Святкове Придніпров’я: Новий рік та Різдво – від історії до сьогодення

Новий рік та Різдво для багатьох українців – це найулюбленіші свята. Упродовж століть їх відзначають, знають, люблять і чекають. Традиції, пов’язані з цими святкуваннями, постійно змінювалися. Але залишалося головне – це віра в те, що прийдешній рік принесе щастя і буде кращим за попередній. «Вісті Придніпров’я» підготували для вас цікаві факти про відзначення Різдва та Нового року в нашому краї і не тільки.

ПЕРШІ ЯЛИНКИ ДНІПРА

Історія святкування Нового року в Україні мінлива. Був час, коли наші предки відзначали початок року навесні – тоді оживала природа і люди розпочинали працювати на землі. Згодом традиція змінилася, і Новий рік наставав восени. Від 1700 року з’явилася традиційна для українців дата – святкування Нового року 1 січня.

«Наші пращури особливо цінували свята зимового циклу. І це був не лише Новий рік, а й передусім Різдво та День святого Миколая. Щодо дат, то ці дні припадали саме на грудень та січень», – розповіла старша наукова співробітниця Дніпропет­ровського національного історичного музею імені Яворницького Вікторія Обух.

Сьогодні неможливо уяви­ти різдвяні та новорічні свята без ялинки, сучасних композицій, задекорованих віночків, гномів, ведмедиків та оленів із санчатами. А кілька століть тому встановлювати ялинки вдома вважалося справжньою розкішшю. Святкові деревця та іграшки були настільки коштовними, що їхня купівля прирівнювалася до придбання ювелірної прикраси. Тому жителі поспішали на центральну площу міста, щоб помилуватися новорічною красунею.

Уперше ялинку на території сучасного Дніпра почали ставити в німецьких колоніях Йозефсталь і Рибальське ще наприкінці XVIII сторіччя. Тривалий час головною ялинкою міста вважалося деревце, яке прикрашали у Потьомкінському палаці. Нині це всім відомий Палац студентів. Тоді там відбувалися традиційні новорічні привітання, в яких брав участь сам губернатор.

На початку ХХ століття почали влаштовувати костюмовані бали-маскаради. Але через кілька десятиліть жителі міста втратили цікавість до маскарадів, а на зміну їм прийшла епоха святкових ранків для дітей.

Згодом новорічні свята набували нових звичаїв. У міському парку, який нині дніпряни знають як парк імені Лазаря Глоби, на початку ХХ сторіччя на Різдво влаштовували ковзанку на озері. Там містяни організовували змагання за титул чемпіона міста. За радянських часів традиції прикрашати ялинки взимку взагалі планували позбутися, а Новий рік мав бути звичайним робочим днем. Радянське свято Нового року започаткували тільки у 1935 році.

Центральна міська ялинка у тодішньому Дніпропет­ровську вперше з’явилася тільки в 1960-му. Спочатку її ставили на центральному майдані імені Леніна, а потім почали облаштовувати в парку ім. Чкалова. Через двадцять років біля міської новорічної красуні як прикрасу було встановлено робота.

За часів незалежності головна ялинка міста також змінювала своє розташування: її встановлювали у парку ім. Лазаря Глоби, парку Шевченка, на Європейській площі. Зараз у кожному райо­ні Дніпра – своя новорічна красуня. А кожний магазин, ресторан, кафе «одягаються» у новорічні декорації, облаштовують фотозони, створюють свою незабутню атмосферу тощо.

«ПАВУКИ»-ПРИКРАСИ

З часом змінився і святковий декор. Зараз у дніпрян він здебільшого асоціюється з різноманітними ялинковими прикрасами та яскравими гірляндами. Вони різного кольору, форми та розмірів. Та чи завжди так було? Упродовж тривалих років українці прикрашали ялинку яблуками і цукерками, а будинок – паперовими сніжинками. Згодом з’явилися прикраси зі скла, дерева та пластмаси. Вони були наскільки об’ємними та важкими, що гілочки ледь втримували цю новорічну красу.

«Скляні ялинкові іграшки батьки зберігали у коробці, перекладали папером, щоб не побилися. Вони були у формі морквинок, сніговиків, кульок. Прикрашали ялинку і натуральними прикрасами: яблуками та цукерками, а замість снігу в нас була звичайна вата. І який же Новий рік без гірлянди: вона була з кольорового паперу у формі ланцюжка. Як завжди, на вікна ми наліплювали сніжинки різної форми. Старалися зробити найкращу. Пригадую: йдеш вулицею, а кожне вікно квартири у сніжинках», – розповідає дніпрянка Оленка.

На початку ХХ століття наші пращури надавали перевагу різдвяним прикрасам із соломи – «павукам». Для виготовлення «павука» солому збирали завчасно, ще влітку: вона мала бути яскраво золотавого кольору і одного розміру.

Виготовляла павуків уся родина. Соломинки, завчасно вимочені у теплій воді, діти та дорослі нанизували на звичайну нитку. У давні часи замість нитки брали кінську волосину і формували різноманітні фігурки, найчастіше квадратики і кубики. «Павуків» підвішували на центральну балку посеред хати. Завдяки круго­обігу повітря солом’яний «павук» починав рухатися, як жива істота.

Ці «павуки» були не прос­то різдвяними прикрасами, вони мали сакральне значення. Після свят потрібно було спалити «павука». Вважалося, що разом із ним дім полишить усе зло.

ЛИСТІВКИ ЯК СПРАВЖНЯ РОЗКІШ

Раніше різдвяні та новорічні свята не уявляли без іще одного атрибуту – листівки. Як розповіли в Дніпропетровському історичному музеї, першу святкову листівку створив у Англії в далекому 1843 році державний службовець Генрі Коул. Саме йому і належить ідея надсилати друзям, рідним та знайомим привітання таким чином. На цій листівці зображено родину, яка піднімає святковий келих за щасливе Різдво та Новий рік. Тоді і з’явився усім нині відомий напис: «Merry Christmas and happy new year», що у перекладі означає «Веселого Різдва та щасливого Нового року!».

Першою українською листівкою до свят прийнято вважати роботу Іллі Рєпіна, яку він підготував для серії різдвяних листівок від общини святої Євгенії. На початку ХХ століття різдвяні листівки мали вигляд фотокарток із вітальним текстом. Згодом стають популярні сюжетні листівки від українських художників. Одним із перших художників, який працював над створенням святкових листівок, був Осип Курилас. Його роботи мали релігійну тематику і перепліталися з українськими традиціями і звичаями.

Потім українці почали вітати одне одного листівками, які створив художник та мистецтвознавець Свято­слав Гординський. Саме йому належить цикл «Українські колядки», де кожна листівка ілюструє ту чи іншу колядку. Водночас на них він зобразив оригінальні орнаменти та мотиви.

У часи смартфонів складно уявити, яку цінність мали для наших пращурів листівки. Наприкінці ХІХ століття вітання писали чорнилом. Це був особливий процес і той, хто писав вітальний текст, – не мав права на помилку, адже тоді листівки були справжньою розкішшю.

ТЕТЯНА ГРЕНАДЬОРОВА,
ФОТО З АРХІВУ ІСТОРИЧНОГО ­МУЗЕЮ ТА МІСЬКОЇ РАДИ