Олександр Ярошенко: «Щоб зрозуміти, що людям буде потрібно в майбутньому, треба уважно вивчати минуле»

У Дніпрі випустили унікальний краєзнавчий календар на 2024 рік. У ньому розміщено світлини дніпрянина і краєзнавця Олександра Ярошенка, виконані під час дослідження рідної місцевості. Він – член ¬Національної спілки краєзнавців України, член Національної спілки художників України, співробітник Дніпровського художнього музею. Крім того, проводить науково-пізнавальні екскурсії для дніпрян, які хочуть знати більше про рідний край і його передмістя. Про свою діяльність Олександр розповів у ексклюзивному інтерв’ю «Вістям».

ЛЮБОВ ДО КРАЮ

– Пане Олександ­ре, розкажіть, як ви захопилися краєзнавством? Чи пов’язана ваша освіта із зазначеною діяльністю?

– За освітою я архітектор-містобудівник. Це означає концептуальне проєктування міст, селищ і нових районів. У програмі навчання в нас були історичні дисципліни – передусім історія архітектури, як один із провідних предметів. Звісно, історія архітектури завжди розглядається в контексті розвитку суспільств тієї чи іншої доби. Запам’яталось, як нам казали: «Архітектор проєктує майбутнє». Тобто, будь-яка запроєктована споруда розрахована на достатньо тривалий час використання, в цих будинках люди будуть жити і через сто років, а може і більше. А, як відомо, щоб зрозуміти, що людям буде потрібно у майбутньому, треба уважно вивчати минуле, історію. Захопився краєзнав­ством тоді, коли в мене з’явилось перше власне житло, де я і зараз мешкаю. Це історичний ра­йон проспекту Мазепи. Я одразу почав збирати краєзнавчі дані про цей район. Тамтешні квартали почали виникати у середині 1920-х років під назвою «селище ім. Фрунзе» від тресту Південкриця. З’ясував, хто були архітектори цих будинків у довоєнні і післявоєнні часи. Так я поступово розробив свій перший краєзнавчий маршрут.

– Краєзнавство для вас – це…?

– Краєзнавство – це любов до рідного краю. У нашому сучасному суспільстві накопичилось багато міщанських стереотипів про те, що наше місто не туристичне, що тут чимало «депресивних» районів, що загалом і природа нашого передмістя взагалі нецікава. І щоб побачити щось гарне, природниче, треба їхати кудись аж на Закарпаття, а то й узагалі за кордон. Отже, вбачаю своїм завданням усувати такі хибні уявлення. Наш степовий край теж цікавий – це, наприклад, наші зелені балки, котрі багаті і на історію, адже за старим прислів’ям: «Де вода та байрак – там і козак». Козаки жили хуторами або у верхів’ях балок, чи у гирлах балок на другій надзаплавній терасі на правому березі Дніпра, або біля озер на лівому березі. Деякі балки у межах нашого міста і досі зберігають свої назви з часів козацтва – Войцехівська балка, Кринична балка, Козирева балка.

– Що підпадає під призму ваших досліджень? Що найбільше вам до вподоби вивчати, збирати, накопичувати?

– Є в нас краєзнавці й екскурсоводи, які чомусь «вперлись» у вивчення саме цент­ру нашого міста, ото там, де багато ще збереглося дореволюційних будинків. Але слід розуміти: цей ареал майже у повному складі має московсько-імпер­ське походження, це Катеринослав (назва на честь чужинської цариці). Проте наше місто почало виникати задовго до загарбників-московитів із системи козацьких поселень і хуторів перед порогами. Таке компактне скупчення поселень у сучасній науці називається «агломерація низької щільності». І зараз усі знають назви цих історичних селищ у межах сучасного міста – Таромське, Сухачівка, Діївка, Одинківка, Кам’янка Старожитня, Мануйлівка, Половиця тощо, і козацьке міс­то Новий Кодак, що було центром Кодацької паланки Війська Запорозького. Саме деякі з цих історичних селищ і попадають у призму моїх досліджень. А усім бажаючим, котрі хочуть ознайомитись більш детально з козацьким періодом нашого міста, особисто я рекомендую відому працю «Палімпсест. Коріння міста» авторства наших фахових істориків Олега Репана, Олександра Харлана, Валентина Старостіна. Ще зверніть увагу на нову дослідницьку книжку «Козацькі витоки Дніпра» В’ячеслава Чирука.

– Який найцікавіший факт ви відкрили для себе про наш регіон – Дніпропетровщину?

– Це факт цікавий, але і закономірний. Усі козацькі поселення в межах міста, які я згадав вище, – там люди добре пам’ятають свою саме українську історію, зокрема, завжди розмовляли рідною українською мовою, незважаючи на тривалий тиск «совєцької» системи на зросійщення. Як мені відомо, у наш час у школах, наприклад, Діївки проводять для дітей краєзнавчі уроки, на яких розповідають про засновників селища козаків Максима Дія і Семена Розтику.

– Особливу увагу ви приділили дослідженню маловідомих річок Дніпра. Що стало для вас відкриттям?

– Завжди треба звертати увагу на сам гідронім, звідки походить це слово. У цій справі допомагають історичні дані. Наприклад, назва річки Маячки, яка протікає у районах Нова Ігрень і Одинківка. Мало хто знає, що ця назва походить від маяків – так називались козацькі форпости на високих точках ландшафту. Були такі форпости і у витоків Маячки.

– Якими методами збору інформації ви користуєтесь?

– Один з основних моїх методів – це польові дослідження. Так називається спілкування з місцевими старожилами. Дехто з них пам’ятає народні перекази, що сягають досить давніх часів.

СТЕЖКАМИ ПЕРЕДМІСТЯ

– Ви передаєте свої знання дніпрянам і в межах екскурсійного клубу проводите пізнавальні походи. Розкажіть, коли був створений клуб?

– Екскурсійний клуб «Дніпро» виник ще у 2017 році. Його створив історик Віктор Єкшов. Тематика наших подорожей не розважальна, а саме науково-пізнавальна. За сезони 2017-2021 років найбільш цікаві екскурсії для нас проводив природознавець Вадим Манюк.

– Чи діє екскурсійний клуб зараз? Які місця відвідуєте разом із групою в межах програми? Як можна долучитися?

– Так, мандрівки тривають і зараз. Від 2022 року я розпочав свій авторський цикл екскурсій ріднокраєм. По можливості намагаюсь розвивати тематику попередніх мандрів із Вадимом Манюком – це зелені балки наших передмість, ділянки дикого степу, ставки і малі річки. Майже усі ці локації на віддалених околицях нашого міста або трохи за межами міста, це і є ті історичні ареали козацьких селищ, що я згадував вище. Долучитись дуже просто. Маємо у соціальній мережі «Фейсбук» групу «Екскурсійний клуб «Дніпро»», там ви завжди знайдете анонси запланованих мандрів.

ПАМ’ЯТНИЙ КАЛЕНДАР

– Ви також захоплюєтесь мистецтвом фотографії. Коли зацікавилися цим заняттям?

– У 2019 році, коли я сам, як звичайний учасник Екскурсійного клубу «Дніпро», побачив справжню красу природи нашого краю, і можна вважати початком. Фото – ще один із засобів популяризації наших природничих локацій. Поза сумнівом, допомагає у цьому і гарна фототехніка.

– За підсумком своїх походів ви створюєте календар на нові роки. Як виникла така ідея? Скільки календарів уже було надруковано?

– На жаль, у нашому місті ніхто не випускає краєзнавчі календарі, принаймні я таких не бачив. У людей переважають календарі про Францію, Італію, з котиками тощо. Тож у 2020 році вперше і виникає у мене така ідея – календар місцин Січеславщини. Слід зазначити, що історична Січеславщина охоплює не тільки нашу область, а і час­тину Запорізької, частково Донецьку. В основі – це землі Війська Запорозького, пізніше цей значний терен московити реорганізували в утворення під назвою Катеринославська губернія. А вже у 1918 році, під час існування УНР, цей терен за адміністративним поділом на деяких мапах отримав назву «Січ», принаймні видно, що ця назва краю була у проєкті. Тож сподіваємось і в наш час на заміну комуністичної назви нашої області і повернення історичного топоніма Січеславщина. Вже традиційно щороку я видаю свій авторський фотокалендар «Січеславщина. Наші манд­ри». Від 2020 року було 4 випуски. Цьогоріч я вирішив поставити в календарі і кілька локацій Січеславщини, що зараз перебувають в окупації, – це геологічні пам’ятки «Скеля-жаба» і кварцитова скеля «Вуха віслюка» у Запорізькій області. У форматі експедиції з нашим клубом я відвідував ці місця за рік до вторгнення.

– Яким вийшов календар на 2024 рік? Що можна побачити на його сторінках? Що хочете передати через свої світлини?

– Мій календар – це фактично звіт за рік наших мандрів у форматі Екскурсійного клубу «Дніпро». Наприклад, на терені Діївки я проводив три різні екскурсії – Біла балка, балка Кринична, балка Зелена. Відвідували ми природничі ділянки Ломівки, Сухачівки, Таромського, Ясного, Іларіонового. Найкращі краєвиди цих теренів увійшли до календаря. Кожна світлина зроблена хронологічно у тому місяці, на який поставлена. Серед малих фото є дикі рослини нашого краю й екзотичні рослини з мого садка. Вигляд рослин теж чітко відповідає місяцям. Замовити календар можна на моїй сторінці у фейсбуці, лише треба написати мені у приватні повідомлення.

– Які плани маєте на 2024 рік щодо нових відкриттів, досліджень, екскурсій?

– З початком весни розпочнеться новий сезон мандрів у нашому клубі. Зараз, у зимову пору, я опрацьовую нові маршрути, вивчаю історичні матеріали.

МАРГАРИТА СОПІЛЬНЯК,
ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ ОЛЕКСАНДРА ЯРОШЕНКА