Сергій Горбань: «Перші вироби були експериментальними»

Сергій Горбань – відомий гончар із Дніпра. Свій перший виріб  почав ліпити в тролейбусі. Згодом глина буквально «потекла» із-під дверей його кімнати, а потім перетворилась на справу життя. Сьогодні він має найбільшу в Україні діючу гончарну піч, створює ванни, світильники, кахлі та посуд, а глина стала для нього способом вираження гармонії та спокою.

В ексклюзивному інтерв’ю «Вістям» Сергій Горбань розповів про те, яка на дотик глина для ліплення, як вдалось облаштувати майстерню на балконі багатоповерхівки та скільки часу потрібно, щоб створити чашку.

Закоханість у процес

 — Сергію, розкажіть, будь ласка, як почали захоплюватися гончарством.
— У 20 років, як й усі юнаки, я замислився над тим, чим хочу займатися, чому присвятити життя. Пробував різне: класти кахлі, монтувати супутникові антени. Але коли до рук потрапила глина, то зрозумів, що це — моє. Я закохався у сам процес і швидко відчув, що це те заняття, яким готовий займатися навіть безкоштовно. Вдома ми із батьком  змонтували гончарне коло, друзі підказали, де знайти підходящу глину. Почав читати профільну літературу, ліпити, випалювати тощо. На той момент я мешкав із батьками на 15-му поверсі багатоповерхівки, а моя майстерня знаходилася на балконі.

— Пам’ятаєте свій перший виріб?
— Так, я його ліпив у тролейбусі. Коли вперше взяв до рук гончарну глину, не втримався — хотілося її помацати дорогою додому. Чекати було важко, і я просто почав ліпити прямо в тролейбусі. Бажав зробити вазу — звісно, нічого не вийшло, але сам процес мене захопив. Перші вироби були радше експериментами — я випалював, сушив, дивився, як поводиться матеріал. Це  такі  собі «наукові» спроби.

—Ви ж мешкаєте у квартирі,  а  де  випалювали вироби? У духовці?
— У духовці це зробити  неможливо. Я намагався: обмотував виріб  спеціальною спіраллю, вмикав у розетку — іноді трохи спікалося, деколи просто обпалювалось. Батьки зрозуміли, що процес набирає обертів, коли глина вже витікала з моєї кімнати у коридор. Тоді вони  запропонували мені  переїхати у приватний будинок, де раніше мешкала прабабуся. Я привів його до ладу, збудував   свою майстерню. Це було 33 роки тому. Вже там  почав випалювати у справжній печі.

Найбільша піч

 -Нині ваша піч для випалювання виробів є найбільшою в Україні. Розкажіть про неї, скільки потрібно дров, щоб  вона «запрацювала», та скільки виробів можна ставити одночасно.

– Вона за обсягом, як  невеличка маршрутка, якщо порівнювати за розміром. Це 8 кубічних метрів об’єму, який можна заповнити виробами. Ширина печі – 2 метри, стільки ж висота, а довжина – 3 метри. Частину  займають вироби,  інша частина відводиться під топку. Випал триває тиждень, на розігрів печі потрібна доба. Сам процес обпалювання продовжується близько 20 годин. Усе інше – час, коли піч розігрівається та остигає. На її зведення витрачено біля 15 тонн цегли. Важливо, щоб вона прогрівалась наскрізь. Одночасно у піч можна поставити 500-700 кг виробів

– Що ви ліпите з глини: посуд, вази чи щось інше?

– Мені подобається різноманіття, немає якихось улюблених форм чи видів. Цікаво робити будь-що. Це і кахлі, і ванни, умивальники, посуд, горщики тощо.

– Скільки потрібно глини, щоб зробити ванну, а скільки, аби створити чашку для кави?

– На ванну витрачено десь 250-300 кг глини, вийшла така чаша діаметром близько 170 і заввишки 65 см. Для чашки потрібно 200-300 грамів – це на вигляд як невеличке яблуко. Але вироби  повинні пройти ще  повний випал. Для печі немає різниці, що в ній стоїть, вона просто повинна бути повністю заповнена. Чашку майстер може зробити і за 10 секунд, але це буде просто заготовка. Щоб вона стала посудом, який можна використовувати в побуті, треба її висушити, випалити, покрити поливою, потім знову випалити і  все це триває 2-3 тижні. Це середній строк виготовлення такої речі. Великі вироби робляться місяцями.

– Чи можна створити два абсолютно однакових вироби?

– Ні, неможливо, адже  це ручна робота і кожен виріб, навіть якщо це просто чашка, буде виглядати трішки по-іншому.

Цікаві за формою

– Розкажіть, яка різниця між глиною для ліплення і звичайною ?

– У дитинстві я намагався щось ліпити зі звичайної глини, зазвичай вона такого жовтого кольору. Але цей матеріал  не підходить, бо не тримає форму, тріскається під час сушіння, під час  випалу стає крихким, пористим. А глина для гончарства – зовсім інша. Тільки доторкнувшись до неї, вже можна це відчути. Схожа на пластилін, тримає форму, не тріскається. Раніше її потрібно було десь діставати, зараз же можна просто купити.

– Чи потребує така глина спеціальних умов зберігання?

–  Бажано, щоб приміщення було прохолодним і вологим. Чим довше глина «витримується» – тим кращою стає. Ми намагаємося , щоб вона була вилежана не менше, ніж 3 роки. Але тим, хто тільки хоче спробувати, можна одразу купити глину і ліпити,  непотрібно її так довго зберігати.

— Що вам більше подобається — розписані вироби чи природний колір глини?
— Мені подобаються цікаві за формою речі. Якщо форма говорить сама за себе — малюнок не потрібен. Але полива – це коли поверх глини нанесено шар глазурі, який також плавиться у печі –  може чудово доповнювати виріб, створюючи певні ефекти. Коли вона  цікава і сама лягає на гарну форму – то це класно.

Майстерність та талант

– Чи подобаються вам ваші роботи?

– Практично в кожній  бачу, що можна було б зробити краще. Я дуже критично ставлюся до своєї роботи і завжди помічаю недоліки.

– Як працювати, коли немає натхнення?

– Якщо це нетерміново  – то не працюю, якщо ж  терміново – немає часу чекати натхнення, просто сідаєш і робиш. І так чи інакше  воно приходить, коли починаєш працювати, як говориться: апетит з’являється під час їжі.

– Будь-хто може  стати гончарем, чи для цього потрібен талант?

– Стати гончарем може будь-хто. Щоб бути видатним гончарем – потрібно мати  талант. Але, на мою думку, тут дещо  часто переоцінено. Дуже багато того, що ми вважаємо  талантом, насправді є певним досвідом, наполегливістю і глибиною сприйняття світу. Якщо людина  намагається отримати нові знання, досвід, критично ставиться до себе і своєї роботи –  з часом вона досягає майстерності, і  це може здатися чимось схожим на талант. Як будь-яка технологія, доведена до досконалості, вона виглядає як магія. Мені здається, що так само будь-яке ремесло: якщо воно доведено до досконалості, то виглядає, ніби  це якийсь унікальний талант у людини. Але я вважаю, що людина може досягти  багато чого просто наполегливістю і власним розвитком.

Тамара Бєлкіна,
фото з особистого архіву Сергія Горбаня