У Дніпрі знаходиться унікальне військове кладовище (Фото)

У Дніпрі на вулиці Передовій у сквері імені Шевченка знаходиться військове кладовище. Тут знайшли свій спокій бійці, які загинули під час війни.

Як розповідає «Військова пам’ять Дніпра», наприкінці серпня 1941-го року війна докотилася до Дніпропетровська (нині Дніпра). Правобережжя під натиском ворога протрималося усього чотири дні. Окупантів намагалися зупинити, підірвавши два мости через Дніпро — двоярусний (Старий) та Мерефо-Херсонський. Але залишався наплавний, з плотів, навпроти Металургійного заводу. По ньому неорганізовано відходили бійці 255-ї та 275-ї стрілецьких дивізій. Цим і скористався ворог. Надвечір 25-го серпня близько 200 переодягнених у червоноармійське піхотинців 13-ї танкової дивізії фон Клейста перейшли на лівий берег. Так виник ворожий Ломівський (від назви місцевості — Ломівка) плацдарм. Надзвичайно важкі бої точилися тут більше місяця.

8-го вересня есесівські частини захопили половину Кам’янки. 9-го вересня позиції у Кам’янці та Ломівці зайняли батальйони та роти 15-ї стрілецької дивізії. Вони одразу вступили у бій. 11-12-го вересня есесівці поновили атаки і полк зазнав тяжких втрат: загинув начальник штабу полку капітан Михайло Смирнов, кілька командирів взводів та багато молодших командирів й стрільців. Але ворог майже зупинився.

Лінія оборони проходила по вулиці Чкаловській (нині Передова), до зупинки «Амбулаторія», а далі – по вулиці Шевченківській. Ця обставина на початку 60-х рр. визначила й нову назву вулиці — Передова.

Вранці 27-го вересня 1943-го року наші розвідники увійшли у Єлизавето-Кам’янку, але німці за будь-яку ціну намагалися втримати смугу лівого берега. Спалахували короткочасні бої. Ворог спробував виставити заслін. Автомашина з причіпленою до неї гарматою почала розвертатися із західного боку парку, але наші гармаші вже стояли за 200 метрів у садку Івана Коваленка (нині — вул. Водопровідна). Одного пострілу виявилося достатньо, щоб від машини й гармати залишилися купа металобрухту. Цього ж дня у боях загинули рядові — сорокарічний Микола Сергійович Васильєв, Іван Федорович Ситник, Кузьма Васильович Білий, 18-річна Тамара Яківна Сокур. Їх поховали у парку поряд з братською могилою полеглих у 1941-му році.

Під час оборонних та визвольних боїв у Кам’янці та Ломівці загинули сотні відданих воїнів. Найчастіше їх ховали у неглибоких могилах — там, де обривалися їхні життя. Тому після війни солдатські могилки можна було зустріти біля доріг, на городах та на подвір’ї садиб. У 1953-му році їх перепоховали. Місце обрали поблизу західної частини парку (пізніше скверу ім. Т.Г.Шевченка). Тут упокій знайшли не лише воїни, а й мирні мешканці, розстріляні окупантами на озері Вошивка перед самим вступом радянських військ.

У 1965-му році на військовому кладовищі по вул. Передовій перепоховали останки воїнів з трикутника доріг по вул. Мінусінській, а також — з кладовища у Базарі (по дорозі на Сугаківку). Уже в ХХІ-му ст. пошуковою групою були відкриті поховання на людських городах по вул. Житомирській та Передовій (2002-й – 2005-й рр.). Останки воїнів віддали землі з почестями.

У 1977-му році військове поховання зазнало архітектурних змін. Тут замінили типовий пам’ятник солдату з бетону. Того ж року із західного боку поховання обрамили високою стіною з червоної цегли. Такий вигляд меморіального комплексу зберігся й донині.

Офіційно похованими тут вважаються 117 бійців, командирів та простих громадян. Однак оскільки акти ексгумації відсутні, загиблих може бути набагато більше…