Тетяна Прокоф’єва: «Мені хочеться залишити після себе щось світле й корисне»

Колись свої перші вірші вона записувала у подарований бабусею блокнот, не підозрюючи, що через роки її твори читатимуть діти в усій Україні. Сьогодні мешканка Покрова Дніпропетровської області Тетяна Прокоф’єва – вчителька, авторка чотирьох книг і людина, яка щиро вірить: навіть у найтемніші часи добро і світло здатні перемагати. Про творчість, натхнення та бажання залишити після себе добрий слід – у екслюзивній розмові з журналісткою “Вістей Придніпров’я”.

Від шкільного записника до перших публікацій

–  Пані Тетяно, розкажіть трохи про себе та свою родину.

– Народилася я в селі Шолохове Нікопольського району. Там минули мої дитинство і юність, там жили мої батьки, бабусі, але, на жаль, час плине і життя забирає найдорожчих людей у засвіти. Зараз мешкаю у Покрові. Разом із чоловіком виховуємо двох дітей: сину 13 років, а донечці лише рік і три місяці. Мама, сестричка, рідні живуть поруч. За освітою я вчителька української мови та літератури, зарубіжної літератури. Працюю у ліцеї №6 міста Покров, зараз перебуваю у декретній відпустці. Нашої любові, турботи, уваги потребує найменша у родині.

– Коли ви  відчули, що хочете займатися творчістю?

– Перші творчі рядки з’явилися в 13 років у моєму записничку, який мені подарувала бабуся. Але ніде їх не публікувала, взагалі нікому не розповідала про це. Звісно, писала твори в школі, намагалася творчо допомагати бабусі. Вона була головою Ради ветеранів у селі Шолохове. І я їй допомагала писати різні нариси, листівки до пам’ятних дат, поздоровлення для ювілярів тощо. Так свою творчість проявляла, але нікуди рядки не надсилала. Потім закінчила навчання, почала працювати вчителем. Я мріяла не лише викладати, а й стати журналісткою. Коли вступала до університету, саме відкривався новий журналістський напрям, але через життєві обставини довелося перейти на заочне навчання, де такої спеціальності вже не було. У результаті я стала вчителькою не лише за професією, а й за покликом серця, бо мала гарний приклад – рідну тітку, яка теж закінчила цей виш, і вчителів, котрі пробудили інтерес  до літератури. Проте любов до слова, історій та людських доль нікуди не зникла. Можливо, саме тому творчість усе одно знайшла своє місце в моєму житті.

– Коли ви вперше наважилися винести свої тексти за межі записника?

– Із початком повномасштабної війни. Це був поштовх до того, що не можна мовчати. Я тоді наважилася у лютому  опублікувати перші рядки на своїй сторінці у фейсбуці. Поступово додавала інші. Бачу, є підтримка, є ті, кому відгукується те, про що я пишу. Тому  роблю ще один крок і надсилаю свої вірші в літературний альманах «Симфонія літа». І десь, мабуть, через тиждень отримала відповідь, що мої вірші узгоджені і їх надрукують. Так почалася моя історія. Але мрія була все ж видати першу збірку.

Чотири книги за п’ять років

– Як з’явилася ваша перша книга?

– У 2023 році  завдяки підтримці чоловіка вдалося видати першу збірку «З теплом написані слова». У ній зібрані поезії про рідний край, природу, близьких людей, війну – усе те, що хвилювало мене в різні періоди життя. Зараз у моєму доробку сотні поетичних творів. Хоча точну кількість давно не рахую. А ще лічилки, загадки, проза.  Раніше все записувала у блокнотах, нумерувала. Тепер частіше занотовую думки в телефоні. Натхнення може прийти будь-якої миті – навіть серед ночі прокидаюся і записую думки.

– Сьогодні у вашому доробку вже чотири книги. Якими вони є?

– Після першої збірки хотілося спробувати себе в дитячій літературі. Так з’явилася книга «Літера для малят від птахів і звірят». Це вірші про літери українського алфавіту з ілюстраціями. Дуже приємно, що книгою користуються вчителі початкових класів у різних куточках України. А особливо гріє душу, що нею послуговуються вчителі з мого рідного міста.

У 2025 році вийшла книга «Добринки» – це вже прозові історії про доброту, взаємодопомогу та людяність. Переважно фантазійні твори, дещо  взято із реального життя. Особливість видання в тому, що воно поєднане з розмальовкою, тож дитина стає не лише читачем, а й співтворцем книжки.

 Цього року побачила світ ще одна книга – «Диво-історії». Це віршовані оповідання з розмальовками. Усі мої дитячі твори об’єднує одна тема – добро.

– Майже в кожній вашій книзі звучить тема добра. Чому вона для вас така важлива?

– Тому що мені дуже хочеться, щоб його у світі було більше. Я завжди кажу дітям: добро перемагає зло, а світло долає темряву. Особливо гостро це відчувається зараз, під час війни. Ми живемо весь час із тривогами, бачимо дрони в небі, переживаємо втрати. За останні роки мені й моїй родині довелося пережити багато, і саме в такі моменти ще більше хочеться залишити після себе щось світле й корисне. Якщо мої тексти допоможуть комусь не втратити надію, значить, я пишу недаремно.

– А які з власних творів вам особливо близькі?

– Мені дуже подобається історія про Добринку – героїню, яка безкорисливо допомагає всім, хто цього потребує. Люблю і твір про гномика, який рятує природу від забруднення. За сюжетом до нього звертається річка, яку засмітили люди. Гномик кличе на допомогу тварин і птахів, разом вони очищують водойму та вчать берегти довкілля. Через такі історії я хочу показати дітям, як  важливо турбуватися про природу та відповідально ставитися до всього довкілля   навколо нас. Є також історія «Будь добрим» про їжачка, якого інші спочатку не сприймали через його колючки. Ця казочка вчить   толерантності, поваги до інших та вміння бачити людину не за зовнішністю, а за її вчинками.

Твори  для дітей, які читають дорослі

– Ваші книги адресовані дітям, але їх із задоволенням читають і дорослі. Чому, на вашу думку, так відбувається?

– Так, і це для мене дуже цінно. Хоч мої твори написані для дітей, вони нерідко знаходять відгук і в серцях дорослих читачів. Наприклад, моя знайома майстриня з писанкарства Анна розповідала мені, що разом із сином читає всі мої книжки. Спочатку бере їх для дитини, але потім перечитує сама. Особливо запам’яталися її слова про те, що завдяки цим історіям вона почала помічати красу навколо себе. Каже, раніше не звертала уваги на хмари, метеликів чи квіти, а тепер частіше зупиняється, щоб помилуватися ними або сфотографувати. Мені дуже близькі такі відчуття, адже саме природа й  є одним із головних джерел мого натхнення. Я люблю фотографувати, часто ділюся світлинами та відео на своїй сторінці. Зазвичай  у природі знаходжу багато образів і думок, які згодом стають поезіями чи прозовими творами. Багато читачів, близьких, друзів  поширюють мої рядки, декламують їх, і це тішить, це мотивує

– Кому ви довіряєте свої рукописи, перш ніж їх побачать читачі?

– Насамперед чоловікові і сину, мамі, тітці. Також маю колег по перу, із якими можу поділитися новими творами та почути їхню думку. На щастя, поки що отримую переважно схвальні відгуки, завжди прислухаюся до порад і зауважень. Після цього рукопис потрапляє до видавництва. До речі, всі чотири книги вийшли у “ Pantheon. Література та мистецтво”, де твори  пройшли  професійну перевірку. Над текстом працюють редактори та коректори, його перевіряють на унікальність, узгоджують усі деталі майбутнього видання. Створенням обкладинок та ілюстрацій саме дитячих книжечок я безпосередньо займаюся сама. Намагаюся створювати образи, які найкраще передають настрій і зміст моїх творів.

– Де сьогодні читачі можуть познайомитися з вашою творчістю?

– Мої твори представлені на популярних літературних платформах –  «Мала сторінка» та «Читаймо», де розміщені їхні електронні версії. Також окремі з них увійшли до підручників для третього класу, методичних посібників та навчальних матеріалів для початкової школи. Їх використовують для літнього читання, перевірки знань учнів. Іще вони друкуються  у більш ніж 30 альманахах, збірках, дитячих журналах. Я   переможниця всеукраїнських та міжнародних конкурсів.

–  Усе це вам вдалося зробити менш ніж за п’ять років?

– Так. Усе почалося у 2022 році, коли я вперше наважилася поділитися своїми творами із широким колом читачів. Відтоді минуло вже майже п’ять років творчої діяльності. Наступного року буде своєрідний маленький ювілей мого творчого шляху.

– Що допомагає вам продовжувати писати навіть у найскладніші часи?

– Часто згадую бабусь, татка, вони займали і зараз займають вагоме місце у моєму житті. Бабуся Тамара  дуже хотіла, щоб я не ховала свої тексти в шухляду, а ділилася ними з людьми. Я пообіцяла їй це зробити. Радію, що  встигла надіслати свої вірші у видавництво й отримати книжку. І  мама прочитала перші мої надруковані рядки.  Звісно, бувають моменти, коли здається, що все даремно. Але потім згадую думку знайомої: якщо є хоча б один читач, отже, це комусь потрібно. Тоді я відкидаю негативні думки. Саме тому  продовжую писати. Хочеться, щоб у нашому житті було більше щирості, людяності та добра. Якщо мої слова можуть додати хоча б трохи світла, значить, я на правильному шляху.

Тетяна Сіденко,
фото з архіву Тетяни Прокоф’євої

Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.