Оксана Кулик: «Дитина в нашому центрі – суб’єкт, на який спрямовані всі зусилля»

На Дніпропетровщині планують незабаром інноваційну систему захисту та підтримки дітей – центр за моделлю «Барнахус», в якому будуть не тільки допомагати постраждалим від насильства, а й максимально мінімізувати отриману травму; навчати родину дітей, як пережити те, що трапилось, та допомогти жертві насильства. «Вісті» поспілкувались із директоркою центру Оксаною Кулик, яка в ексклюзивному інтерв’ю розповіла про те, чим вони займаються, поділилася шокуючими історіями з життя дітей і розповіла, чому потрібно допомагати не тільки жертвам насилля, а й їхнім рідним.

У центрі будуть співпрацювати поліція, медпрацівники, психологи. Простір планують створити в уже існуючому центрі соціальної підтримки.

РОБОТА З ДІТЬМИ

– Розкажіть, будь ласка, про центр соціальної підтримки дітей та сімей «Доб­ре вдома»: чим він допомагає дітям та як вони туди потрап­ляють?

– «Добре вдома» створено у 2014 році. Діти тут влаштовуються на кілька місяців, іноді це може бути мама і дитина. До нас малечу направляють, якщо в родині для неї існувала загроза життю і здоров’ю. Це діти, вилучені поліцією і соціальною службою у батьків із різних причин: аморального способу життя; коли батько б’є дитину; різні форми насилля тощо. Робота центру спрямована на те, щоб допомогти дитині зберегти родину. Якщо ж батьки не хочуть виправляти ні життєві умови, ні міняти свої звички та поведінку, якщо в родині вже немає ресурсу, тоді дитина отримує статус позбавленої батьківського піклування, і триває пошук сімейних форм виховання. Це може бути прийомна родина, дитячий будинок сімейного типу, опікуни, усиновлення. Малечу ми вилучаємо у неблагополучних родин, а більш дорослі діти можуть звернутися до нас самостійно, ми їх теж влаштовуємо.

– Як давно працюєте у центрі та чому обрали саме цю професію?

– Я працюю тут із 2018 року, у самій сфері – із 2006 року. Отримую задоволення від своєї роботи, тому що бачу результат діяльності, коли дитина або повернулась у родину, або її продовжують підтримувати в громаді. Бачу, як дитина розвивається, куди вона була влаштована, як у неї покращилось життя.

ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ

– Чи є історії, які вас дуже вразили за цей період роботи?

– Їх дуже багато, але є такі, що запам’ятались назавжди. Одного разу трапився випадок, коли на очах у дитини батько вбив матір. Вона все це бачила – лежала під ліжком. А батько в цей час бив матір молотком чи сокирою, я вже точно не пам’ятаю. Для дитини це був важкий стрес, вона до нас потрапила у страшному психологічному стані: була дуже агресивна, не довіряла, кидалась на інших дітей. Її забрали прийомні батьки. Нині в неї все добре, вона розвинута, займається спортом. Ще одна історія, яка мене вразила, – коли до нас потрапила мати з дитям близько 2 рочків. Чоловік бив її та дитину дуже сильно, в маляти на голові навіть шрами були. Все закінчилось тим, що вона залишила дитину і повернулась до чоловіка, бо дуже його кохала. Я була прос­то шокована. Стільки витрачено зусиль нашими фахівцями, щоб жінка підбадьорилась, та все марно. Це особливість жертв насилля, вона була залежна від чоловіка.

Ще одна історія, яка трапилась відносно нещодавно. Це рідна бабуся взяла опіку над трьома дітьми. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, вона евакуювалась із ними. І поки вони були за кордоном, щось трапилось. Можливо, у дітей почався підлітковий вік, а бабуся вже була літня жінка. Вона не змогла подолати бар’єр і зрозуміти підлітків. Тому онлайн написала заяву про відмову від опіки над двома дітьми, довезла їх до кордону і передала чужій для них жінці. Третя дитина поки що залишається з нею і ми з жахом чекаємо, що коли дитина теж досягне підліткового віку, бабуся не справиться і від неї також відмовиться. Нині в тих двох дітей усе доб­ре. Гадаю, що в них є ресурс і вони зможуть жити самостійно, потрібно їм тільки допомогти та підтримати.

– Як ви оговтуєтеся після таких випадків на роботі?

– У нас працюють психологи. Ми можемо просто проговорювати це все, також звертаємося до супер­візорів, які допомагають у разі емоційного вигорання. Спочатку було дуже моторошно, страшно, а потім уже призвичаїлися: ми знаємо, що це наша робота, і якщо впадемо у відчай, то не зможемо допомогти дитині. Тому зважуємо: плакати і нічого не робити, або зосередитись, зібратись і почати працювати. Ми підтримуємо одне одного в усьому.

ОПИТУВАННЯ ТА БЕЗПЕКА

– Нещодавно стало відомо, що в області планують створити центр за моделлю «Барнахус». Розкажіть про це детальніше.

– «Барнахус» – це міждисциплінарний спеціалізований заклад, що створюється для проведення процесуальних дій з ураху­ванням відповідних положень Кримінального процесуального кодексу в дружньому до дитини середовищі та в умовах, які мінімізують наслідки її травматизації, а також надання комп­лексної соціальної, психологічної, правничої, медичної та інших видів допомоги і послуг дітям – потерпілим або свідкам у кримінальних провадженнях.

Для Дніпропетровщини це буде реалізація пілотного проєкту щодо захисту та соціально-психологічної підтримки у процесі правосуддя дітей, які постраждали або стали свідками кримінальних право­порушень. Це буде не центр, а окреме відділення за моделлю «Барнахус». Ми працюватимемо з дітками, які пережили різні види насильства, зокрема і сексуальне. Також взаємодіятимемо і з їхніми родинами. Бо коли трапляються такі випадки, страждає не тільки дитина, а й уся родина, яка не завжди може допомогти їй, а частіше сама потребує підтримки. Потрібно навчити, як підтримати дитину, щоб вона могла жити повноцінно, забувши про завдані душевні рани. У відділенні працюватимуть два психологи. Один займатиметься з родиною та допома­гатиме підготувати дитину до опитування. Другий – проводитиме це опитування. Вестиметься відеозапис і його потрібно буде провести так, щоб свідчення дитини прийняв суд. Щоб це опитування розглядалось у залі суду без її присутності.

– Навіщо потрібне таке відділення?

– Нині у нас існує система, що коли трап­ляється випадок насильства, то цю дитину запрошують спочатку на судово-медичну експертизу, потім до слідчого, прокурора, до суду. Для постраж­далого це велика травма. Дитина потерпає, знову і знову все це згадує, і для неї це недобре. Зараз усе від­буватиметься один раз. Дитину не потрібно буде травмувати, вона перебуватиме в безпеці.

– Тобто, все станеться в одному місці?

– Так, у нас працюватиме медичний кабінет. Сюди приходитимуть слідчі, прокурори. Також буде кімната для опитування та кімната, де ми збиратимося командою й обговорюватимемо, як і що робити далі. І так до досягнення позитивного результату для дитини. Вона в нас у центрі – суб’єкт, на який спрямовані всі зусилля, щоб їй було краще.

– Коли запрацює відділення?

– Ми не анонсуватимемо, що воно відкрилось, вивіски також не буде. Не обов’язково навіть, що це буде саме в приміщенні центру. Це може бути інший будинок тощо. Така непублічність – заради конфіденційності інформації про жертву та її місце ­перебування. Таке відділення буде вперше на Дніпропет­ровщині. Але центри за моделлю «Барнахус» уже працюють у кількох українських містах: Києві, Вінниці, Миколаєві, Чернівцях. Загалом у країні 11 таких центрів.

ТАМАРА БЄЛКІНА,
ФОТО ІЗ АРХІВУ ОКСАНИ КУЛИК