Почесному громадянину Кривого Рогу 75 років (Фото)

Дмитро Степанюк – голова Дзержинської райради (1990-1998 рр.), народний депутат України другого скликання, Постійний представник Президента України в Автономній республіці Крим (1996-1997 рр.), член Ради регіонів при Президентові України, заслужений працівник промисловості України, доктор філософії в галузі права, Почесний громадянин м. Кривого Рогу.

Ось такі офіційні дані з біографії  Дмитра  Степанюка. Але для нього, як і для кожної людини, життєві етапи минали з багатьма історіями –  зустрічами із знаковими людьми і визначними подіями. У професійно-технічному училищі, Криворізькому гірничо-рудному інституті, вищій партійній школі, під час служби в армії, роботи в комсомолі, на суриковому заводі… Усе це можна назвати сходинками життєвого університету, з уроками людських відносин, всотування досвіду як виробничого, так і інтелектуального зростання, накопичення сторінок мудрості, уміння слухати, збирати і зберігати зерна добра, довір’я, правдивості і душевного тепла. Та ділитися цими надбаннями з тими, хто є поруч і хто цього потребує.

На початку 90-х років з добротним багажем усіх цих чеснот і здобутих знань Д.П.Степанюк входить у свій зрілий період. Коли він вже готовий узяти відповідальність не тільки за себе чи власну родину, він змінює посаду директора криворізького відділення інституту «Металургавтоматика» на іншу – його обирають головою Дзержинської райради в Кривому Розі. А з 1991–го одночасно і головою райвиконкому. Це особливий період для всієї країни. Відбувається відоме «ГКЧП», подія, яка змінила  хід історії. Усієї великої держави. А для Дмитра Петровича розпочався власний етап — на районному рівні. Цей період для самого себе він означив поетичним рядком української поетеси Ліни Костенко: «Вибираєм ми дорогу, і вона нас вибира».

Дмитро Степанюк з головою поринає в ситуацію, яка була того часу дуже складною: у місті, як і всій країні, економіка скотилася до занепаду. У магазинах пустували полиці, бракувало найнеобхідніших речей, продуктів харчування. Час вимагав рішучих і нестандартних дій.

Кардинальні перетворення відбувалися бурхливо: розпочався розвиток малого і середнього бізнесу. Після кількох плідних років зріс районний бюджет, що дозволило успішно вирішувати соціальні проблеми. Запроваджувалася ринкова економіка, створювалися нові робочі місця.

Саме Д.П.Степанюк разом зі своєю командою стояв у витоків формування в районі нового громадянського суспільства, місцевого самоврядування. І саме у Дзержинському районі того часу працювали люди, які були першими в побудові підвалин незалежності України. Як пригадує Дмитро Петрович, «нам довіряли і «внизу», і «нагорі». Це була неперевершена команда – промисловці, будівельники, науковці, ветерани, освітяни, працівники культури, правоохоронці.   Минув час. Позаду досягнення, помилки, а також події, що гріли душу, додавали сили для подальшої роботи… А ще моменти, які трапляються у житті кожної людини: невдачі, хвороби, прикрі епізоди, що завдавали душевного болю і страждань. Як у всіх… Але Степанюк, як міцне плодоносне дерево – працює, творить, підживлює наснагою своїх однодумців, земляків і, чого гріха таїти, й опонентів.

…У період розгорнутих демократичних перетворень є чимало об’єднань, осередків, громад різного спрямування. Очолювана Дмитром Степанюком  громадська рада ГО «Координаційна рада «Кривий Ріг – рідне місто» з лінією збереження кращих традицій і людських цінностей, надбаних у минулі часи, безумовно, рівноважить існуючу палітру громадських формувань. І в цьому її сила і коштовність.

Ось що розповідають про Д.П.Степанюка його соратники і однодумці.

Ніла Фоменко,  член  громадської ради ГО «Координаційна рада «Кривий Ріг – рідне місто»:

–Усі численні відзнаки і звання «Почесний громадянин міста» є свідченням непересічної особистості Дмитра Петровича. Він дійсно такий – освічений, політично і економічно грамотний, обізнаний у багатьох напрямках виробництва, права, місцевого самоврядування, науково-просвітницької діяльності. У вирішенні будь-яких питань він знає правильний хід, мотивований з юридичної і моральної сторін.

Будучи свідком діалогів Д.П.Степанюка зі своїми співрозмовниками, колегами, опонентами у різні часи, можу стверджувати, що він ніколи не допускав нетактовності в стосунках, не опускався до образ. А бували випадки, коли окремі «правдолюбці» вступали з ним в полеміку, поводячи себе з негативним викликом…

Відповідальним і життєво мудрим Дмитро Петрович є у всіх проявах життя. Ми знали, що він, вихований без батька, турботливо ставився до своєї мами, яку забрав у Кривий Ріг із села. Так само опікувався й мамою дружини, яка теж останні роки мешкала неподалік від Степанюків. Для нього було важливо, аби обидві жили в спокої, турботі та в добрім здоров’ї. Хороший приклад для всіх нас, особливо для молоді, заслуговує на наслідування.

У моїй добрій пам’яті ще один крок Дмитра Петровича , який свідчить про його повагу і вірність родинним традиціям. У 1997 році подружжя Степанюків запросило нас, близьких друзів, до Ялти. Там, у соборі Олександра Невського, напевне, за порадою матусь, відбулося вінчання Дмитра Петровича і Лариси Валентинівни, красивий і зворушливий релігійний обряд… Загалом Степанюк є для нас прикладом – хороший сім’янин, справжній мужчина, глава роду, якого шанують син, онуки, вірна дружина, численні родичі.

Євген Капустін, заслужений будівельник України, лауреат премії Ради Міністрів СРСР, кавалер знака «За заслуги перед містом»:

–На яких би посадах не працював Дмитро Степанюк, він віддавався своїй справі сповна: відповідально і з усією душею. Обговорюючи будь-яке питання на засіданнях, він ніколи не поспішав з висновками: не кидав загальних фраз, а пропонував колегам розважливо, ґрунтовно і всебічно розглядати тему. Назва очолюваної ним організації змінювалася відносно ситуації , часу і змісту тем, які вважали актуальними. Але сьогодні вона іменується «Кривий Ріг – рідне місто» – що охоплює весь спектр життя нашого мегаполісу. І основним змістом її діяльності є збереження кращих традицій, народжених у Кривому Розі протягом кількох десятиліть. У колі питань – пропагування знаних людей міста, професіоналів своєї справи, захисників Вітчизни у роки Другої світової війни, працівників різних професій, молоді, студентів, учнів.

Дмитра Степанюка поважають городяни. Минулого року на сесії Криворізької міськради депутати ухвалили рішення присвоїти йому звання «Почесний громадянин міста». Вітаючи Дмитра Петровича з ювілеєм, бажаю йому подальшої плідної громадської роботи.

Надія Рибаченко, член  громадської ради ГО «Координаційна рада «Кривий Ріг – рідне місто»:

–Мій життєвий і професійний шлях поряд з Дмитром Петровичем Степанюком триває більше 30 років. Знати його, спілкуватися з ним, учитися в нього все життя – це велике благо. Зазначу, найбільш значимі події, пов’язані з ним.

Організація і проведення перших демократичних виборів депутатів Дзержинської райради, обрання її голови на альтернативній основі в 1990 році стали випробуванням на  міцність Дмитра Петровича, що вже являло собою новий формат державного службовця. Тоді все це було вперше. Мені запам’яталось єдине: він розумний, сміливий, молодий і одночасно мудрий керівник.

Завдання, які тоді доводилося вирішувати, вимагали твердості і відважної сміливості в умовах незвичних політичних і економічних поворотів. З цим Дмитро Петрович справлявся відмінно… Розвал СРСР і Комуністичної партії, ГКЧП, підтримка нового курсу незалежної  держави України – усе це відбувалося  водночасся і в короткий часовий період. Нас дивувала його титанічна працездатність. На запитання: «Коли ви все встигаєте?», він відповідав, що спить усього 3 години… Пам’ятаю, як створювали муніципальну міліцію, як запроваджували шкільну реформу, розпочинали  розбудову середніх шкіл №№ 15 і 18 (у селищі імені Ілліча), як уводили в дію газопровід у це селище. Запам’яталося, як ми боролися за збереження чудових каштанів на вулиці Революційній (нині Степана Тільги). Нові «бізнесмени» планували викорчувати їх, аби встановити там торгові кіоски… Районні депутати своїм голосуванням відстояли наші каштани, які й сьогодні радують городян.

…Нові ідеї, новий підхід до розвитку місцевого самоврядування дали нам можливість зробити район найбільш розвиненим і  благополучним на той час. Уміння Дмитра Степанюка передбачати подальший державний розвиток, відчувати настрій людей, робити правильні висновки і дії дивували нас, його колег.

Він одночасно поєднував посади голови Дзержинської райради та виконкому (на громадських засадах) після 1994 року – народного представника Президента України в Криму.

…Пам’ятаю зустрічі Дмитра Петровича, як народного депутата, з виборцями в округах. У Палаці культури «Металург» налічувалося більше 500 городян, вони стояли в проходах, а  спілкування тривало протягом трьох годин. Бо запитань тоді було безліч, а Степанюк відповідав на них чесно, без хитрощів… Виборці йому вірили і довіряли.

Траплялися на шляху Дмитра Петровича і зради з боку так званих «друзів», і навіть  цькування.  Декотрі сподівалися, що він зламається. Та він витримав усе. Поруч зі Степанюком завжди були його родина, друзі, колеги.

Дмитро Петрович постійно вчився сам, навчав інших,  певний час працював у столиці України.

З 2009 року Д.П.Степанюк – на громадській роботі. Більше 10 років він віддає основній меті свого життя – збереженню пам’яті про минуле і сучасне трудових, культурних, патріотичних , героїчних, спортивних досягнень городян міста. А також захисту інтересів і якості життя кожного криворіжця. І це не просто слова. Дмитро Петрович є дійсний провідник між історичним минулим Кривбасу і його майбутнім. Через спогади і увічнення пам’яті про відомих криворіжців, через видання книжок. Їх вже з десяток. Саме зі сторінок про знаних людей Криворіжжя автори цих видань звертаються до молоді із закликом пишатися своїми земляками-попередниками.

А знаєте, яка улюблена пісня у Дмитра Петровича? «Забота у нас такая, забота наша простая. Жила бы страна родная, и нету других забот». Пафосно?! Але це дійсно є змістом його життя.

Галина Сидоренко, секретар громадської ради ГО «Координаційна рада «Кривий Ріг – рідне місто»:

–…Пам’ятаю день, коли ми з Дмитром Петровичем Степанюком  спускалися по сходах приміщення з четвертого поверху на перший на моє нове робоче місце. З комсомольської роботи мене призначили на  посаду завідуючої відділом соціального забезпечення. Звичайно ж, я хвилювалася. А Степанюк, який через кілька хвилин мав представляти мене новому колективу, говорив, здавалося б, шаблонні фрази, але я у подальшому пам’ятала їх завжди.

–Це повсякденна робота з людьми, різними за фахом, вихованням, рівнем інтелекту, – спокійним тоном промовляв Дмитро Петрович. – І ти зобов’язана сприймати їх проблеми, невирішені питання, як власні. Ставитися до відвідувачів так, як би ти хотіла, щоб ставилися до тебе: небайдуже, терпляче, з щирим бажанням допомогти. Доведеться тобі непросто, то ж треба самій повчитися професійній грамоті.

Двадцять чотири роки я віддала  ветеранам війни та праці, людям, які після трудового стажу йшли на заслужений відпочинок, або на інвалідність… І завжди пам’ятала поради та настанови Дмитра Петровича, мудрої, ділової людини. Саме тому я і зараз, перебуваючи на пенсії, працюю разом з ним у громадській організації. Вірю йому і довіряю.

Віктор Артюх, директор з побуту і соціальних питань Центрального ГЗК, Почесний громадянин Кривого Рогу:

–Дмитро Петрович – особлива людина. На яких би посадах не працював – від районного керівника до представника Президента України в Криму, які б проблеми не випадало йому вирішувати, він уміло справлявся з ними. Мене завжди вражала його толерантність, виваженість, висока грамотність у судженнях або в полемічних баталіях… Іноді здавалося, ось-ось є момент, коли можна «з’їхати» на крик, лайку, проте Дмитро Степанюк знаходив правильні слова, інтонацію, що переконувало опонентів. І викликало до нього повагу.

Ідея, закладена у всі види діяльності громадської організації «Координаційна рада «Кривий Ріг – рідне місто», дійсно є об’єднуючим началом громадян нашого міста. Зокрема, досвідчених службовців, молодих керівників, осіб, які вирішують справи місцевого і державного значень, виховання підростаючих поколінь.

Довгі роки ми з Дмитром Петровичем трудилися паралельно: на районних і міських посадах. Спасибі, на наших стежинах зустрічалися люди, мудрі і розумні. Ми, як кажуть, на ходу вчилися в них, набиралися досвіду, формували власний багаж знань і методів роботи.

Зараз Дмитру Петровичу – 75. Я бажаю йому здоров’я,  витримки і мужності у вирішенні завдань, які стоять перед організацією. Вірю, що і наділі йому вистачить мудрості, розуму, порядності, усього того корисного, чого він набирався протягом життя і роботи на всіх своїх службових посадах. Він завжди остерігався помилок і ця обережність допомагає йому знайти правильні рішення.

Валентина  Козубенко, подруга родини:

–Мій чоловік Валерій Козубенко і Дмитро Степанюк у свій час очолювали молодіжні організації міста. Їх поєднували спільні інтереси, прагнення розвивати молодь, прищеплювати їм найкращі риси. Дружили ми й родинами.

Сталося так, що мій Валерій передчасно пішов з життя, але дружба наша зі Степанюками не поривалася. Я стала хрещеною їхнього сина Сергія, тобто кумою. Ось так до цього часу триває наше життя у дружбі, взаєморозумінні. Я входжу до громадської організації, яку очолює Дмитро Петрович, спільні справи нас єднають, нерідко ми разом відпочиваємо, пригадуючи минуле нашої молодості. Дмитро Петрович і його дружина Лариса Валентинівна  – товариські, приємні люди, які вміють дружити, берегти звичайні людські цінності. А я, кума, пишаюся своїми такими близькими мені людьми, чесними, порядними, відданими нашому місту, державі.

Віталій Сапіга, виконавчий директор громадської ради ГО «Координаційна рада «Кривий ріг – рідне місто», методист Криворізького кабінету навчально-методичного центру ПТО в Дніпропетровській області, профтехосвітянин з 50-річним стажем:

–Для нас, профтехосвітян, найважливіше те, що Дмитро Степанюк – профтехівець, у минулому випускник нашої системи. А сьогодні – активний захисник і поборник професійної освіти, очолює раду соціального партнерства в галузі профосвіти, наставництва та адаптації молоді на виробництві. І багато зусиль докладає до її збереження й розвитку.

Дмитро Петрович – один з авторів першої у новітній українській літературі художньо-документальної повісті «Яскраві сторінки історії профтехосвіти Криворіжжя». Книга вийшла в 2019 році і розповідає про становлення та гартування системи ПТО в індустріальному Кривбасі.

Для ветеранів, освітян, науковців, представників роботодавців, молоді Дмитро Степанюк – взірець честі, безкомпромісності та глибоких переконань. Він щоразу вражає безмежною широтою своїх  усталених  знань та креативністю в усьому, про що пише, друкує,  говорить,  інформує, зокрема, на власній сторінці у Фейсбуці. Бо творчо думає, точно аналізує і талановито втілює. Має енциклопедичну освіченість. Захоплююсь і його  моральними якостями: добротою, скромністю, порядністю, сердечністю, дружелюбністю. Дмитро Петрович – зразковий сім’янин, люблячий, турботливий чоловік, батько і дідусь.

За уважність до людей, батьківське ставлення до молоді його цінують колеги й соратники. Ми всі знаємо, як Дмитро Петрович  уболіває за Кривбас, його людей, майбутнє рідної країни. Тож нехай не згасає його ентузіазм, а життя, мов цілюще джерело, надає сили та енергію для подальшої плідної праці в ім’я процвітання Криворіжжя! Многая літа!

Лідія ВАГАНОВА, вчитель – методист вищої категорії, відмінник Народної освіти, ветеран праці:

– Дмитро Петрович Степанюк — знакова особистість, яка завжди на  хвилі сучасності,  політичного та суспільного життя країни і рідного міста.  Він завжди  в пошуках  ефективних форм роботи з громадськістю, його мета — удосконалення спілкування  з виборцями, молоддю, містянами, втілення в дію цікавих, інноваційних, суспільно значущих проектів.

Я пригадую 90-ті роки, коли Дмитро Петрович очолював Дзержинський райвиконком. За його каденції в школах Дзержинського (нині Металургійного) району: за рахунок позабюджетних надходжень було знижено норму наповнюваності класів – у початкових  — до 15 учнів, у старших – до 20,  уведено посади звільненого класного керівника та  шкільного педагога – психолога. Такі новації в ті складні часи було запроваджено тільки в одному районі по всій області. Це сприяло підвищенню ефективності педагогічного процесу, давало можливість учителям приділяти більше уваги індивідуальній роботі з учнями. Старше покоління педагогів району добре пам’ятає, як ці нововведення надихали на плідну роботу.

Також за ініціативи Д.П. Степанюка в районі  було створено роту патрульно-постової служби  в кількості 150 осіб —  зі службовими собаками, що сприяло підвищенню рівня вуличної безпеки.

Та й зараз Дмитро Петрович  – ініціатор та локомотив суспільно-політичного життя в місті, організовує громадськість на активну корисну діяльність. Завдяки його завзятості, таланту та енергійності, започатковано і втілено в життя чимало проектів.

Він створив і очолив  Координаційну раду громадських організацій Кривбасу «Кривий Ріг – рідне місто». За його ініціативи та підтримки Координаційної ради започатковано видання серії книг «Жизнь замечательных криворожан» (ЖЗК). У цій серії вже видано чимало книжок, серед яких – про життя та діяльність Віктора Богатиря, Вадима Гурова, Бориса Антопольського, Олександра Васякіна, про участь криворіжців у Першій світовій війні, про кровопролитну переможну битву за Кривбас у Великій Вітчизняній війні, про криворізьких «макаренків» з профтехосвіти.

Для мене Дмитро Петрович — взірець  непідробної, щирої відданості й любові до України, до рідного Кривбасу. Він – справжній патріот, який примножує славу Батьківщини не пишномовними  публічними виступами, а повсякденною, цілеспрямованою, натхненною громадською діяльністю.

Підготувала Людмила Тіміргалєєва і Оксана Шахмоть.

Фото Станіслава Лебединського.