На Дніпропетровщині у музеї розповіли про видатного педагога (Фото)
Щорічно на початку жовтня відзначається День вчителя. Напередодні професійного свята освітян, Павлоградський історико-краєзнавчий музей вирішив нагадати про одного з талановитих педагогів, які працювали у нашому краю. Дослівно передаємо розповідь, яку підготували павлоградські музейники.
Яскравий слід в історії народної освіти м. Павлограда залишив видатний педагог Костянтин Максимович Зіньківський. З 1907 по 1922 р. він працював в Олександрівському міському училищі, спочатку викладачем математики та ручної праці, потім інспектором, тобто директором училища. Закінчивши інститут Феодосії, Костянтин Максимович вчителював у Кишеневі, Слов’яносербську, Нікополі, Маріуполі, Катеринославі.
У Катеринославі Зіньківський зблизився із гуртком української інтелігенції, душею якого був Дмитро Іванович Яворницький. У підсобних приміщеннях музею Яворницький часто давав притулок мандрівним бандруристам. На стихійних концертах любив бути і Костянтин Максимович. Його улюбленою піснею у їхньому виконанні була «Дивлюся я на небо…». У цей час він працював над перекладом «Слова про похід Ігорів» українською мовою. У журналі «Зоря» №1-2 за 1906 були надруковані «Плач Ярославни» з «Думи про похід Ігорів» та вірш «Зруйнований мур». 1907 року з Павлограда Костянтин Максимович надсилає свій повний переклад «Слова про похід Ігорів» І. Франка до Львова. Але рукопис був надісланий не вчасно. «Літературно – науковий вісник», одним із редакторів якого був К.М. Зіньківський Франко, з 1907 року, перестав виходити. Так, один із найкращих українських поетичних перекладів «Слова» зберігався неопублікованим у фонді І. Франка в архіві Рукописного відділу Інституту літератури АН України. І лише 1967 року в Києві, у видавництві «Наукова думка», у збірці перекладів «Слова про похід Ігорів» було повністю надруковано переклад До Зіньковського. На думку критиків, які високо оцінили талант перекладача, навіть одного перекладу «Слова» достатньо, щоб пам’ять про Костянтина Максимовича залишилася в українській літературі.
Різнобічність та обдарованість його натури дозволяла йому одночасно займатися і поезією. 1908 року в журналі «Молода Україна» №8 було надруковано казку «Морська царівна», а 1909 року в журналі «Рідний край», який редагувала Олена Пчілка, – вірші: «Ще раз» (переклад з Гейне), «Прийде годину», «Весняне ранок».
1915 року в павлоградській друкарні «Праця і Мистецтво» вийшла його книга «Початкові прийоми швидкого рахунку» (на допомогу народному вчителю). З його ініціативи у 1910 році у міському училищі відкрилися педагогічні курси. З 1916 року надвірний радник Зіньковський за сумісництвом викладав математику та методику математики в Українській вчительській семінарії, яка відкрилася в Павлограді. Діти любили Костянтина Максимовича за його доброту, життєрадісність, чуйність і готові були слухати його цілими днями, охоче відвідували його уроки. Учнем Зіньківського був український письменник П.А. Вільховий.
Крім викладацької роботи, він займався громадською діяльністю, обирався голосним Павлоградської міської Думи.
З 1926 року Костянтин Максимович проживав у рідному Бердянську. І хоча у нього не було жодних офіційних наукових звань, за його підручниками та методиками викладання математики досі навчаються у педінститутах.
1959 року Вчителя з великої літери не стало. Загалом на вчительській ниві Костянтин Зінківський працював понад 60 років.
