На Дніпропетровщині вшанували пам’ять кошового отамана (фото)
На Нікопольщині Дніпропетровської області нещодавно вшанували пам’ять кошового отамана Війська Запорізького Низового Івана Дмитровича Сірка. Захід відбувся біля села Капулівка Нікопольського району, поруч зі старовинним курганом, в якому поховано славетного кошового. В урочистостях взяли участь захисники України, представники козацьких організацій, патріотичних клубів, творчих осередків, духовенства.
НАД «БАБИНОЮ МОГИЛОЮ»
Небагато в нашій країні збереглося могил козацьких гетьманів та кошових отаманів. В усі часи вороги нещадно знищували ці святі для української душі місця, тож дотепер невідомо, де поховано гетьмана Богдана Хмельницького, Сагайдачного, отамана Кривоноса та інших вояків нескореного вільного народу. На Нікопольщині пощастило зберегти могилу легендарного отамана Івана Сірка. І все ж його тіло теж зазнало поневірянь: попереднє місце спочинку розорено радянськими археологами – могилу розривали вночі тракторами, після першого снігу. Частина кісток була втрачена, довгий час голова отамана переховувалася невідомо де. Згодом, вже за незалежності України її було повернено та поховано на новому місці, у старовинному скіфському кургані, який колись люди називали «Бабина могила».
Чому саме «Бабина»? Бо сюди приходили жінки, матусі, аби бодай здалеку на Січ Чортомлицьку подивитися, з надією побачити того, кому серце віддали, за ким воно тужить. Інколи й козаки приїздили, аби стрітися з тою, котра чекає. Раділо серце козацьке тій зустрічі. Що вже казати про жіноче, материнське! Тож, певно, велика шана бути похованим тут, під цією могилою, яка здавна дарувала хвилинку миру й надії, любові та віри українцям.
Невипадково щороку сюди, неподалік Капулівки, з’їжджаються патріоти, щоб відчути присмак волі та великої любові до людей, рідної землі, плекати надію на перемогу і повернення миру до рідних домівок, свого серця – до любих сердець!
Цього року Капулівка на роковини кошового, як завжди, вирувала від людських потоків. Їх склали передусім воїни-визволителі та активісти сучасних козацьких організацій, гості з різних областей України. Зустрічалися серед учасників заходу й іноземні громадяни. Більшість гостей приїхала ще за кілька днів до урочистої події. Розбили табір у мальовничому місці – на високому березі затоки Каховського водосховища, неподалік від могили Івана Сірка, та жили, як козаки. Тут, поруч із так званим Співочим полем, панував козацький дух, линула українська мова, зігрівала серце народна кобзарська пісня. Основні заходи із вшанування пам’яті славетного кошового відбулися 31 липня. Цього дня вже від самого ранку січовики зібралися на раду.
Потім урочистою ходою під прапорами та хоругвами, у супроводі вершників, учасники події вирушили з табору до могили Івана Сірка. Тут і відбувся мітинг, присвячений роковинам отамана.
Додало особливої атмосфери ще й те, що серед присутніх було чимало воїнів-захисників України на сході. Вони ж бо – справжні сучасні козаки, нині, не шкодуючи власного життя, боронять незалежність та волю народну.
Представники духовенства відслужили Божественну літургію біля місця останнього спочинку легендарного кошового. Молебень здійснили священники Української православної церкви Київського патріархату.
Також цього дня поблизу кургану відбулася церемонія посвяти у козаки, джури та берегині. Це дійство привертало увагу присутніх. Та й було чим захоплюватися. Дорослі чоловіки разом з юними хлопцями та дівчатами, мов осяяні Божим світлом, щиро промовляли слова клятви на вірність українському народу, присягали бути справжніми захисниками своєї країни.
Особливо хвилююче це було для наймолодших із козаків – цієї миті вони мовби дорослішали за віком, зростали духовно, беручи на себе нелегке завдання захисника державності, воїна, що бореться за Україну, щастя народне.
На завершення мітингу учасники заходу поклали квіти до могили кошового отамана та проголосили клятву Українського патріота, в якій домінувала любов та відданість ідеї боротьби за народне щастя і долю.
ВЕРШНИКИ МИНУЛОГО
Урочистості продовжилися історичною реконструкцією битви запорожців із ворогами. Дійство відбулося у степу, неподалік могили отамана. Битва видалася захопливою. У ній, крім піших козаків, узяли участь вершники у козацьких строях. Що вже казати про те, як видовищно виглядали козаки на ратному полі. Скільки дівочих, жіночих сердець захоплено споглядали за вмілими рухами воїнів. Ніби минуле оживало на очах!
Тож реконструкція неабияк вдалася.
Також гостей свята та навіть бувалих козаків зацікавила виставка Похідного козацького музею із Січеслава, яку привіз зі своїми побратимами козак Старосамарської сотні Війська Запорозького Низового Золотої паланки Олег Черенко – козак Ворон.
Тут була старовинна зброя не тільки доби козацтва, а й починаючи з часів Київської Руси та навіть скіфів, сарматів.
Доторкнутися до старовини, відчути себе козаком можна було в буквальному значенні цього слова! Не було відбою і від бажаючих сфотографуватися з креативним господарем музею, який сам виглядав як справжній воїн минувшини – в обладунках, зі зброєю.
На роковинах Івана Сірка була й старовинна вогнепальна зброя. Під курганом розмістилися справжні козацькі гармати та фальконети. Упродовж усього заходу вони гучно стріляли, мов хотіли розбудити славетного отамана та його побратимів-козаків. А головне – душі сучасників, аби вони відчули силу і міць козацького серця і стали гідними своїх пращурів.
Мітинг завершився, та не поставив крапку на урочистостях. Далі усіх запросили на Співоче поле, де вирувала козацька пісня, мистецтво. Тут також, як і біля кургану, працював ярмарок народних майстрів, де можна було познайомитися з народною творчістю минувшини, придбати на згадку якусь гарну річ тощо.
Гостям заходу також пропонували смачний козацький куліш, юшку та інші страви, якими щедро пригощали козарлюги. Цілий день у таборі тривали різноманітні змагання та майстер-класи з козацького бойового мистецтва. І хоча стояла важка і задушлива спека, та вона не пригнічувала, а навпаки – додавала вогняного гарту українським душам, а хто прагнув охолодження – знаходив його у водах Каховського водосховища, де причаїлася, мов мандрівник старовини, легка козацька чайка.
АНФІСА БУКРЕЄВА-СТЕФКО,
ФОТО АВТОРА
