цикл публікацій з історії фізкультурного руху, що увійшли в книгу – «Футболу Орджонікідзе – 55», незмінний член Ради музею, виступив ініціатором створення постійнодіючої спортивної музейної експозиції . Він знав кожного спортсмена особисто. Слідкував за успіхами нової плеяди, радіючи перемогам покровчан. Відмінник фізичної культури й спорту, залишався на вістрі подій, сповнюючись гордістю за своїх учнів, своє місто, що змінювалося, ставало кращим.