Навколо Джарилгача за сім днів, або Тиждень на майже знелюдненому острові

Безвізовий режим для України подарував багатьом довгоочікувану можливість ближче познайомитися з райськими куточками за кордоном. Але чи по-справжньому оціниш чуже, вдосталь не надивившись на своє, рідне? Наша з чоловіком відпустка до «краю стиглих херсонських помідорів» дала зрозуміти: в Україні варті уваги не лише славні Карпати, Подільські ­товтри, Одеські катакомби – Причорноморський край здивує навіть найдосвідченіших туристів…

Дорога на схід

Передусім неприємно здивує. Дорогами. Точніше, напрямками. Бо лише в’їхавши у Херсонську область по трасі Нікополь – Нова Каховка, потрап­ляєш у справжнісіньке «асфальтове пекло».

Але про такі «дрібнички», як відсутність нормальної дороги, починаєш забувати, коли бачиш Херсонський степ, повноводні річки з чудернацько звивистими берегами, виринаюче з-за обрію Чорноморське узбережжя з де-не-де розкиданими сріблястими деревцями, і, звісно, перлину не лише Херсонщини, а й усієї України – острів Джарилгач. Хоча, для того щоб побачити останній, варто докласти певних зусиль.

З моря – в море

Слід зазначити, що метою нашої поїздки було обпливти острів на байдарці. Адже ще під час першого сплаву по Орелі переконалися: у найдивовижніші місця зазвичай можна потрапити лише з води! Для реалізації задуманого виділили тиждень.

Після фактично безсонної ночі ми прибули до курортного селища Лазурне – звідси найкоротший шлях до острова. Кілька кілометрів Джарилгацькою затокою (де максимальний рівень води на той час сягав колін, а запах сірковод­ню вражав навіть нечутливі ніздрі), прохід через промоїну, обережно оминаючи туристів у воді, – і ми у відкритому морі. До речі,  глибина Чорного моря у цьому районі, на відстані приблизно 1-2 км від берега, не перевищує 10 м. А у Джарилгацьку затоку, відійшовши на таку самісіньку відстань від «землі обітованої», можна зануритися десь на 4-5 м. Саме тому вода тут прогрівається до максимальних температур (понад +25^оС), а взимку часто замерзає.

Тож продовжимо тему водойм: нас цікавило, як утамовують спрагу численні представники фауни (серед яких рідкісні олені, муфлони і лані), котрі мешкають на острові. Чи вистачає їм питної води? Обійшовши територію навколо, побачили – дефіциту живильної рідини, схоже, тут немає навіть у жахливу спеку! Адже на Джарилгачі близько 200 водойм – лиманних озер. Більшість із них солоні, деякі – прісні.

Підступні ­медузи

Якщо заходити на Джарилгач із Лазурного, він починається з коси, що в найширшому місці сягає не більше 500 м. Протяжністю 6 – 7 кілометрів на білих піщаних пляжах де-не-де можна зуст­ріти відпочивальників, які щодня приходять сюди з селища – покупатися і позасмагати тет-а-тет з природою. Переважна більшість любителів морського релаксу купчиться ближче до вимоїни. Чим далі відпливаєш – тим рідше зустрічаєш людей і тим частіше бачиш дельфінів… а ще медуз (коренеротів). До речі, вони тут «гігантські», деякі сягають 30 см у діаметрі й, на жаль, «кусючі». Тож купання на Джарилгачі – та ще лотерея.

Такого надзвичайного Чорного моря, як на острові, ви не побачите більше ніде. Вода тут тепла, неймовірно прозора і чиста, бірюзова біля берегів, сліпучо-синя – на значній відстані від берега! Ввечері вона вбирає в себе західні промені й набуває пурпурового відтінку, а вночі манить місячною доріжкою.

Монах-відлюдник

Десь на третій день сплаву ми знайшли черговий райський куточок і вирішили зупинитися на ніч. Цього вечора нашим найближчим сусідом виявився монах-відлюдник, який доволі непогано облаштувався на острові: збудував щось на кшталт землянки і церкви, «помітив» територію острова хрестами. Кажуть, чоловік мешкає тут давно. Називає себе Марком, а Джарилгач – островом Маріам. Маючи стосунок до інженерної справи у минулому, тернополянин за походженням, незаконно (за рішенням суду) звів на Джарилгачі собі райський куточок. Відлюдник відлюдником, але з людьми брат Марк бачиться нерідко: одні приходять за водою (це одне з місць на острові, де можна набрати питну воду), інші – подивитися на людину, яка в XXI столітті відмовилася від благ цивілізації.

Залізний монстр

Та монах-відлюдник – не єдина «цікавинка» цього чудового місця. Фактично на краю острова ми побачили справжнє архітектурне диво XIX століття – Джарилга­цький маяк. Зведений у 1902 році Олександром Ейфелем (автором славнозвісної Ейфелевої вежі), нині цей 24-метровий велетень не працює та перебуває в аварійному стані. А море робить свою справу: безжально наступає, намагаючись змити цю крупинку людської історії.

На заміну залізному монстру, що понад 90 років виконував довірену йому роботу, за півсотні метрів установили новий маяк. Він із 1997 року є орієнтиром для суден, що входять у Скадовський порт. Старий  місцева влада планувала перенести на «материк», та допоки творіння відомого француза перебуває на своєму місці.

Вкотре приставши до берега, цього разу ближче роздивитися мая­ки, які бовваніли на горизонті ще звечора, ми уперше за стільки днів опинилися на фактично громадському пляжі. Навалу туристів передусім ми пояснили пристанню неподалік. Катер ледь не щопівгодини прибуває із Скадовська зі «свіжою» партією ще не засмаглих на сонці тіл. Друге пояснення: джерело прісної, значно смачнішої, ніж у монаха Марка, води. По-третє, не можна недооцінювати краєвиди біля маяків: дві гігантські споруди в оточенні старих руїн на березі над­звичайно казкового моря! Так, побачивши море з боку Джарилгацької затоки в цьому місці, ви зрозумієте, чому острів назвали україн­ськими Мальдівами.

Оаза для птахів

Джарилгач уже давно обрали для себе домівкою павуки каракурти (або Чорні вдови). Вони неабияк полюбляють тутешній сухий і спекотний (переважно) клімат. Як не готувалися ми до зустрічі з такими гостями, нам не довелося побачити їх хоча б краєм ока. Те ж стосується і плазунів, кабанів та коней. Олені, лані, косулі, зайці, різноманітні птахи (навіть лебеді), краби, чорноморські скати – ось на це надивилися досхочу. А ще ґедзі – їх там, хоч греб­лю гати. У деяких місцях вони особливо надокучливі та голодні.

З боку Джарилгацької затоки надзвичайно багато птахів. Воно і не дивно: тамтешні мальовничі плавні – оаза для пернатих.

Про Джарилгач можна довго розповідати, але його, як справжню унікальну перлину, краще побачити на власні очі.

Мовою цифр:

– Близько 7 км Джарилгацької затоки відділяють острів від міста Скадовськ, що знаходиться на протилежному березі.

– Близько 42 км – загальна протяжність острова з заходу на схід.

– Близько 19 км становить протяжність коси, її ширина – від 30 до 430 м.

Марина Соломко,

фото автора