На Криничанщині гідно вшанували пам’ять героя трудового фронту  Володимира Лижніка

Мітинг з нагоди вшанування пам’яті досвідченого організатора сільськогосподарського виробництва, вмілого, вимогливого, принципового наставника трудового колективу, колишнього голови господарства «Прогрес», Героя Соціалістичної Праці, Заслуженого працівника сільського господарства України, нагородженого п’ятьма орденами Володимира Андрійовича Лижніка відбувся на Криничанщині.

Він багато зробив для розбудови та розквіту господарства «Прогрес», збільшення виробничих потужностей, розвитку соціальної сфери. Слава про його добрі справи сягала далеко за межі району. Ім’я цієї людини гідно увійшло в історію трудової слави Криничанщини.

09 листопада 2016 року виповнилося десять років як Володимир Андрійович Лижнік пішов із життя. Цього дня біля його могили зібралися представники Криничанської райдержадміністрації, колишні партнери по роботі, донька Людмила, онук Володимир з дружиною, близькі і знайомі.

Зворушливі слова говорили голова райдержадміністрації Олег Васильович Гапіч, радник голови райдержадміністрації Людмила Федорівна Забора, Заслужений працівник сільського господарства України, директор СТОВ «Лада» Михайло Олексійович Мариниченко, депутат районної ради, ветеран органів внутрішніх справ Віктор Іванович Мирошниченко, ветерани праці, які переймали безцінний досвід свого наставника у сфері сільського господарства, Анатолій Михайлович Михайліченко та Борис Михайлович Зуєв, голова районної асоціації фермерів та приватних землевласників, голова ФГ «Лемко» Петро Васильович Матвій. Скільки добрих, теплих слів було сказано про цю людину-легенду, про його життєвий і трудовий шлях!
Життя Володимира Андрійовича Лижніка було тісно пов’язане із селом та сільськогосподарським виробництвом.
Народився він 16 серпня голодного 1933 року в багатодітній родині у с. Вишневе на Криничанщині і змалечку пізнав ціну хліба. В сім’ї було дев’ятеро дітей – чотири сини: Василь, Микола, Степан, Володимир і п’ятеро дочок: Марія, Єфросинія, Олександра, Феонія, Тетяна. Їх батьки Андрій Корнійович – в подальшому фронтовик, інвалід Другої світової війни та Одарка Іванівна змалку прищепили своїм дітям працелюбність і справжню любов до землі-годувальниці.

Ще в період німецької окупації, коли хлопцеві ледь виповнилося 10 років, він поряд з дорослими працював у полі, доглядав за худобою, допомагав дорослим у веденні підсобного господарства.

Спеціальність техніка-механіка отримав у Єрастівському сільськогосподарському технікумі і в 1953 році розпочав свою трудову діяльність у Криничанській МТС, де керівництво відразу оцінило його глибокі знання, працелюбність та високі організаторські здібності.

У 1956 році він стає бригадиром тракторної бригади колгоспу «За мир», а далі – заочне навчання в Дніпропетровському сільгоспінституті на агрономічному факультеті.

А в 1964 році в житті Володимира Андрійовича Лижніка розпочинається новий етап: його цінують як здібного і перспективного організатора сільськогосподарського виробництва та обирають головою правління колгоспу «Побєда», який у 1967 році після злиття декількох господарств отримує назву «Прогрес».

Відтоді це господарство стало відповідати своїй назві, адже тут постійно впроваджувалося все нове і прогресивне. Не з миру по нитці стягувався цей колгосп на свої блага: їх забезпечила наполеглива праця багатьох людей, умови для якої створював саме він.

Без перебільшення можна сказати: за часів керівництва Володимира Андрійовича Лижніка невпізнанно змінився зовнішній вигляд населених пунктів. Тут за кошти господарства було побудовано сотні нових житлових будинків, виробничі об’єкти, зокрема, великі, теплі ангари для комбайнів, автомобілів і тракторів, здійснено газифікацію, прокладено дороги з твердим покриттям, споруджено нову школу, дитячий садок, торговельний комплекс та інші об’єкти соціальної сфери.

Тут народилось і розквітло гарне село Дружба, де він до останніх днів протоптував життєву стежину разом зі своєю родиною.

Володимир Андрійович був настирливим, цілеспрямованим, ніколи не пристосовувався до ситуації в догоду вищому начальству і не опускав руки в нелегких випробуваннях.

Найбільшою радістю в його житті був період, коли закінчувалися жнива, були високі намолоти і серце наповнювалося щасливими почуттями. Тоді він вважав себе іменинником.

А знаменитий картуз Лижніка на дорідних колосках пшениці, що не гнулися під його вагою, став символом високих врожаїв у «Прогресі». У ті моменти він ставав таким щасливим, навіть помолодівшим від задоволення.
Люди говорили: «І коли той Лижнік спить? Об 11 вечора він ще біля агрегатів у полі, а о 4 ранку їде на ферму і зустрічає там доярок».

Про нього написані численні нариси, статті, книги, в яких зображена ціла епоха трудового героїзму цієї людини-легенди.

Різноманітні нововведення на той час проходили апробацію саме в «Прогресі». А це був колгосп-мільйонер. Тут першими в області навчилися програмувати врожаї, а не чекати що дасть земля. Тут з допомогою науковців проводили розрахунковий метод визначення доз органічних і мінеральних добрив на запланований врожай. Його високі здібності і талант організатора були наяву.

Стільки сил і здоров’я віддав він господарству! Колгосп «Прогрес» гримів не лише на весь район, а на всю область, Україну. Його відвідували керівники області та республіки, зарубіжні гості. Сюди їхали звідусіль по досвід, знання, добру пораду.

Своїми надбаннями у сільськогосподарському виробництві він їздив ділитися з аграріями Чехословаччини, Угорщини, Німеччини, Фінляндії. Як одного з кращих господарників, у 1988 році його було включено до складу делегації по вивченню фінансово-кредитної системи у В’єтнамі і Таїланді.

Він дуже цінував кадри і молодим передавав нелегку науку життя. Багато разів обирався депутатом сільської, районної і обласної рад, завжди проявляв високу громадянську активність. Золоте колосся степів вплелося в його ордени і медалі, в численні грамоти, подяки, дипломи.

Йому було присвоєно високе звання «Заслужений працівник сільського господарства України», а вінцем трудових успіхів можна назвати 1988-й рік, коли був удостоєний високого звання Героя Соціалістичної Праці.

Мав він надійний родинний тил: справжньою підтримкою і опорою була дружина Галина Іванівна, яка, на жаль, уже теж покійна. Як берегиня домашнього вогнища, вона підтримувала свого чоловіка на всіх етапах подружнього життя. На одному з ювілеїв у родинному колі вона говорила: «Ціную твою веселу вдачу, добре серце, справжню турботу про рідних і вдячна долі, що звела мене з тобою».

9 листопада 2006 року на 74-му році перестало битися його серце. Тяжка хвороба була невблаганною. Хрещениця Володимира Андрійовича Валентина Василівна Ніколайчук, яка рано залишилася без рідного батька, вважала батьком саме його і цінувала всі життєві настанови свого Хрещеного. Працюючи фельдшером швидкої допомоги, вона рятувала його до останніх днів життя. На мітингу, не стримуючи сліз, говорила про його високі людські якості, доброзичливість, порядність, справжню турботу про людей, для яких він створював життєві блага в очолюваному господарстві.

Онук Володимир Андрійович Регер продовжує ту справу, яку започаткував Володимир Андрійович Лижнік на прогресівській землі-годувальниці і гордиться, що мав такого діда-Героя, який на життєвому шляху від своїх пращурів доніс любов до рідної землі та рідного краю до своїх нащадків, щоб передавалося це наступним поколінням.

Донька Людмила Володимирівна щиро подякувала учасникам мітингу за гідне вшанування пам’яті батька, життєва біографія якого викликає у земляків-криничанців почуття глибокої поваги і гордості. Тож всі присутні низько вклонилися його могилі і світлу пам’ять вшанували хвилиною мовчання та поклали квіти.

Матеріал підготувала
Людмила Федорівна Забора,
радник голови Криничанської райдержадміністрації