Відомий будинок Дніпра відзначив ювілей (Фото)
Днями у садибі-музеї Олеся Гончара відбулися Гончарівські читання, присвячені 25-річчю надання садибі-музею статусу пам’ятки історії.
Серед історичних пам’яток нашого міста особливим і дорогим для багатьох літературознавців є цей невеликий будиночок на вул. Клубній, 25, у якому з 1945 по 1947 роки жив і писав свої твори славетний український письменник, Герой України, випускник ДНУ Олесь Терентійович Гончар. Митець усе своє життя присвятив служінню народу, його духовності й культурі, залишивши нам у спадок заповіт – «берегти собори душ своїх». З 1992 року будинок-музей взято під охорону держави як пам’ятку історії та внесено до переліку нерухомих пам’яток історії місцевого значення.
У цей день до музею завітало багато гостей: студенти, викладачі ДНУ, вчителі, учні загальноосвітньої школи № 142, шанувальники творчості письменника. Для гостей провели екскурсію, вони з цікавістю переглядали фотоальбоми, родинні світлини та листи, газетні публікації різних років та твори письменника з дарчими написами, зазначають у прес-службі університету.
Племінниця Олеся Гончара – Віра Гаврилівна Сесь, продовжуючи багаторічну традицію своєї мами, Олександри Терентіївни Сови, поділилася спогадами про незабутні, дорогоцінні зустрічі з «дядею Сашею», як по-родинному рідні називали Олеся Гончара. За столом під знаменитою старою грушею, яка добре пам’ятає Майстра, вона щедро частувала гостей солодощами й усім нам щиро і сердечно дякувала, що шануємо творчість майстра.
Садиба належала сестрі Олеся Гончара – Олександрі Сові, на жаль, нині покійній, яка з великою любов’ю до свого брата створила і залишила у спадок нащадкам музей «як куточок, де відпочивала його душа, де наступала розрядка від напруг моральних і творчих. Це була молодість, відродження душі для нової творчої праці»
Про рідну сестру Олесь Гончар тепло й щиро писав: «Зосталася сестра. Із своєю багатодітною сім’єю жила вона на околиці Дніпропетровська в заводському селищі. Звідти настійно кликала: «Приїжджай, хата тепла, хоч одігрієшся від окопів…», «…Ця хата й справді була теплою. І гріла вона не стільки плиткою, розжареною до червоності, скільки теплом людської щирості, турботи, доброти»; «Після війни, якби не Шура, я б не вижив… Хоч Шура і Гаврило тяжко працювали, і достатку в родині не було ніякого, вони оточили такою любов’ю студента, недавнього фронтовика, що я мав і хліб, і чисту гімнастерку, і карбідну лампу».
Олександра Терентіївна Сова зібрала і зберегла безцінний родинний архів – твори письменника, його листи, листівки, фотоальбоми, особисті речі. Музей – це можливість безпосередньо доторкнутися до самобутньої творчості письменника й відкрити для себе її нові сторінки. У його кабінеті й досі відчувається незрима присутність митця, Олесь Гончар тут живе у портретах, прикрашених вишитими рушниками, у книжках із автографами, а на письмовому столі лежить недописаний письменником аркуш.
Олесь Гончар залишив нам багатий духовний спадок, ми свято бережемо пам’ять про великого письменника, нашого земляка, випускника нашого університету.
