Римма Зюбіна: «Наше знайомство з Байрак почалося досить дивно»

Нещодавно до Дніпра в рамках прем’єри фільму «Гніздо горлиці» завітала українська актриса Римма Зюбіна. «Вісті» скористалися нагодою поспілкуватися з акторкою театру і кіно, яка після анексії Криму припинила зніматися в фільмах російського виробництва. Римма працювала з великою кількістю режисерів, проте найпліднішою виявився тандем з Оксаною Байрак. До речі, сама акторка зізнається, що найбільше любить свою екранну героїню Лілю, яку зіграла в фільмі «Жіноча інтуїція» саме у цієї режисерки. Про професійну дружбу, заробітки за кордоном та власну сім’ю Римма Зюбіна ексклюзивно розповіла «Вістям».

ЗУСТРІЧ У ПОТЯЗІ

– Риммо, у фільмі «Гніздо горлиці» Ви граєте заробітчанку. Як вважаєте, чи варто українським жінкам їздити на заробітки?

– Так трапилось, що зі мною сюди в СВ їхала жінка. Я бачила, що вона не з тих, хто звик до потягів. Перед сном їй зателефонували, вона дістала досить скромний телефон і почала розмовляти чистою італійською. Потім жінка розповіла мені, що працювала за кордоном, а їде додому до онуки, яку ще не бачила. А тоді запитала, хто мене проводжав. Я їй кажу, що син, а вона: «Ото, жениш сина – і зразу в Італію, я тобі дам контакти, всього навчу…». Переслідує мене ця тема (посміхається). Порадити нічого не можу, тому що у кожного – своя доля, і кожен сам обирає, як прожити життя. Не обов’язково їхати в Італію, щоб опинитися в принизливих стосунках із працедавцем. Скільки жінок із двома вищими освітами трудяться прибиральницями в офісах, де керівники навіть писати грамотно не вміють… Бо в нас, на жаль, під час працевлаштування існує дискримінація за віком та зовнішнім виглядом. Навіть я деякі свої зйомки вважаю заробітчанством, тому що не було іншого виходу. Безумовно, могла б відмовитись і чекати на щось краще, та чи дочекалася б?

ПРОФЕСІЙНА ДРУЖБА

– Ви знімалися в багатьох фільмах Оксани Байрак. Вас навіть жартома називають її улюбленою акторкою. Як познайомились із режисеркою?

– Так, є в мене такий статус (посміхається). Мене одна актриса колись запитала: «У тебе ексклюзив із Байрак?» – Ні. Наше знайомство почалося досить дивно. Тоді на екрани тільки-но вийшов фільм «Пані Удача», в якому я грала головну роль. У цей же період на ТБ з’явилася кінострічка Байрак «Бездельники». В телевізійній сітці спочатку були ми, а потім – вона. Мама Оксани, аби не пропустити картину доньки, ввімкнула телевізор раніше й хотіла чи ні, але краєм ока дивилася «Леді Бомж» (інша назва фільму «Пані Удача». – Прим. авт.). Потім вона сказала Оксані: «Є одна така московська актриса, яку ти неодмінно маєш знімати в своєму кіно». Вона подумала, що я з Росії (сміється). Згодом я на «Інтері» озвучувала якусь роль у фільмі «Дух землі», оскільки вдень, коли всі активно працюють, неможливо було писати чис­тий звук, робили ми це по ночах. І якось уночі відкриваються двері ліфта, виходить Оксана в яскравих черевиках та вбранні і оператор Саша Копєйкін (він тоді був її чоловіком). Вони проходять повз, ми вітаємося, за якусь мить Оксана зупиняється, повертається і каже: «А Вы знаете, что Вы – любимая актриса моей мамы, и я должна непременно снимать Вас в кино?». Сказала, і пішла собі. І все. Ми навіть не обмінялися номерами телефонів.

– Коли ж вона запросила на першу роль?

– Ось те наше знайомство відбулося взимку, а коли влітку я поїхала до мами в Ужгород, то першого ж дня мені зателефонували зі студії Байрак і запросили на зйомки фільму «Жіноча інтуїція». Я настільки була здивована, що, коли запропонували зустріти в аеропорту і спитали, як мене можна буде впізнати, відповіла, що буду в капелюсі з великим ґудзиком ззаду. Як поклала слухавку, моя мама, сміючись, запитала: «Ти з літака виходитимеш спиною?» (сміється).
Розумієте, улюб­леною актрисою можна стати тільки в тому випадку, коли режисеру цікаво з тобою працювати і він бачить актора в різних амплуа. І в Оксани я – різна, наприклад, в «Жіночій інтуїції» – одна, в «Двох кілометрах від Нового року» – інша. Нещодавно працювали над фільмом «Щоб побачити веселку, треба перечекати дощ», де роль відрізняється від усього, що ми зробили з Оксаною. Майже в кожній її стрічці для мене знаходиться роль, а коли немає, то Оксана пише її спеціально для мене, підкреслюючи мою індивідуальність. І місяць тому знову запрошувала в кіно, як вона ви­словилась, як талісман, проте в мене був такий страшний бронхіт. Це я вперше відмовилася від зйо­мок за станом здоров’я. Якщо чесно, не долікувалася. Немає коли. Існують справи, які відмінити неможливо, є спланований заздалегідь графік і зобов’язання перед колегами. Тому так і довелось о 7-й бігти на крапельницю, а о 14-й уже летіти в Братиславу. А коли почався тур Україною з прем’єрним показом «Гнізда горлиці», то ні про які лікарні й мови не було. Для мене самої дуже важливо бути присутньою в усіх містах, відчувати зал, спілкуватись із глядачами. Стільки позитивних емоцій подарували мені ці зустрічі, що будь-­яка хвороба зникне назавжди.

МІЦНІ СТОСУНКИ

– Ваш дорослий син пішов акторським шляхом чи обрав щось інше?

– Даниїл навчається на першому курсі «Правознавства» в Києво-Могилян­ській академії. З двох років мій хлопчик знімався в кіно. Потім десь у чотирнадцять він знявся в гарному короткометражному фільмі «Гайдамака», займався дублюванням, у нього дуже класно вийшов мультик «Мами застрягли на Марсі» – він там головного героя озву­чував. Взагалі, Даниїл надто серйозний як для артиста. Мені здається, що з таким за­гостреним відчуттям справедливості йому дійсно треба ставати юристом, а там подивимось. І як Даня сам каже: «Мама, з юриста артистом я зможу стати, а ось навпаки – ніколи».

– Риммо, Ваш із чоловіком шлюб триває понад 20 років. У чому секрет сімейного щастя?

– Упродовж цього часу були зовсім різні періоди. Перші чотири роки ми не сварилися взагалі. У нас спільні інтереси (мій чоловік – театральний режисер Станіслав Мойсеєв – художній керівник Національного драматичного театру ім. Івана Франка). У нас схожі смаки, нас об’єднує театр, спільні політичні і патріотичні ідеї, погляди на життя. Цього достатньо, аби надовго зміцнити стосунки людей, якщо вони ще й закохані до того ж. А коли народилася дитина, почалося зовсім інше життя: я часто була дуже втомлена, роздратована. До року нянь у Дані не було, лише моя мама готова була завжди допомогти, але з Ужгорода не наїздишся. Насправді, поява на світ малюка для пари – це велике випробування. І немає нічого спільного з голлівудськими картинками про сімейне щастя. І перші непорозуміння почались саме на тему виховання дитини, і не в період перших років, а в підлітковому, перехідному віці Даниїла. Тоді в мене зовсім не вистачало терпіння, коли в конф­ліктах чоловік ставав на сторону сина, мені здавалося, що вони змовились, що всі проти мене (посміхається). У такі моменти я емоційно реагувала: «Все, розлучаємося!». Але з ким? Із чоловіком, із сином, чи з ними обома разом? Я так мріяла бути другом для сина, а раптом усвідомила, що стала однокласницею з останньої парти… Але ми дорослішаємо разом зі своїми дітьми вдруге у своєму житті. І це нелегко. І кожен із батьків проходить цей етап по-своєму. Просто потрібно, аби хтось один із подружжя був розумніший і мудріший. Не влаштовуйте змагань, бо, зрештою, головною в сім’ї є дитина. Також важливо не ламати один одного, а сприймати такими, якими ви є. Щоб усе це усвідомити, мені знадобилося чимало часу.

ДАР’Я МИРОШНИЧЕНКО, ФОТО З АРХІВУ РИММИ ЗЮБІНОЇ