Олександр Морозов з Кривого Рогу зібрав незвичайну колекцію овечок
Колекціонери – це диваки, які прикрашають світ. Так вважає криворіжець Олександр Морозов. Хтось збирає автомобілі, літаки, яхти, витвори мистецтва, зброю чи ікони, а Олександр Петрович може похвалитися більш як півтисячею овечок із понад 25 країн світу. Всі вони різні: кам’яні, глиняні, дерев’яні, будь-якого віку й стилю.
Домашній музей
– Олександре Петровичу, звідки у Вас таке захоплення? Чому саме овечки?
– Мій батько – Петро Миронович – прожив непросте життя. Чимало років працював у шахті. Сам навчився грати на скрипці. Збирав марки, монети. І ця пристрасть, мабуть, на генному рівні передалася й мені.
Більше 25 років я відпрацював слюсарем на взуттєвій фабриці, але відчував, що це все – не моє. Душею був гуманітарієм. Ось уже 20 років веду християнську програму на радіо «Криворіжжя». У 90-х із дружиною організували християнський табір «Зелені пасовиська». Овечка для вірян є символом віровчення. Якось до нас приїхали друзі з Канади і подарували м’яку іграшку-овечку. Потім іще одну привезли. Наші діти також почали дарувати. Так складалася колекція.
– Скільки сьогодні вона нараховує?
– Понад 500 овечок із 25 країн. 90% – це подарунки дітей, друзів, знайомих. Решту купував сам.
– Де зберігаєте експонати?
– Вся колекція розташована у вітальні на стелажах від підлоги до стелі.
– То у Вас домашній музей?
– Так. Відвідувачів уже було близько тисячі. Для гостей маємо капці -овечки. Усіх, хто до нас прийшов уперше, пригощаємо чаєм чи кавою у горнятках із намальованими вівцями. У мене всі експонати можна брати до рук, розглядати їх. Онуки дуже люблять гратися овечками.
Інші колекції
– Кожна овечка є носієм якоїсь цікавої історії?
– Чимало людей, які у нас побували, вдруге вже приходять із подарунками. Одна жіночка, наприклад, зв’язала овечку із шерсті. Якось їздив у Дніпро у справах і в магазині купив невеличку вівцю із пінопласту. Згодом зайшов туди ще раз, побачив нову овечку, але меншу. Придбав. Запитав, хто їх виготовляє, і замовив майстру ексклюзивну. Він зобразив нас із дружиною на лавці в образі овечок: одна з них читає книжку. Пригадую, знайомий якось приніс мені свою дитячу іграшку-овечку ще з радянських часів. Мої експонати – з різних країн: із США, Ізраїлю, Сінгапуру, Росії, В’єтнаму. Є дуже рідкісний – із Перу, там місіонери вирізають овечок із дерева на продаж, щоб прогодуватися. А от із Швейцарії привезли пластилінову вівцю, обклеєну рудою шерстю. Їх створює сліпий майстер. Робить усе сам, йому лише підказують, де поставити очі.
– Крім цього захоплення, Ви маєте ще й чималу колекцію ручок.
– Так. А почалося все з того, що моя дружина ніколи не була в Ізраїлю на Святій землі, але дуже хотіла там побувати. І так сталося, що друзі подарували нам цю можливість. На згадку про подорож ми купили ручку з овечкою. А в мене до цього вже було з десяток подібних ручок. Зараз – близько 1000 із 100 країн. Маю, наприклад, ручку з чорного дерева із зображенням лева з Кенії. З Японії – бамбукову. Я, крім проповідування у церкві, відвідую в’язнів у колоніях. Якось засуджені зробили для мене ручку з хліба і залили її «епоксидкою». Ще маю ручку-ніж, ручку-«серце» з німецької кардіологічної лікарні.
– Володарем яких іще цікавинок Ви є?
– Марки, монети, значки… Приходьте у гості, побачите на власні очі.
– Як думаєте, у чому сенс Вашого захоплення?
– Мені цікаво цим займатися. Наша виставка має ще й прикладне значення. Як і овечки, люди всі – різні. Ми з дружиною любимо пригощати гостей, які до нас приходять, говорити про життя, віру. Це збагачує тебе. Так робив мій батько. Колекціонери – це диваки, які прикрашають наш світ.
Володимир Думанський
