Цікава подорож Україною: Мотронинський жіночий монастир

Серцем Холодного Яру, що на Черкащині, є Свято-Троїцький Мотронинський (чи Мотрьонин) жіночий монастир, одна з історичних родзинок України. Монастир, заснований у реліктовому Мотрониному Холодноярському лісі, спочатку був лише скитом із невеличкою капличкою. У середині XVIII ст. святиня стала одним із центрів народної боротьби. З монастирем пов’язаний і початок гайдамацького руху, очоленого Максимом Залізняком, що увійшов до історії під назвою «Коліївщина». Тож кореспондент «Вістей» помандрував до цього чудового місця.

Сумна легенда

Але чому монастир має назву Мотронинський?! На це запитання дає відповідь старовинна легенда. Вона розповідає, що за часів князювання Ярослава Мудрого на місці стародавнього язичницького капища збудував фортецю князь Мирослав. Повертаючись із переможного походу, він вирішив перевірити пильність фортечної залоги на чолі з молодою княгинею Мотрею. Для цього переодягнув своїх воїнів у печенізький одяг. Та сталася біда – княгиня власноруч влучила в печенізького ватажка з лука. А коли побачила , що то її чоловік – тяжко затужила. Уже не могла вона жити серед людей і постриглася в черниці. На місці ж фортеці згодом був заснований монастир. З тих пір і зветься він Мотронинським…

Часи боротьби

І хоча монастир – місце духовне, мирне, та так склалося, що він завжди був у вирі військових подій. Спочатку оборонявся від ординців і, зрештою, був спалений разом з усіма своїми монахами, котрі охороняли обитель. Кілька століть поодинокі подвижники переховувалися в численних місцевих печерах (до речі, деякі з них і досі добре збереглися й їх можна побачити. – Прим. авт.).

За часів козацької доби обитель відроджується, розбудовується, стає Січовим духовним центром. З’являються й таємні підземні ходи, підземні церкви та схрони. Кажуть, що монастир під землею козаки з’єднали з Суботовом, Чигирином, іншими монастирями. Нібито біля Мотронинського існували такі підземні ходи, по яких міг вільно рухатись вершник на коні!

Під час визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького монастир опиняється у вирі історичних подій – тамтешні ченці активно допомагають козакам. За це згодом, під час так званої Руїни, обитель підпадала під руйнацію поляками, а під час оборони Чигирина у 1677-1678 роках – остаточно знищена турками.

Зрештою, обитель відродилася й під час Коліївщини знову опинилася в горнилі боротьби за волю українського народу. Саме ченці монастиря на чолі з ігуменом Мельхіседеком Значком­Яворським посвятили ножі гайдамакам у монастирському ставку! Він і нині зберігся, та з тих пір став називатися Гайдамацьким. Зараз невеликий ставок за монастирем оточений численними деревами, біля його берегів ростуть плакучі верби, що опускають свої довгі віти прямо до води. Це улюблене місце відпочинку туристів. А як співають тут птахи! Мов у старі часи повертається душа…

Тож повернімося й ми до історичних мандрів та роздумів. У 1911 році монастир було перетворено на жіночий. Та це не завадило йому знову бути у вирі подій – святиня підтримала національно-визвольну боротьбу й згодом стала центром так званої Холодноярської республіки. Монахині навіть допомагали повстанцям, працюючи розвідницями і зв’язковими!

10 років скликав дзвін монастир­ський борців за волю України! Та зі знищенням повстанців замовк і він, а монастир перетворився на пустир. Лише 1991 року починається відродження, але з того часу українська святиня потрапляє до рук Російської православної церкви.

До святого джерела

Та що ж тут нині можна побачити туристам? Основа монастиря – Троїцька церква. Мальовнича, але осучаснена. Тут відчувається славетна минувшина – Кам’яна Троїцька церква зведена на місці старої, дерев’яної, в якій вінчалися гетьман Богдан Хмельницький та Ганна Сомківна.

Навкруги ж храму буяє чудовий сад із квітниками, що нараховує чимало тюльпанів. Поруч є цілюще Свято-Онуфрієвське джерело, вода з якого ще козаків зцілювала від багатьох хвороб. Її цінність полягає в тому, що вона містить срібло і радон у концентраціях, найкорисніших для людини. Тож, аби посмакувати цієї живильної водички, спускаємося униз, у яр, численними сходами.

Онуфрієвське зустрічає співом птахів. Тут не тільки смачна вода, але й мальовниче урвище!

Джерело впадає у невеличкий став, зарослий деревами, тож відкриваються гарні краєвиди – здається, що час не змінився й от-от, на галявині, з’явиться гетьман чи то гайдамака! П’ємо цілющу водичку й кидаємо в джерело монетку, щоб повернутися сюди ще раз, та знову прямуємо до монастиря.

Вечоріє… Час повертатися додому. Та перш ніж сідаємо в авто, відвідуємо невеликий риночок, що розмістився поруч монастиря. Тут триває жвава торгівля: сувенірами, виробами ручної роботи, медом та різними смаколиками. А ще – книгами про історію цих місць. Придбали на згадку одну з них і вирушаємо додому, сповнені надії на повернення у ці святі для українців місця.

Анфіса Букреєва, фото автора