На Дніпропетровщині створили унікальний козацький човен (Фото)

Нещодавно в місці впадіння річки Самара в Дніпро, неподалік земель, де сталася переможна битва козаків отамана Івана Сірка з татарами, відбувся спуск козацького струга на воду. Подія зібрала чимало глядачів — люди захоплено дивилися на човен, січовиків, які ніби повернулися з минулого до України. «Вістям» пощастило взяти інтерв’ю в одного з творців козацького човна — Олега Чорненка.

Шляхом лоцманів

— Пане Олеже, чому так довго — понад пів року, струг очікував на спуск, адже Ви з хлопцями виготовили його ще минулої осені?

— Так, рік тому ми, козаки Кодацької паланки Війська Запорозького Низового(творче об’єднання «Золота паланка») створили справжній старовинний човен — струг. Але одразу спустити на воду судно не вдалося — мабуть, не настав час. Того дня, коли перево­зили човен до річки, ніби переслідували невдачі: транспортувати його на колесах (як спершу планували) було важко, бо пішов рясний дощ, колеса загрузли в землю й довелося викликати евакуатор. Злива не вщухала цілий день, тож спуск човна так і не відбувся.

Тоді швидко настали холоди (човен закінчили робити восени) і ми відклали спуск струга на цей рік. Не поспішали, бо допрацьовували суденце, зокрема, оснастили його міцним кріпленням з очерету, щоб воно було стійкішим на воді. Робили все так, як у старі часи наші предки, запорожці. І ось, нарешті, напередодні Спаса зважилися спустити струг на воду, перевірити його на стійкість.

— І все ж, що підштовхнуло до думки «зводити старовинний струг»?

— У нас на прапорі зображено човен козацький, та й Старосамарська сотня знаходиться на річці Самара. Багато років ми проводили фес­тиваль «Самарська Покрова», а ось судна свого не мали. Тож вирішили, що настав час.

Ще у 2017 році наш побратим, Микола Шапа, якось розповів про те, що козаки Печерської сотні з Києва побудували один із різновидів ­козацького човна і плавають у походи на ньому. Тоді й ми захопились ідеєю створення судна. «Добре було б човен козацький змайструвати…» — міркували. Але довгий час не рухали справу. Бо ж робота непроста, та й інформації про це було обмаль. Лише у 2018 році почали технічно визначатись, що та як будемо робити, шукали сучасних майст­рів, аби допомогли у даній справі.

— Та чи залишилися подібні майстри в Україні?

— Так, завдячуючи долі, маємо! Нам багато порадив будівельник човнів Валерій Бондаренко з села Ковпаківка Магдалинівського району; також перейняли досвід майстерні з виготовлення човнів у Микільському-на-Дніпрі. Крім того, наші козаки Микола Шапа та Володимир Пасинко (козак Колоброд) ретельно вивчали будову старих суден, що в музеї на Хортиці. Побували ми й у селах Придніпров’я та Присамар’я, зокрема у Старих Кодаках, де раніше лоц­мани дніпрові жили. Виявилося, що там також збереглися деякі старі човни. Так ми й довідалися про особливості будови козацьких стругів. Лише після детального дослідження старих човнів та ви­вчення технології наважилися самі будувати саме плос­кодонне судно — струг козацький. Чому струг? Бо таких суден до нас у сучасній Україні ніхто не робив! Дехто вважає, що на них козаки українські не ходили, але це неправда. Вони часто використовували їх передусім для перевезення вантажу, але й могли встановлювати на цих суднах гармати, аби вести бій.

— Яку деревину використовували для струга?

— З огляду на матеріальну можливість намагалися вибрати «краще з поганого». Звісно, в нас вибір деревини був незначний. Ціна ж, яку витратили на унікальне судно, не така вже й велика —
12 тисяч гривень. За ці гроші придбали дерево, переважно сосну. Хотіли виготовити весла з ясеня, але зрозуміли, що то дуже дорого, й відмовилися від такої ідеї.

Обрали сосну, бо борти в багатьох випадках робились саме із цього дерева. Але у старі часи пиляне не використовували — брали колоту деревину з корабельної сосни. Тепер, на жаль, такого лісу нам не дістати, тому купили пиляну. Нижні боти струга зробили з 50-ки, на борти ж використовували «дюймівку». Та придбали ми це лише після того, як я придумав стапель під збірку човна. Всі ж бо стапелі влаштовані так, що збирається дно, а потім нарощуються борти. Нам же треба було збирати догори днищем. Такий стапель і спав мені на думку. Завдяки гнучкості деревини під власною вагою домоглися такої вигнутості днища, як треба. Носи і нижні боти нам допоміг зробити Вячеслав Бондаренко (козак Варвар). Стики ж паклювали промасленими канатами, бо, як вивчили із джерел, — це кращий варіант.

Чарівна тростина

— Скільки загалом людей брало участь у будівництві човна?

— У даному процесі, крім перерахованих вище, були задіяні багато наших козаків, долучалися й воїни, що захищають незалежність на сході України. Можу назвати декого з учасників створення струга: Андрій Чульський, Дмитро Лебедєв (Хижий), Олександр Довгінка (Горянин), Олександр Шамуділов (Шабля), Василь Дудко, Юрій Єгоров (Гедзь), Василь Певневець (Бандера) і багато інших, котрі приходили допомогти, аби перевернути човен і витягти його з двору Анатолія Рака (цьому козакові ми дуже вдячні за те, що дав можливість розміс­тити човна у себе на подвір’ї).

— Ви обв’язали човен тростиною. Це додає міці та стійкості, чи просто для краси?

— Тростина дає можливість човну триматися більш стійко на воді. Раніше козаки навіть під час морських походів її використовували, й такі човни були непотопаючі. Та її треба правильно пов’язати, розташувати. Товщина нашого сніпу по центру борта сягає близько 50 см.

— Де ж Ви набрали стільки тростини?

— Навесні, в один із теп­лих квітневих днів нарубали очерету, щоб прив’язати його снопами по боках струга.

— Цього року човен не набрав води?

— Спочатку трохи набрав. Справа в тому, що подібні судна так би мовити «живі». Можуть набирати певну кількість води. З досвіду майстрів створення таких стругів дізналися, що подібні суденця козаки затоплювали на тиждень і лише потім викачували воду і плавали, попередньо зашпаклювавши всі виявлені щілини.

Тож коли ми вперше спустили човен, він поступово набрався води по самі лавки. Добре, що була мілина. Вичерпавши воду, ми зашпаклювали виявлені нами місця, що мали щілини. Переночувавши ніч, човен набрав усього на висоту нижного бота — 12 см. Це було диво! Й ми цього ж дня здійснили перший «похід» — до Монастирського острова. Плавання було успішним. Вода майже не прибувала, тож струг витримав перше випробування!

— От і козаки Старосамарські довели, що гідні пращурів.

— Так, думаю, що це лише перший човен, далі щось більше зробимо, бо ж робота гуртує козаків, та й, виконуючи її, ми ніби поринаємо в минуле, одночасно формуємо майбутнє України. Бо козаки разом не тільки човни будують, а й Україну!

Анфіса Букреєва-Стефко,

фото автора