Підприємиця відновила дитячий центр у Краматорську й відкрила нові на Франківщині (фото)
18 березня 2022 року російська ракета поцілила в будівлю одного з дитячих центрів підприємиці Ганни Ощепкової в Краматорську. Жінка ще певний час волонтерила, а потім разом з дітьми виїхала та знайшла прихисток на заході країни — рівно за день перед обстрілом Краматорського вокзалу у квітні.
За понад два роки великої війни Ганна створила мережу дитячих центрів у Коломиї, Калуші та Франківську, а також відновила роботу в рідному Краматорську.
Для ШоТам підприємиця розповіла, як змогла перезапуститися на новому місці, як забезпечує роботою місцевих та переселенців і запроваджує іноземні методики на український лад.
Свій перший дитячий центр відкрила на початку війни
За своє життя я змінила багато професій. За освітою я економістка, але працювала на виробництві, в банку, згодом керівницею місцевого підприємства. На цій посаді мій графік суттєво змінився — з’явилося більше вільного часу, тому я замислилась, чим би ще зайнятися.
На той час моя молодша донька мала 6 років, і я була переконана, що діти такого віку мають спробувати різне, щоб знайти себе. Донька займалася танцями, вивчала англійську, готувалася до школи, але мене не влаштовувала якість освіти, яку їй давали. До того ж ми возили її на заняття в інший район, тому вирішили з чоловіком створити дитячий центр у нашому.
Швидко знайшли приміщення, яке перед тим довго пустувало — настільки довго, що з підлоги росли дерева.
У січні 2014 року ми почали ремонт, але у квітні росіяни окупували Краматорськ. Попри все, ми продовжували вірити, що заклад запрацює. У липні ЗСУ звільнили місто, а вже у вересні всі групи нашого садка були заповнені.
За чотири роки ми відкрили другий великий заклад, а до 2022 року мали чотири великі центри та новий дитячий садок у планах. Усі вони були об’єднані в мережу дитячих центрів «Планета знань», у яких до повномасштабної війни навчалися 450 дітей.
А ще в нашому з чоловіком житті з’явилися інші власні сімейні бізнеси: кав’ярня, суші-заклад і невеличке виробництво навчальних матеріалів, розвивальних іграшок і меблів — також під назвою «Планета знань».
У цій майстерні ми створюємо розвивальні матеріали: нейротренажери для розвитку обох півкуль мозку дитини, посібники, ігрові зони для занять на вулиці, ліжечка Монтессорі, які можна скласти, аби не заважали дітям гратися і не займали багато місця. Також ми першими на українському ринку почали розробляти тренувальні тести для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату та співпрацювати з лікарнями й реабілітаційними центрами.
Японська методика на український лад
Коли ми обирали методику для своїх навчальних центрів, то хотіли щось з ефектом «вау» для батьків. Тому зрештою обрали методику японського професора Макодо Шичиди, яка є доказовою та спрямована на розвиток дитини.
Професор понад 60 років вивчав роботу людського мозку та довів, що в дитини до шести років домінує права півкуля, яка відповідає за пам’ять, інтуїцію та логіку. Тому якщо її тренувати, то можна змалку вчити різні мови, розвивати математичну пам’ять і критичне мислення.
За цією методикою ми навчаємо дітей з двох років. Наприклад, вихователь розкладає учням 30 картинок, і потрібно запам’ятати їхній вигляд, а потім послідовно відтворити. Або ж дітки мають скласти розповідь на основі картинок, що розвиває їхнє мовлення.
Також ми тренуємо швидкісний інтелект і фільтрування інформації у дітей правильним читанням текстів та виділенням найважливішого. Вони вже приходять у світ з цими задатками — їх просто треба навчити з ними працювати.
У нас у садочку дуже насичена програма. Ранки завжди починаються з кола — всі діти діляться емоціями, розповідають про свої справи, проговорюють, як спали, що їли, якого котика бачили дорогою, аби потім на це не відволікатися під час занять.
Наші діти відбудовуватимуть Україну. Ми намагаємося виховувати еліту нації, яка вміє мислити, керувати інформацією та швидко ухвалює рішення. Більшість державних шкіл виховують дітей зручними — ми ж хочемо, аби вони були індивідуальностями.
Виїхала з Краматорська за день до страшного обстрілу вокзалу
Вранці, коли почалося повномасштабне вторгнення, ми вже не працювали, і в той день навіть ніхто не прийшов по дитячі речі. Ми волонтерили, співпрацювали з міською радою — збирали речі та їжу для війська, возили тим, хто їх потребував.
18 березня росіяни влаштували один з найбільших обстрілів Краматорська. Вони поцілили в будинок наших сусідів. Одна ракета прилетіла в будівлю, де був наш найбільший центр. До цього моменту ми навіть не ховали обладнання, але після обстрілу забрали його додому. Тоді ще чоловік жартував, що я давно мріяла про простору студію, і тепер вона в мене з’явилася.
У квітні, коли росіяни підступали все ближче, ми вирушили до Дніпра. Зазвичай дорога займала 3-4 години, але тоді ми їхали понад 12 через довжелезні затори.
А вже наступного дня росіяни вдарили по Краматорському вокзалу, тому перші дні в місті я бігала по магазинах та аптеках, збирала допомогу.
Відкрила новий садок за місяць після переїзду
Коли ми вже були в Дніпрі, знайома з освітньої сфери запросила мене до себе в Коломию, що на Франківщині, а згодом запропонувала разом відкрити дитячий садочок «Радість» і взяти на себе все фінансування.
Я ж вклалася меблями, які купила для нового садка, що ми планували відкрити перед вторгненням у Краматорську. З релокацією допомогла держава — надала нам для перевезення цілий вагон потяга з Покровська до Коломиї. До Покровська ж ми найняли машину. Вагон був забитий під дах нашими верстатами, шафками, ліжечками та меблями, і вже в червні ми переїхали до нового дому.
Першими нашими відвідувачами були клієнти з дитячого центру моєї подруги, а потім прийшли нові люди. Вже у вересні ми запустили повноцінну дитячу групу з двадцяти учнів. Місцеві до нас довго придивлялися, тому спершу ми орієнтувалися на переселенців і їхніх дітей. Також взяли на роботу двох жінок, які вимушено переїхали до Коломиї.
У січні 2023 року я відкрила новий садок у містечку Калуш на Франківщині, а згодом — початкову школу в Івано-Франківську під спільною назвою KIDS’ UNI. Так я знову створила мережу дитячих центрів, але тепер у різних містах.
У листопаді минулого року ми відновили роботу в Краматорську, адже в місті залишилося багато людей. Окрім цього, з часом постійні клієнти знову почали до нас звертатися по навчальні матеріали та ліжечка Монтессорі. Тоді ж ми вирішили подаватися на гранти й придбали собі лазерний верстат та інше обладнання.
Рік тому через вступ доньки в коледж ми переїхали до Франківська. Тепер я фактично живу на два міста — в Івано-Франківську, який став другим домом, та Краматорську, адже дитячому центру там також потрібна моя увага.
Навіть велика війна не змусила здатися
Кожен мій заклад зареєстрований на окремий ФОП, адже я вважаю, що маю платити податки та підтримувати ту громаду, де працюю. У нас понад пів сотні співробітників, дехто навіть долучається з-за кордону. В кожному закладі працевлаштовані по кілька переселенок, а решта — місцеві.
Я постійно вчуся — от зараз, наприклад, здобуваю ступінь магістра з дошкільної освіти, аби мати фах, пов’язаний з власною справою.
Колись я мріяла масштабувати свою мережу по всій країні, і вторгнення фактично в цьому «допомогло». Ні пандемія, ні велика війна не змусили нас здатися, а навпаки — зробили більш гнучкими та стресостійкими. Улітку я отримала нагороду «Незламний підприємець» від місцевої влади Коломиї.
Я щиро вважаю, що всі події в житті варто сприймати, як поштовх до розвитку. В кожного з нас є якийсь життєвий досвід, і він допоможе нам піднятися та йти далі.