Талант від Бога: у Дніпрі вшанували легендарного земляка (Фото)

У Дніпровському Будинку мистецтв відбувся вечір, присвячений 95-й річниці від дня народження унікального митця петриківського розпису Федора Панка. Ушанувати пам’ять Федора Савовича прийшли художники, члени регіонального клубу екслібрису та графіки «Кобзар», Національної спілки майстрів народного мистецтва України, журналісти, молодь.

Пісня як розпис

Під час заходу директор Будинку мистецтв Валентина Слобода цікаво розповіла про творчий шлях митця, познайомила з його роботами, історією їх створення. Також на вечорі були присутні донька і син славетного художника – Валентина та Віталій, які нині продовжують творчий шлях свого батька й активно популяризують традиції унікального козацького розпису.

Зокрема, Валентина Панко на згадку про батька створила музей і веде роботу зі збереження й розвитку старовинного петриківського малярства. Також пані Валентина – офіційний представник ЮНЕСКО зі збереження нематеріальної культурної спадщини (традицій декоративного розпису). Майстриня й сама багато працює, нині вона відома у світі: демонструє свої роботи та майстерність на виставках у багатьох країнах.

За життя Федір Савович був дуже щирою, веселою людиною, любив українську пісню, бо в ній, як і в петриків­ському розписі, відчував найголовніше – вільну українську душу!

Тож лунали на вечорі сумні й щирі, веселі та грайливі мелодії (зігріли серце піснями колоритні учасниці ансамблю «Відлуння», БК «Енергетик». – Прим. авт.)

Ота українська пісня, мов озивається до нас із кожного твору славетного петриківського майстра, з кожного доторку пензля Федора Панка.

Українська жінка

Здобути навички петриківського розпису нині може кожен бажаючий, а ось створити досконалі художні шедеври, сповнені великої любові до України, то особливий талант, як кажуть: «від Бога». Саме таким був наш видатний земляк Федір Панко – учень славетної Тетяни Пати.

З дитинства хлопчик вирізнявся неабияким талантом та творчою уявою. Сповитий українським степом, закоханий у його яскраві барви, що ніби вже намальовані чиєюсь вмілою рукою, Федір Панко, маючи чутливе серце, не міг не стати творцем.

Цьому сприяла й велика любов майбутнього майстра до рідної землі, повага до своїх козацьких коренів, шана до українців та захоплення легендами рідної землі. Багато з них він увічнив на папері, створивши особливі картини.

Оспівує майстер і легенду про Петриківську вишню. А саме: «Була в одного літнього козака донька, яку він виховував сам. Добра та красива, весела та щира серцем дівчина. Покохала вона молодого красеня-козака. Ту пару вся Петриківка любила за вроду та добрі серця, вже й весілля було назначено. Але побратися молоді не встигли: саме напередодні весілля набігла татарська навала та підпалила село. Багато людей потрапили тоді у полон. Та не такими були ті хлопець і дівчина, щоб у полоні жити. Любили вони рідну землю понад усе, хотіли бути разом. Тож молодий козак мужньо бився з ворогом, але загинув із шаблею у руках. Дівчина також померла під час боротьби. З поваги до їхньої любові селяни поклали ту пару в одну могилу: аби хоч на тому світі були разом.

На згадку про щирі почуття і мужні серця на могилі закоханих висадили вишню. І виросла вона на диво пишна й гарна, як та дівчина була. А сильна – як її наречений. Дерево рідну землю любило й плодами щедро радувало людей. А коли пішли відростки від вишні, то селяни їх садили садками. Тепер та вишня знана в Україні! І є її одним із символів».

Ще одну легенду хочеться нині згадати. Вона пройшла лейтмотивом крізь усю творчість майст­ра й, можливо, була її основою. Бо найбільше поважав Федір Савович українську жінку, її світлий образ, мов образ тої Катерини Шевченків­ської, носив у своєму серці. Й звеличив, подарував її світу в своїх роботах, відзначивши і тугу, і велич, і силу духу україночки.

«Як та журавка, п’є вона воду»… – кажуть інколи про долю жіночу, про тяжкі випробування та незламність характеру нашої жінки.

Колись, іще юнаком, Федір Савович уперше порівняв оту українську дівчину з журавкою. Він привозив жінкам у степ воду і бачив, як вони її п’ють. Тоді, у тяжкі роки, чимало було вдовиць, багатодітних матерів, життя яких не було легким. Тяжка праця та не­зламна сила духу, тепла усмішка на втомленому обличчі – усе те змальовувало образ птахи, отої, яку українці з поваги назвали журавкою, та яку пов’язали з ще одним символом життя та надії – українською криницею.

Відродити «Дружбу»

Твори майстра декоративного розпису експонувалися в понад сорока країнах світу і користувалися великим успіхом у глядачів. Психологи ж кажуть, що ці картини мають ще й лікувальний ефект – відновлюють  душу. Отака вона, «Петриківська квітка» – у руках майстра – чарівна!

У власній творчості Федір Савович не обмежувався лише традиційними елементами. Він пильно вивчав різноманітні рослини та квіти й створював нові орнаментальні мотиви: колос­ки різних злаків, квітки соняшника й гороху, хміль, пухнасту голівку кульбаби тощо. Беручи з натури форми реальних птахів – павича, півня або фазана – художник часом поєднував окремі елементи і створював образ тої ж казкової жар-птиці. Також митець яскраво зображував скромну зозулю, часто малював її на гілочці з ягодами червоної калини – символом дівочої краси. «Наче пісню слухаю, коли їх малюю», – зізнавався Федір Савович.

Слід згадати, що Федір Панко стояв і біля витоків відомої фабрики петриківських майст­рів «Дружба». Саме під його керівництвом це творче підприємство запрацювало на всю потужність та надало робочі місця значній кількості петриків­ських майстрів. Навіть нині, коли петриківський розпис отримав статус Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, петриківські майстри вимушені тільки мріяти про створення аналогічної фабрики, яка могла б стати справжнім світовим брендом і більше відкрити українську культуру світові.

Маємо надію, що відновлення діяльності зазначеного підприємства чи створення його сучасного аналогу згодом стане реальним, і воно отримає звання саме Федора Панка – великого патріота України та унікального творця, душа і серце якого живе у його картинах та працях численних учнів.

Анфіса Букреєва-Стефко,

фото автора